Ох, Демцю, дитинко, та вона все це знає, але відмовила мені, бо вважає, що ви, діти, її не зрозумієте та осудите! страдницьки вигукнув Павло, із задоволенням помітивши розчулення хлопця.
Та що за маячня! Ми в житті б її не осудили! щиро здивувався Демко.Що ж тут осудливого?! Ми з сестрою старші, тому розуміли, як вона сумувала після смерті батька, а потім страждала від самотності, а як повернулася з Чигирина, то ходила замислена, але жодним словом нам не поскаржилася. Може, сестрі щось говорила Ах, ні! Мама ніколи ні на що не жаліється.
От тепер ти сам бачиш, що не так вже й легко Марічку переконати! Тому й розпитую тебе, щоб хоч душу розповідями про неї потішити! І ніхто, ніхто мені не зможе допомогти жалібно вигукував Яненко, пустивши скупу чоловічу сльозу і нишком позираючи на Демка.
Пане, я спробую тобі допомогти, чим зможу! вигукнув Демко.Щоправда, відверто я з мамою про це не зможу поговорити. Сам розумієш, що мені це не зовсім пристойно. Але я все розповім сестрі мама довіряє їй більше, ніж мені, і Олесенька не відмовиться допомогти! Тільки не журися, пане!
Оце вже по-нашому, по-козацьки! задоволено вигукнув Павло й одразу повеселішав, пожвавився.Ось що, синку, випємо за те, що ти так спритно матір засватав. На таке треба мати талант! хихикнув він, власноруч розливаючи оковиту по чарках, і урочисто проголосив: За здоровя нашої любої Марічки! Ні, до дна, до дна! зажадав він, помітивши, що хлопець не подужав чарку.Це ж за здоровя твоєї мами! А тепер випємо за твоє! Ну, ще й по третій чарчині перехилімо, бо numero Deus impare gaudet! Себто Бог любить Трійцю.
Угу. А четверту Богородицю,відповів українським дотепом Демко, бо не знав латини.Я зараз захмелію, бо не звик так багато пити, і мені буде соромно повертатися до Пушкаря пяним.
Нічого! Заночуєш у мене! запропонував Павло, але потім вкрадливо запитав: А як до тебе Пушкар ставиться? Не ображає?
Ні, не ображає. Тільки Демко трохи замислився, а потім мовив: Сьогодні він був якийсь дивний і чомусь незадоволений тим, що пана Виговського знову гетьманом обрали.
А з чого йому радіти, коли він, мабуть, сам на булаву зазіхає,осміхнувся Павло.Розумієш, синку, все воно дуже складно! Стати гетьманом справа дурна й нехитра, проте ще треба вміти державою керувати! Виговський вже давно на уряді він з моїм покійним дядьком від самого початку був. І небіжчик йому довіряв! Якби не довіряв, то давно б уже стратив, як деяких інших. А так Виговський девять років писарем при ньому був! Йому такі справи, такі таємниці відомі, про які Пушкар чи хто інший ані сном, ані духом не відають. І от так, до пуття нічого не знаючи, тягнуть лапи до тієї булави,роздратовано промовив він, а потім відверто додав: Мартин ось уже майже десятиліття беззмінно тримає пірнач полтавського полковника і до того ж користувався прихильністю мого дядька настільки, що ще навесні той називав його одним зі своїх можливих наступників. Тож цілком ймовірно, що він мріє про булаву. Та хіба тільки він?! Збави Боже, ще почнуться чвари між самими козаками за владу в той час, коли Московія, наче шуліка, слідкує за Україною, вичікуючи зручного моменту, щоб нас поневолити. Так, синку, вони виявилися не кращими за ляхів, хоч і православні! Чого, ти думаєш, ця рада зібралася? Тому що Тетеря невтішні звістки з Москви привіз і треба щось терміново робити. Ех, одна справа здобути волю шаблею, і зовсім інша втримати цю волю! Тут треба розум мати та до нашого гетьмана горнутися.
Я радий служити моєму гетьманові до останнього подиху, у чому сьогодні присягав! щиро вигукнув Демко, розчулений цим одкровенням.
Павло проникливо подивився на хлопця, немов прагнув переконатися в його щирості від горілки погляд темно-блакитних очей Демка затуманився, проте він не ховав його, а дивився в обличчя Яненкові.
От і добре, що присягав,промовив Павло.Взагалі мені не подобається, що ти у Пушкаря служиш. Але що поробиш?! Так Марічка зажадала, і гетьман їй не відмовив. Проте треба буде поклопотатися, щоб тебе на інше, більш вигідне місце перевести!
Ні, пане, не хочу,твердо відповів Демко.
З якого це переляку?
Демко трохи помявся, але потім, розуміючи, що має бути відвертим зі своїм можливим вітчимом, зізнався:
У мене в Полтаві є кохана дівчина, і я не хочу нікуди їхати через неї. Вона сирота, а її опікуном призначений Пушкар, і як виповниться моїй Надійці вісімнадцять років, то я посватаюся до неї її покійний батько так зажадав, щоб вона заміж йшла не раніше цього віку. Уже недовго чекати залишилося до майбутньої весни.
Ой, як це зворушливо, дитинко моя! заголосив Павло, ледь придушивши смішка, бо Демко під час розповіді і бліднув, і червонів, соромлячись говорити про особисте.За це треба випити, щоб на майбутню осінь ми вже ваше весілля справили! А тепер пємо за Надійку!
Безсовісний Яненко таки напоїв Демка, а заразом і сам гарненько напився на радощах, що так вдало почав виконувати свій план із заволодіння коханою. А на ранок, як протверезів, то відправився на раду до гетьмана. Виговський скликав лише старшину, вочевидь збираючись вирішувати ті питання, про які широкому загалу знати не треба було.
Старшина зібралася в Корсунському замку, який нещодавно було відбудовано на кошти, виділені покійним Хмельницьким зі скарбу військового. Іван уважно розглядав присутніх полковників деяких він знав уже багато років, воював з ними пліч-о-пліч, ділив усю гіркоту поразок і радість перемог. І не було тоді такої напруги та недовіри між ними, як зараз. «Господи, якби Богдан ще був живий, то все було б інакше!» гірко подумав Іван і почав говорити:
Панове, я зібрав вас тому, що нам треба обговорити деякі питання, які не варто знати простим козакам. При нині покійному панові Хмельницькому таких ось рад між нами ніколи не було. Небіжчик сам усе вирішував, а ми йому корилися. Але тепер, коли ви доручили булаву мені, я без ваших порад жодних справ самовільно не чинитиму.І замовк, вичікувально спостерігаючи за присутніми.
Таким маневром Іван, на жаль, припустився жахливої помилки чудово розуміючи, що гетьманом його фактично зробила старшина, він вирішив питати її думку, тим самим обмежуючи свою владу. Але Іван, мабуть, і не уявляв себе в ролі одноосібного правителя, такого, яким був покійний Богдан.
Пауза затягнулася, тому Виговський заговорив далі:
Нині його величність Карл-Ґустав прислав до нас посла з пропозицією про таку саму угоду, яка була за покійного Хмельницького укладена. А його царська величність Олексій Михайлович прислав нам грамоти з докором, що ми без його відома ввійшли у спілку з Ракоці, докоряючи, що ми ммм спочатку «зрадили польського короля і кримського хана, а потім Ракоці й волоського господаря, а тепер хочете і мою царську величність зрадити»,процитував Іван по памяті рядки з грамоти.То що пропонуєте робити з цими докорами? Чи будемо угоду зі шведами укладати, яку його царська величність помилково вважає зрадою, чи ні?
Полковники мовчали, поки Павло Тетеря не зважився заговорити першим:
Чому ж цар вважає такі угоди зрадою? Ми ж від нього не збираємося відступати.І з особливою насмішкою вимовив: Оскільки хрест святий цілували. Та й нам поки що вигідний союз із царем, проте не варто й відкидати дружби шведського короля.
Тетерю підтримали полковники ніжинський Гуляницький, Пушкар, прилуцький Петро Дорошенко та кропивнянський Філон Джеджалій.
Яненко мовчав, втім, як і всі інші. По-перше, у нього нестерпно боліла голова, від чого ця нарада була йому не в радість, і він шкодував, що зранку не похмелився. А по-друге, Павло чудово розумів, що його думка нічого не вирішить, тому розумніше мовчати хто мовчить, той двох навчить. «Шкода, що зятьок мій не мовчить! Зате з моєю Фрузею непогано живе!» думав Павло, любовно оглядаючи свого зятя Дорошенка та згадуючи радісний лист від дочки, переданий зятем. Яненко нещодавно поріднився з Петром Дорошенком, видавши за нього свою єдину дочку, від чого вельми страждав, бо ніжно любив Єфросинію та сумував за нею. І цей смуток не міг скрасити навіть син, теж єдиний.