О! Чому ж не розумію? вигукнув гість.Ти дуже розумна людина, пане полковнику. От було б добре, якби саме ти гетьманом був!
На все воля Божа. І царська,сухо відповів Пушкар.А тепер ходімо звідси. Важливо, щоб жодна жива душа про це не дізналася!
Вони вийшли, а Демко та Надя з полегшенням зітхнули, але не зрушили з місця. Від пережитого страху в дівчини навіть губи тремтіли, і вона, шукаючи захисту, горнулася до Демка.
Ну, все, люба, все, заспокойся. Вони пішли й нас не виявили, тож не бійся,шепотів хлопець, цілуючи її у скроню.
Демку, що нам тепер робити? прошепотіла Надя.
Тобі нічого. Лише мовчати. Навіть у попа на сповіді! А ось мені Демко замовк, усвідомивши, що полковник ступає на слизький шлях державної зради.
Ти що зібрався робити? вигукнула Надія.
Тихо! прошепотів Демко, затискаючи їй рота.Не кричи! Ти хоч зрозуміла, що вони коять? Вони ж змову проти гетьмана готують! А Виговський повернув моїй родині майно, і ми всі в неоплатному боргу перед ним. Та взагалі: чи чувано таке, що нам, вільним козакам, якийсь цар буде гетьманів накидати? За що ж тоді мій батько загинув? Щоб хтось вказував мені, його синові, кому я маю коритися? Мені терміново треба їхати до Чигирина та розповісти все гетьману.
Ні! зашепотіла Надійка.Не втручайся в це! Тебе тоді вбють!
Не вбють! А ось якщо Виговського скинуть, то у нас знову заберуть млин! мовив Демко, бо в цьому випадку його патріотичні мотиви дуже тісно збігалися з особистими.Моя сімя збідніє, і тоді Пушкар ні за що не віддасть тебе за мене. Я все зроблю, лише б одружитися з тобою.
Господи! прошепотіла Надія, міцно пригорнувшись до милого.
Не бійся, кохана, у нас все вийде,прошепотів Демко.А тепер пішли звідси потихеньку, щоб нас ніхто не спіймав.
Закохані спустилися з печі. Демко обережно виліз у вікно, а Надя зачинила стулки, трохи почекала, прислухаючись до тиші в будинку. А тоді безшумно вислизнула з кімнати.
Демко, крадучись та озираючись на всі боки, прокрався до курінчика, де всі вже давно спали. «Шкода, що Пушкар не назвав імені цього мерзотника, і шкода, що я так і не побачив його обличчя!» досадливо думав хлопець, тихенько збираючи найнеобхідніші речі. Демкові вдалося тихо вивести свого коня з конюшні та виїхати з Пушкаревого обійстя.
Але, діставшись міської брами, відважний хлопець натрапив на перешкоду вартові могли не випустити його з міста. Тому Демко вдало збрехав, що йому терміново треба додому його кликала мати, бо вдома щось трапилося чи якась тривожна звістка прийшла, до пуття він не знає, що саме, оскільки, ледь повернувшись із Корсуня, відразу відправився до своєї любки, з якою вельми приємно провів час. Вартові зареготали, відпустивши кілька непристойних жартів, проте повірили та випустили Демка з міста.
Розділ IV. Ціна вдячності
Вдячність ознака благородства душі.
Олеся в самоті сиділа на призьбі під хатою. Хоча вже було пізно, сон не йшов до неї. Дівчину не лякала темрява, і не було холодно цієї осінньої ночі. Вона задумливо дивилася у темне небо, яке то прояснювалося, то затягувало легкими хмарками, немов серпанком, укриваючи сузіря та тонкий серп молодого місяця. Олесю мучила дивна туга. «Цікаво, яка ж із цих зірочок моя? думала вона.Яка ж уособлює мою долю? От якби зустріти свою справжню долю! Ту, яку Господь судив, а не яка сама навязується!»
Причина Олесиної туги полягала в тому, що сьогодні до Марічки приходив один з полтавських козаків дізнатися, чи не відмовиться вона віддати свою доньку за його сина. Марія, трохи поміркувавши, спитала думку доньки. Але сумирна Олеся, жахливо ніяковіючи, твердо відмовила. Той хлопець був цілком пристойним женихом, проте вона його не кохала, а їй хотілося піти заміж неодмінно через палку любов, а не тому, що так треба чи роки підійшли. Простодушна Олеся щиро вірила у справжнє, чисте кохання, яке спалахує і мерехтить впродовж усього земного життя, як ті таємничі Стожари на темному небосхилі. Ось тому вона і сиділа цього пізнього вечора замріяна. «Боже, пошли мені справжнє кохання»,прошепотіла Олеся, не зводячи очей із зірок. І тут же схопилася від хвилювання, бо одночасно з цими її словами крихітна зоря зірвалася з небосхилу та граційно і швидко скотилася за обрій. Дівчина, видихнувши «Ой!», аж рота розкрила вона твердо вірила в магічну силу зірки, що падає. І її одразу ж охопили й хвилювання, й радощі, й нетерплячка коли ж це її бажання виповниться?
Але всі ці почуття обірвав стук у ворота. Загавкали собаки, та одразу ж замовкли, замахали хвостами, відчувши знайомий запах, і Олеся зрозуміла, що це так пізно приїхав брат, і побігла відчиняти.
Олесю, мила сестричко, я не надовго,одразу ж заторохтів Демко, ледь вїхавши на обійстя,мені треба терміново їхати. А де мама? Мені треба з нею поговорити!
Господи, що трапилося, синку? стривожено запитала Марічка, яка, зачувши гомін, вийшла з хати.Чому ти приїхав проти ночі?
Демко швидко пояснив матері та сестрі, у чому справа.
Ні, не смій в це втручатися! вислухавши, категорично заперечила Марія.Гетьман сам розбереться! Ти хоч розумієш, що Пушкар тебе вбє, якщо дізнається про твою зраду? Демку, я Христом Богом прошу тебе мовчи й повертайся у Полтаву, якщо взявся йому служити!
Гетьман був дуже ласкавий до нас, хоча ми йому ніхто і нічого хорошого не зробили. Мамо, та ти хоч розумієш, що вони затівають? Вони ж зраджують не тільки гетьмана, а й нас усіх! Ти ж сама колись обурювалася тим, що козаки присягли царю. У тебе млин свій же співвітчизник хотів одібрати, а захист ти у гетьмана знайшла. Бо своє як не заплаче, то скривиться! А тепер уяви, що буде, коли цар скине нашого гетьмана і його холопи кругом поратися почнуть? Тоді не чекай добра! Ти ніде ані правди, ані захисту не знайдеш! Я мушу попередити гетьмана, інакше на все життя здобуду собі безчестя!
Марічка зітхнула для неї головне, щоб діти були живі-здорові. Тому вона не бажала визнавати, що син має рацію. Її охопило передчуття біди, тому вона суворо промовила:
Я забороняю тобі. Чуєш? Вертайся до Пушкаря і нікуди не рипайся!
Я вже виріс, мамо, і не у твоїй владі мені щось заборонити,холодно та гордовито промовив Демко і пішов у дім, щоб зібрати деякі речі в дорогу.
Омельку! заволала Марічка на весь двір.
Омелько не озвався як на зло, саме сьогодні він вирушив у місто в особистих справах, тобто до шинку. А в таких випадках він затримувався там до ранку. Тому коли Демко вийшов з хати, нещасна мати ледь не навколішки падала, благаючи його залишитися. До неї приєдналися Олеся і Левко, який вибіг на цей ґвалт. Але Демян незворушно схопився на коня, попросив матір щось збрехати Пушкареві у виправдання його відсутності та поїхав геть.
Господи! Та будь вони всі прокляті з їхніми зазіханнями на цю кляту булаву! вигукнула Марічка, плачучи.
Не треба так, мамо,сумно промовила Олеся.Демкова правда треба бути вірним своєму гетьману. Покійний тато вчинив би так само. Ходімо в хату. Матусю, не плач так гірко! Не треба! Ось побачиш Демко скоро повернеться, і ніхто ні про що не дізнається! А завтра ми з Левком підемо до полковника і щось набрешемо йому. А що робити?! Бог нам пробачить цю брехню.
І Олеся, замкнувши ворота, повела зажурену мати в хату.
На ранок Марічка трохи заспокоїлася й сама пішла до Пушкаря, щоб пояснити відсутність сина.
Про зникнення Демка Пушкар вже знав інші джури донесли йому, що хлопець не ночував у курені. І його кінь теж зник. Старий досвідчений козак дотримувався суворої дисципліни і в полку, і у власному курінчику, тому таке самовільне зникнення джури викликало неабиякий гнів. І коли перед Мартином постала Марічка, то він досхочу вилив на неї докори щодо нехлюйства Демка.
Я все розумію, пане, але пробач Демка він просто не мав змоги тебе попередити. Я просила його приїхати, тому що прийшла звістка від мого далекого родича, що він хворий і бажає бачити когось із нас, бо ми йому єдина рідня. Ось тому я й просила Демка терміново поїхати до нього, щоб він І замовкла, бо Пушкар кинув на неї лютий погляд.