«Може, і не бреше Артем»,подумав, та зрозумів інше: дай Бог, хвороба омине його, матиме син здорове тіло. А от здорову душувже навряд. І нічого не зміниш, як не намагайся. Запізно Та це не привід відмовлятися від сина.
Знову згадав зацькований гіркий погляд Галі. Яка з неї шльондра?! На кошеня покинуте скидаєтьсянещасне, розгублене і вже таке зневірене, що і руку до нього простягати небезпечно, бо вчепиться, покусає. Чорнобай сподівався: Казидорівна за ці дні трохи відігріє дівчину, та розмова із майстровитим ґаздою Петром Кононенком похитнула ту впевненість. Дістався врешті до «Левади», тинявся берегом темного озера, очікуючи пані Хитрук, і це не на жарт стривожило двох старих охоронців, що саме обходили ще порожню від відпочивальників територію. Ніколи раніше хазяїн не очікував на зустріч біля озера. Зазвичай одразу прямував до колишнього вчительського будиночка, який реконструював з любовю і делікатністю, перетворивши на персональний барліг. У будиночку жер дрова справжній старовинний камін, а оригінальні рипучі букові дошки підлоги зберегли більш як двохсотлітню ясну память. А нині чому вітрові себе підставляє?
Чорнобай задумався про «Леваду» років двадцять тому, коли остаточно змирився з тим, що створив сімю у такий примітивний і безглуздий спосіб, як випадковий секс, і безальтернативно зосередився на бізнесі. Вже мав кілька фірм, які займалися оптовою торгівлею будівельними матеріалами, і цілком був тим задоволений, хоча шкільний дружбан Антін Черпак, який став юристом і дуже хотів стати ще хоч кимось, зудів у вухо, що торгувати будматеріаламизамало!
Чому не будуєш, Андрюхо? У тебе будматеріалидешевші бруду!все намагався переконати Чорнобая розширювати бізнес.
Якось друзі вибралися на риболовлю до озера поблизу Затятового. Отоді-то Чорнобай вперше і побачив колишню партійну базу відпочинку. «Дідько, яке ж казкове місце комуністи собі обрали!»подумав, і хоч мрії понесли, малюючи, як тут усе можна відновити, та калькулятор у мізках теж не байдикував. Уже й прикинув: аби вдихнути життя у занедбаний обєкт, Чорнобаєві доведеться продати не тільки всі бізнеси, а й квартиру, автівку, нирку і душу. Усміхнувся, поставив на мрії хрестик.
А Черпак загорівся. Кілька місяців після поїздки на озеро все вмовляв Чорнобая:
Давай ризикнемо, Андрію! Ти займешся реконструкцією бази, яюридичним супроводом. У нас все вийде!
Шукай інших партнерів, брате. Япас,відповів тоді Чорнобай і забув про казкове місце біля озера.
Згадав за пятнадцять років, коли саме метикував, у якому напрямку далі рухатися, бо з торгівлею будівельними матеріалами покінчив давно, переключившись на постачання медичного обладнання. І хоча справа пішла, але обірвалася несподівано і драматично: Чорнобай заприсягся ніколи не згадувати цей період свого життя, з якого, як із чорної діри, видряпувався на твердий ґрунт кілька років. І лише коли згадка про минулі події перестала викликати майже неконтрольовану агресію, вирішив, що повернувся! Готовий рухатися далі, до нових чорних дір. Продивлявся в Інтернеті комерційні оголошення, бо завжди так робив, аби орієнтуватися у ситуації, і наштовхнувся на повідомлення про продаж бази. Ціна вразилавласник майже задарма віддавав обєкт з будівлями, десятьма гектарами лісових угідь і озером.
Чи глянути?!вирішив поїхати до озера, хоча ніколи не мав планів започаткувати бізнес у сфері відпочинку і дозвілля. Та щось же потягло!
А раптом!бурмотів, скеровуючи автівку до «Левади». А спитай його: на що сподіваєшся, чоловіче?!навряд чи відповів би.
Дива не сталося. На місці колишнього прихистку для радянської еліти побачив тільки розграбовані занедбані руїни: пятнадцять років забуття остаточно знищили базу відпочинку. У такому стані її наважився би придбати тільки божевільний, якому невтямки: відновлення висмокче не лише всі гроші, а й усі сили, натхнення і саме життя. Та пять років тому, віддаючи гроші за колишню партійну базу відпочинку «Левада», Андрій Іванович Чорнобай вже розмірковував іншими категоріями і відчував себе настільки вільним, що аж Боже!
«Левада» віддячила. Вже з перших днів Чорнобай відчув тут дивний спокій, розважливість і повну відсутність страхів: відбудовуй собі чарівне місце, бо нічого не заважатиме! Навіть смерті немаєтвори! До справи взявся без поспіху, наче отримував естетичне задоволення від розробки проекту, вибору матеріалів, контролю за будівельниками з місцевих.
«Левада» причарувала: за рік купив у Затятовому зруб, перебрався туди, аби щодня зранку вже бути на будівельному майданчику. Ще за пів року придбав ділянку землі між містом і базою зі старим, ще дореволюційним деревяним будиночком: колись затятівська громада побудувала його для вчителів, яких запрошувала до місцевої школи. Отак і зявився у Чорнобая персональний барліг у лісі: власноруч повертав до життя старовинну будівлю, переплановував, оздоблював, наче пестив, зберігаючи найменшу з оригінальних деталей, які тільки можна було зберегти.
Хочеш, покажу тобі свою базу на «Леваді»?сказав шкільному товаришу Антону Черпаку, якого запросив на відкриття відбудованої бази відпочинку. Вів його вузькою стежиною вглиб густого лісу.
Хижка у хащах?скептично спитав Черпак, який на той момент уже не тільки мав власну юридичну компанію і ще з десяток бізнесів, а й демонстрував амбіції стати у країні політиком нового штибу.
Щось на зразок того,віджартувався Чорнобай.
Скільки йшли, стільки слухав логічні розмірковування Черпака про теоретично нерентабельні бізнеси у сфері відпочинку і дозвілля.
Сподіваюся, ти не всі гроші у «Леваду» вклав?!спитав. Глянув на Чорнобая.Всі?! Тобто «Левада»тепер твій основний бізнес?! Сидіти в лісі і всміхатися відпочивальникам, які сюди випадково втраплять? І усвідомлювати, що ти став ніким?
Посперечався б, та не хочу,без агресії відповів Чорнобай: видряпування з чорної діри далося взнаки.
Черпак не мав те проковтнути, бо ж готувався у політику йти, а у політиків, як відомо, один принцип: останнє слово має лишитися за ними! І Черпак би не змовчав, та саме в ту мить вони з Чорнобаєм вийшли на лісову галявину за півкілометра від «Левади», посеред якої красувався відреставрований старовинний деревяний будиночок.
Ця казкатеж твоя?спитав Черпак, навіть не намагаючись приховати заздрощів.
Виключно моя!
Відмінно, брате!Черпак згадав, що хоче стати політиком, має тримати удар і вивертати будь-які обставини собі на користь.Зроблю тобі пропозицію, від якої не зможеш відмовитися!
Здивуй!
Орендую у тебе цю казкову хатинку на рік!
Ні
Згоден! Рікхіба це строк? Орендую на пять років! Скільки хочеш? Заплачу готівкою! Зараз! Наперед за всі пять років!
Брате. Ні,Чорнобай мяко усміхнувся: не пояснювати ж Черпакові, що барліг у колишньому вчительському будиночкуєдине місце на землі, де його відпускають спомини про чорні діри, які пошматували його життя, неначе пяний кравецьвідріз розкішного коштовного оксамиту.
Відтоді минуло два роки, а деревяний будиночок у лісових хащах так і лишився для Чорнобая найдушевнішим прихистком. Мало хто побував усередині, а ті, кому все ж пощастило, змогли роздивитися лише одну кімнату, у якій Чорнобай влаштував собі офіс: вигадливі деревяні фризи на стінах, важкий сосновий стіл ручної роботи, більше схожий на меблі з казки про трьох ведмедів. І незвичайне крісло з темного дубанагадувало трон, і щоб ніхто не мав у тому сумнівів, майстер вирізав на спинці лиш одне словоЦАР...
Чорнобай любив зачинятися у своєму барлозі, сидіти перед старовинним каміном, дивитися на вогонь, перебирати події життя і культивувати у собі смирення, яке прийшло разом із необхідністю почуватися вільним, бо тільки такий симбіоз і вважав визначенням адекватного сприйняття життя.
Та сьогодні, коли Чорнобай приїхав на базу, аби зустрітися з Казимирою Теодорівною, до барлогу не пішов. Тинявся біля темного озера. Підставляв себе вітрові. А чому?
Казидорівна Чорнобаєві в душу лізти не стала, одразудо справи. За хвилину виклала все, що думає про пихату і вередливу невістку хазяїна «Левади», бо за ці майже три доби встигла не тільки роздивитися і роззнайомитися з дівчиною, а й скласти про неї чітке уявлення. Намагалася не піддаватися емоціям: коротко, по сутіі про нахабство, з яким поводилася Галя, і про кейс, який явно хотіла кудись викинути, і про шокованих затятівських жінок, які почувалися смертельно ображеними, бо дівчина їм наче ляпасів надавала, коли взялася біля перукарні каліку Тольку Сулиму стригти, і про суперечку невістки Чорнобая з медсестрою Лєною Гвоздовською, яка, до речі, з власної ініціативи і безплатно пів місту зробила щеплення від гепатиту В!