Андрій Іванович Чорнобай пять років базувався у Затятовому, тож про особливості ментальності місцевих жителів знав з власного досвіду.
Усе так погано?спитав Кононенка.
Є трохиПетро спробував помякшити удар.
Чорнобай подякував майстрові за попередження і, замість того аби їхати додому, повернув до бази.
Казимиро Теодорівно,крутив кермо, одночасно говорив з Казидорівною по мобільному.Підїдьте на базу. Поговоримо.
Дістався бази. Ходив берегом озера, чекав на пані Хитрук, усе намагався оцінити результати своєї майже триденної подорожі до Києва: чи прояснилося після неї у мізках?!
Рішення їхати до столиці у пошуках лікаря, який візьметься лікувати невістку і сина, було спонтанним, панічним і невідворотним. «Лікар! Потрібен нормальний лікар, який стане не консультувати, бо такі консультанти, мать їх, хай краще одне одного консультують! Лікар має лікувати, а не консультувати!»колотилося у мізках. Залишив Галю під наглядом Казидорівни, зірвавсяскільки їхав до Києва, стільки розмірковував: з якого боку починати проблему вирішувати? Логіка підказувала: звернися до приватної клініки, де тебе самого знають, як облупленого, надають кваліфіковану й ефективну допомогу щоразу, коли ти звертаєшся!
Ні! Нішепотів, бо зрозумів, як боїться Галя будь-якого розголосу.
Дістався столиці, зупинився у своїй київській квартирі на Печерську і перш за все зателефонував Тьомі.
«На даний момент абонент не може прийняти ваш дзвінок»
Ясно!пробурмотів.Старий номер відімкнув, а новий батькові так і не надіслав!
Засмучуватися часу не мав, але і не знайшов нічого кращого, ніж усе ж таки зателефонувати до приватної клініки, де сам лікувався у разі потреби.
Ні, дівчата! Зі мноювсе гаразд,недолуго пояснював менеджеркам з ресепшена.Дякую, що турбуєтеся. У мене приятель хоче обслідуватися на СНІД. Куди йому звертатися?
За пять хвилин уже мав контакти міського центру профілактики та боротьби зі СНІДом, кількох кабінетів «Довіри» і навіть клініки Інституту епідеміологічних та інфекційних хвороб імені Л. В. Громашевського. І з чого почати?
Почав із сайту міського центру профілактики та боротьби зі СНІДом. Подумав: це ж правильноознайомитися з інформацією про ВІЛ-СНІД, аби бути в курсі і не ставити лікарям дурних запитань.
«Близько 1500 тисяч нових випадків ВІЛ-інфекції реєструється щорічно у м. Києві»прочитав. Волосся дибки. Твою наліво Серйозно? Реальнопівтора мільйона нових випадків тільки у Києві щороку? Чи просто помилилися, а у реальностіпівтори тисячі? А хіба півтори тисячімало?
Перед очимачимала юрба блідих, знесилених людей. Не аналізував, не знав, чому бачить хворих на ВІЛ-СНІД саме такими. Налив собі коньяку і цього дня вже не зробив жодного кроку, аби допомогти синові і невістці. Наче потребував часу, аби призвичаїтися до думки і про свою причетність до проблеми. Назавтра бажання і потреба рятувати дітей повернулися і стали вдвічі сильнішими, та зникла можливість зробити хоч щось: Восьме березня! Свято! Відпочивають усі! У тому числі й від боротьби зі СНІДом.
Тьому провідаю,сів у позашляховик, скерував його на лівий берег. І так неспокійно на серці: наче вже пізно турбуватися про синове здоровя. Раніше треба було його життям цікавитися.
Краще пізно, ніж ніколи!підтримав сам себе, зупинив позашляховик біля будинку, де колись, багато років тому, жив з Тьомою і його мамою. Аж усміхнувся гірко: давненько він тут не був. Як пішов із сімї пятнадцять років тому з однією валізою, залишивши дружині і синові все, що мав на той час, так більше тут і не зявлявся. «Цікаво, чому Артем і досі у материній квартирі живе?»подумав раптом, бо на весілля подарував синові гроші на окрему квартиру.
Не питатиму. Ще подумає, що контролюю,вийшов із позашляховика, вже рушив до підїзду: он де його стара квартира! На першому поверсі першого підїзду.
Зупинила проста думка: «А чого це я до сина з порожніми руками?» Добре, що неподалік торговельно-офісний центр «Сілвер Бриз», на першому поверсі якого«Сільпо». Звідти точно з порожніми руками не вийдеш.
Ішов до «Сільпо», думав про те, як склалося б його життя, якби випадковий інтимний звязок в інституті з малознайомою дівчиною з паралельної групи не змусив одружитися з нею, бо завагітніла. Певно, знайшов би собі людину до душі не відразу, бо тільки тепер знає: без кохання спільне життяпекло, та і кохання не гарантує щастя. Принаймні Чорнобаєві і нелюбов, і кохання подарували біду. Лише один плюс: Тьома! Тьомкайого кров! Помре заради того, щоб син щасливим був.
Розчулився, а під сентиментальні думки гаманець швидше спустошується. Купував усе, що бачив. Ковбаски? Ковбаски, шинки і хамону! Сиру? Твердого, мякого і бринзи! Рибки? Рибки! Червоної, білої, ікри і цього коктейлю з морепродуктів. І вина! І фруктів, і десертів
Тягнув до кас перевантажений візок, думав: «Оце я психонув! Мабуть, люди дивляться на мене, як на ненормального!»
Аж роззирнувся. І побачив у черзі біля сусідньої каси Тьому.
Син не помітив батька. Обіймав високу спортивну дівчинукрасиву, з міцними руками і довгим висвітленим волоссям. Їй це подобалося: притулялася до Артема Так туляться не від того, що гаряче і почуття переповнюють. Такзбуджують: майстерно, хтиво, майже холодно і байдужо. Тьомі подобалося. Усміхався зверхньо, штовхав і штовхав ближче до кас повний продуктів візок, шепотів щось на вушко дівчині.
Дідько!Чорнобай відчув себе останнім йолопом. Сунув свій візок до каси, та не зводив із сина очей. «Певно, на мої гроші гуляє!»подумав і не розгнівався, інше сіпало: невже збрехав про ВІЛ? Може, ВІЛлише привід, аби покинути Галю? Тоді чому Галя до його хати прибилася напівжива?
Заплутався, роздратувався. Йшов до виходу з двома повними торбами продуктів, а руки свербіли: дати б синові один раз у щелепу, щоби знав, як чоловікам слід із жінками вчиняти! Тримав у полі зору Артема і його супутницю: теж прямували до виходу у кількох метрах перед Чорнобаєм. Ось вийшли, почимчикували до парковки. Зупинилися біля червоної «мазди-3»: не нової, може, 2010 року. «Тисяч вісім баксів, не більше»,оцінив Чорнобай. Тьома дістав брелок, демонстративно-зухвало натиснув на кнопку, розблоковуючи автівку.
Артеме!Чорнобай не витримав. Кинув торби з продуктами на землю, крокував до сина важко, нервово.
Тату?Тьома розгубився лише на мить. Передав торби Жені Лисиці.У багажник поклади,попросив. Та коли йшов назустріч Чорнобаю, вже опанував ситуацію. Насупився, наче обурювався вкрай, дивився на батька з викликом.Перевірка?
Чорнобай пропустив повз вуха все: і слова, і смисл, і недвозначний тон. Зупинився в метрі від сина, випростав руку у бік Жені.
Це хто?
Я?Женя вигнула спину, азартно глянула на підтягнутого, моложавого Чорнобая.Медсестра.
Медсестра?!Чорнобая вразила нахабність дівчини.
Медсестра!підтвердив Артем. Вже тон змінив: приховав награне обурення, дивився на Чорнобая з тривогою.Тату, можемо поговорити тет-а-тет?
Говори!Чорнобай з місця не зрушив.
Тьома і Женя Лисиця перезирнулися. Тьома самими очима вказав на салон «мазди». Женя всілася на переднє пасажирське сидіння, затріснула дверцята. Артем підійшов ближче до батька, глянув на нього прискіпливо.
Тільки не поводь себе зі мною, як з маленьким хлопчиком! І не намагайся втручатися у моє особисте життя!мовив обережно.
А запитати, як ти витрачаєш гроші, які я передав тобі на лікування, маю право? Тому що мене у цій ситуації хвилюють не гроші, як ти міг би подумати! А твоє здоровя!
Розумію
А конкретніше можна? «Мазду» купив замість ліків?
«Мазда»більше, ніж ліки. Я тепер усе встигаю! І до універу, і лікуватися. Знав би ти, скільки підтримувальних процедур мені призначили.
Чорнобай захитав головою з прикрістю: ну як же пояснити синові, що батькові на вуха вішати локшину немає сенсу! Батько не проковтне! Згадав, як швидко і без роздумів перерахував Артемові 15 тисяч євро, аж матюкнувся подумки. Проїхали! Пізніше зі своїми вчинками розбереться! Зараз би синові зрозуміти.
Так, Тьомо! Мені потрібен дубль, розумієш? Усе по порядку, з самого початку,сказав.Я питаю, ти відповідаєш. Домовилися?