Несподівано у дворі почувся галас та веселий виск, і Ганнуся зрозуміла: це йдуть родичі чоловіка. Дійсно, у хату вбігла Люба, Фрузина падчерка, тримаючи на руках Миколу. За нею галопом ускочив Левко. Голосно вигукнувши: «А ми перші!», Люба важко плюхнулася на лавку, всадивши Миколу собі на коліна.
Але хлопчик, якому нещодавно виповнився рік, заволав на все горло, вимагаючи відпустити його. Люба обережно поставила Миколу на ніжки, і малюк, кумедно викидаючи колінця, квапливо подріботів до Ганнусі, яка підвелася назустріч гостям та підхопила його на руки. Але від цього руху так запаморочилося в голові, що Ганнуся мимоволі сіла на ліжко.
У цей момент до хати увійшла Фрузя, і Микола, вирвавшись із рук Ганнусі, побіг їй назустріч, щось радісно белькочучи.
Марічка з тіткою поїхали до Суботова провідати Виговську, а потім заїдуть до тебе. А нам удома нудно, тому й прийшли! Як ти тут сама живеш? Коли Демко повернеться? замість привітання запитувала Фрузя.
Ганнуся нахмурилася, згадавши нещасну бранку. Попервах Хмельниченко ретельно охороняв Олену, нікого до неї не пускаючи. Але Марія з Оленою довідались, що Виговська дуже бідує в Суботові. Ні, голодом її не морили, але бідолаха була позбавлена найнеобхідніших для жінки речей. До того ж від неї відлучили всіх вірних челядників. Тому одного дня ці дві нерозлучні родички пішли до Юрася та зажадали від нього дозволу відвідати бранку. Звичайно, що юний гетьман строго заборонив. Але Олена так накинулася на нього з докорами, що Юрась швидко зволів поступитися. Відтоді обидві відвідували свою подружку, коли заманеться.
Та в мене все добре! А Демко має повернутися завтра, мовила Ганнуся.
Затишно в тебе так! І чистенько! похвалила Фрузя й розсілася на лавці, охайно розправивши ошатну спідницю.
Хочете киселю? запропонувала Ганнуся. Уранці готувала! Або квасу?
Мені, мені киселю! одразу заволав Левко. У тебе кисіль смачніший за мамин!
Ганнуся підвелася, зробила крок, але несподівано стеля підступно вчинила кульбіт, а в очах потемніло. І вона неодмінно б упала, якби до неї не підскочив Левко й не підхопив. Для нього це виявилося неважко, бо для своїх тринадцяти років хлопчик був рослий і сильний, а Ганнуся субтильна.
Господи Боже! злякалася Фрузя. Що це з нею?
Не знаю! Ой, вона знепритомніла! заволав Левко, злякавшись дужче за сестру.
Клади її на ліжко! скомандувала Фрузя. Матір Божа! І що ж тепер робити?! Як її до тями привести?
Левко обережно вклав Ганнусю на ліжко, а Фрузя з Любою тупцювали поруч. Навіть крихітка Микола теж підійшов і стурбовано поглянув на Ганнусю, немов зрозумів, що цій красивій тіточці зле. Поміркувавши, Левко легенько ляснув Ганнусю по щоці. Але вона не зреагувала. Тоді він ляснув ще й ще, щоразу ляскаючи дужче.
Та що ти робиш? заволала Фрузя. Ти ж їй синців набєш! Ой, слава тобі, Пречиста Діво! Отямилася! вигукнула вона, бо невістка розплющила очі.
А що сталося? здивовано запитала Ганнуся, поглянувши на стривожені обличчя родичів.
Ти зомліла! пояснила Фрузя та присіла на край ліжка, стурбовано зазирнула невістці в обличчя, немов сподівалася знайти на ньому причину недуги. От чому ти, знаючи, що хвора, жила сама? А якби тобі стало зле, а поруч нікого не було?
Зі мною все гаразд! запевнила Ганнуся. Це тільки сьогодні якась слабкість, а так у мене нічого не болить. Це від спеки. Не турбуйтеся!
Треба Марічці сказати! Бо якщо не скажемо, вона однак дізнається та втре нам усім часнику, мовила Фрузя. Ти полеж, а я тебе водичкою напою. Левусю, сонечко моє, принеси холодненької водички з колодязя.
Ганнуся зітхнула, розуміючи, що позбутися Фрузиної турботи неможливо. Демкова рідня здивувала її з перших днів знайомства на перший погляд усі вони були гонорові та пихаті, а ще веселі та безтурботні, наче ніколи прикрощів не мали й чхати на них хотіли; але при тісному спілкуванні чітко були помітні їхній міцний звязок, родинна підтримка та турботливість, немов усі вони були скуті одним чарівним ланцюгом, яким передавали одне одному життєві сили. І цей ланцюг з перших же днів оплутав і Ганнусю. І зараз родичі оточили її такою настирливою опікою, що вона воліла б знову зомліти.
Коли прийшли Олена з Марічкою, Ганнуся скрушно зітхнула, передчуваючи нову хвилю піклування від свекрухи. Бо тактовна та скромна Марія здобула міцну владу в родині Яненків її слухалися всі: і чоловік, і пасерби.
А що це у вас тут відбувається? з порога запитала Оленка. Ганнусю, ти що, захворіла?
Ой, тітонько, вона зомліла, що ледь до тями привели! наябедничала Фрузя.
Себто як зомліла? нахмурилася Марічка, звичним рухом підхопивши на руки Миколу, який радісно підбіг до неї. Квапливо підійшла до невістки, окинула її стурбованим поглядом та ще більше спохмурніла. Щось ти бліденька! А нудоти немає?
Ні.
Марія поставила сина на підлогу та присіла поруч з Ганнусею, оцінно оглянула її та, мить подумавши, щось зашепотіла у вухо. Ганнуся почервоніла, мов мак, та лише ствердно кивнула.
Ну слава тобі, Царице Небесна! радісно вигукнула Марічка. Дякувати Богові, нарешті матиму першого онука! Моя ж ти донечко! та лагідно пригорнула невістку до себе.
Ах ось воно що! розквітла щасливою усмішкою Олена. Дай Боже, щоб дитинка народилася здоровою! і теж кинулася обнімати Ганнусю.
Погано, що ти свідомість втрачаєш! Невдовзі це минеться, але треба берегтися, взялася повчати Марія. Вам з Демком треба переїхати до нас!
Ні, до мене, бо у вас занадто галасливо! одразу заперечила Олена. Фрузю, Левку, а ви чого роти роззявили? У вас же скоро племінник буде! Радіти треба, а ви стоїте, мов ґав наковталися!
Тільки нікому про це не кажіть, щоб не зурочили! попередила Марічка. Особливо ти, Левцю, язиката моя Хвесько! Це вже коли живіт великий буде, то тоді не приховаєш! Я й хвилюватися почала, що ви майже рік одружені, а дітей у вас все немає й немає! Ой, я так зраділа, що аж плакати від щастя хочеться! Дай Боже тобі, донечко, здоровя та сил дитинку виносити та народити! вигукувала вона, ніжно пригортаючи до себе невістку.
Ганнуся ошелешено ковзала поглядом по обличчях родичів, які квітнули радощами, та ніяк не могла увязати у своїй свідомості, що вона вагітна. Вони з Демком настільки були поглинені одне одним, що не замислювалися про потомство. Ганнуся дивилася на Миколу, який дибав кімнатою, допитливо видивляючись, що з речей погано лежить і можна злапати, та не могла повірити, що в неї теж буде така крихітка. Маленька частинка її та Демка!
Напевно, Демко зрадіє, задумливо пробурмотіла вона.
Ще б пак він не зрадів! здивувалася Марія. Тільки дурні такому не радіють! і самозабутньо пустилася давати Ганнусі поради, чого їй треба берегтися, як поводитися, що можна робити й що краще їсти.
Уже почало смеркатися, коли розбурхані радісною звісткою родичі пішли. Лише Олена залишилася заночувати з Ганнусею про всяк випадок.
Додому Марічка поверталася неквапно, підлаштовуючись під дрібненькі кроки Миколи, якого вела за руку. І давно вже в неї не було так легко та відрадно на серці. Нарешті в її житті було все, чого може забажати душа, і коханий, і чудові діти, а невдовзі ще й онук зявиться. Але «Господи, якби ж то моя Олеся повернулася до мене! Але я сама винна, з сумом визнала Марія. Треба було вже змиритися з тим Висоцьким, а так утратила доньку з власної впертості. Нічого, ось повернеться Павлусь, і ми щось придумаємо, щоб помиритися з Олесею. Хоча навіщо його чекати? Сама напишу їй! Може, у донечки вже теж є дитинка, а я й не знаю! Може, Фрузя щось знає? Вона точно листується з Олесею!» Марія покосувала на падчерку, яка йшла поруч, і з подивом помітила, що та похмура й невесела.
Фрузю, що з тобою? стурбовано запитала вона.
Нічого! роздратовано відрізала та.
Марічка уважніше придивилася до падчерки у липневих сутінках було чудово видно, що Фрузя ледь стримує сльози. Марія попросила Любу з Левком повести Миколу вперед і відверто запитала:
Доню, що в тебе сталося, що ти ледь не плачеш?
Але Фрузя, закусивши губу, відвернулася та прискорила кроки. Тоді Марічка вхопила її за руку, змушуючи зупинитися, допитливо зазирнула в очі та серйозно мовила: