Нащо я взагалі поперся до цього клятого Козельця?!вперше пошкодував, що після карколомного дня, у якому назавжди залишив два бездиханних тіла, поїхав не у бік рідної Хмельниччини, де знав кожну стежину, а на північ, де до того не бував ніколи. Так засмутився, аж зупинив «міні-купера» край лісочка біля вказівника. «І хіба я не бовдур?!»мордувався. Вийшов з автівки, глянув на вказівник.
«ХРИСТОПРАТІВКА. 3 км»,прочитав на автоматі.
Вдивився: справді, за лісочком вдалині виднілося невеличке село. Вже хотів плюнути на те і їхати далі, та раптом побачив худу брудну лисицютримала у пащі впольованого зайця, намагалася втекти від зграї круків, які поводилися вкрай агресивно: один за одним кидалися на руду, били дзьобами.
Е, стоп, потвори! Ану дали лисиці спокій!побіг до багажника. Дістав поцуплений у Гавани пістолет, розмахував ним, ніби круки мали розуміти всю небезпеку зброї.Геть, чорні суки! Відчепилися! Почули?
Круки не чули.
Ах ви виродки!збудився вкрай. Різко випростав руку з пістолетом. Ана тобі! Натис на гачок, бо у тому була подальша логіка розмахування зброєю для залякування. Пістолет вистрілив. Консуматенко не очікував, хоч і вцілив у крука, і той каменем упав у суху торішню траву.
Що, мать твою?! Що?!забув про лисицю, круків і дохлого зайця. Реготав істерично, цілився у все, що бачив: у стовбури дерев, у кущі, у все неживе, бо живе розбіглося! Ані тобі лисиці, ані круків. Стріляв, поки набої не скінчилися. Потім витер пістолет рукавом, поклав його до сталевого ящика. Може, і недарма у Козельці потирлувався?
Настрій покращився. Підібрав підстреленого крука, розкрутив його в повітрі, жбурнув у бік лісочка. Дохлий крук описав у повітрі дугу, полетів униз, зачепився крилом за невеликий металевий хрест, та так на ньому і застряг.
Що заКонсуматенко не полінився. Пройшов добру сотню кроків до березово-соснового лісочка і побачив поряд з деревами невелике кладовище. Напевно, тут багато років поспіль ховали людей із села, що виднілося за лісочком на обрії, бо поряд із старими і давно забутими похованнями з похиленими хрестами майоріли пластиковими квітами і свіжі.
Добре місце,прошепотів,щоби ховати
Галя вирішила здихатися кейса, який всучив їй Юрко Консуматенко, ще в перший день свого перебування у затишному будинку Тьоминого батька. Чорнобай тоді поїхав на базу, Галя відчула, що від недосипу і втоми їй паморочиться, знову вмостилася на ліжку.
Спати, спатишепотіла, вже провалювалася у сон, аж тут із одежної шафи з гуркотом випав кейс: гу-гух! Зараза! І кого винуватити? Чиї криві рученята металеве одоробало абияк до шафи поклали? Галині й поклали.
Нащо я його взагалі взяла?!підвелася, бо ж не лежати кейсові посеред кімнати!
Всілася на підлозі поряд із кейсом, спробувала відкрити: не виходить. Роздратувалася, підхопила кейс, трухнула, щоби зрозуміти, що є всередині. Ані звуку: нічого не шурхотить, не дзеленьчить, не перекочується. Взяла кейс і пішла тинятися домом. Сподівалася знайти місце, куди можна його викинути.
У зрубі пахло сосною, чудернацькими травами, вовною від ліжників на кріслах, і годі було шукати у затишному просторі занедбаний куток, де би знайшлося місце для металевого кейса із незрозумілим вмістом.
Галя вийшла на подвіря у пошуках контейнера для сміття, та не встигла навіть роззирнутися, бо наштовхнулася поглядом на сивочолу сухеньку жіночку: повільно йшла від воріт двором, здивовано дивилася на Галю, яка застигла на порозі з кейсом.
Добридень,доброзичливо вигукнула жіночка.ТиГаля?
А ви хто?
Казимира Теодорівна,відповіла жіночка.Андрій Іванович на кілька днів поїхав з міста у справах, тож ми з тобою тут удвох лишилися. Складеш мені компанію. Чия тобі.
Казидорівна зупинилася у метрі від Галі, роздивлялася її із цікавістю.
Ви живете тут?спитала Галя.
Казидорівна заперечливо хитнула головою: ні. Хотіла вже більш детально пояснити дівчині суть делікатного прохання хазяїна бази, яке він з півгодини все розтлумачував Казидорівні нині вранці, та дівчина й собі заперечливо захитала головою, ніби казала: не треба мені нічого пояснювати!
Якщо ви тут не живете, чому гуляєте чужим подвірям?запитала похмуро.Чому поводитеся, як у себе вдома?
Казидорівна насупилася, вїлася поглядом у змарніле Галине личко: виходить, Анка Сулима недарма бідкалася, що Чорнобаєва невісткаще те стерво.
Чи ти глуха, дівчино?!обурилася. І вже хотіла пояснити нахабній юнці, як себе слід поводити зі старшою людиною, та згадала Чорнобая: просив знайти спільну мову з його невісткою, щоб дівчина лишилася під наглядом Казидорівни до його повернення.
Придушила гнів. Усміхнулася дівчині, що стояла на порозі з тим дурнуватим кейсом, дивилася на Казидорівну зацьковано.
А ходімо до хати, Галю. Не будемо ж посеред двору говорити!запропонувала.
Нема мені про що з вами говорити,відповіла Галя.Ви йдіть собі. Мені компанія не потрібна.
Компанія не потрібна дурним і хворим!відповіла Казидорівна різко, бо вже ледь контролювала своє роздратування.На дурну ти не схожа! Виходить, геть хвора і не лікуєшся!
Галя зіщулилася, ніби отримала такого сильного ляпаса, що й на ногах не встояти. Та за мить випрямила спину. «Краще кусатися»пробурмотіла, випустила кейс із рук.
Забирайтеся!крикнула, вклавши у той крик усі свої сили, і це лиш показало, як мало сил залишилося у Галі.
Казидорівна не звикла здаватися. Вона б знайшла слова, щоби повернути дівча до тями, та слабкий її відчайдушний крик сказав старій мудрій жінці більше, ніж вранішнє півгодинне непевне розпатякування Чорнобая і ніж показна агресія його невістки. Кивком голови вказала на садову лаву, яка стояла біля порога.
Ану, сядь!
Галя видихнула: сил не лишилося. Хитнула головою: чорти б вас забрали, бабцю! Опустилася на лаву. Дивилася у землю порожнім спустошеним поглядом: далі що? Побиття словесними різками від імені Андрія Івановича Чорнобая, який наказав цій старій розважати свою невдячну невістку?!
Заплющила очі: та пішли ви всі І раптом відчула на своїй шиї теплі долоні старої жінки. Казидорівна ще не встигла провести руками по Галиній шиї, плечах, ще не пробурмотіла, що дівчині треба розслабитися і відпочити, а все інше почекає, коли Галю охопив важкий невідворотний сон: заснула, наче померла! Похилилася на лаві і впала би, якби не Казидорівна. Стара вклала Галю на лаву, як змогла, принесла з дому подушку і теплий ліжник.
Це ж краще, ніж спа і електросон!констатувала, коли укутала невістку Чорнобая, мов ляльку.У карпатському ліжнику, мов у теплій рукавичці! Та на свіжому повітрі! Та під пташине цвірінькання! Прокинеться, ніби народиться!
Задумалася. Дивилася на сплячу дівчину спантеличено: цікаво, то дівчині такий характер Бог дав чи її біди на шмаття рвуть? Чи спитати, коли прокинеться?
Такне признається ж!визнала, і щоб не сидіти без діла, взялася наводити порядки на подвірї Чорнобая. Підняла з землі кейс. Куди його? Зважила у руці: важкий! Роздивлялася, а думки відкрити, подивитися, що всередині, не виникло. Не та порода!
Вирішила віднести кейс до кабінету Чорнобая, і хіба не права? Андрій Іванович тут хазяїн, і кейс, скоріш за все,його. Повернеться Чорнобай, хай сам з кейсом розбирається, а місія Казидорівниаби нічого не зникло з дому!
«А невістка явно вже хотіла кейсові ноги приліпити»,вже йшла до будинку Чорнобая, коли почула біля ворітшум. Озирнулася і очам не повірила: доріжкою до дому йшов син Анки-банкірши Сашко Сулима.
Стиць, моя радосте! А ти що у чужому дворі забув?!роздратувалася.
Сашко усміхнувся, махнув Казидорівні рукою, мовляв, чи вам не однаково?! Підійшов до сплячої на лаві Галі. Дивився на дівчину захоплено.
Така красивапрошепотів.
Ця «красива»невістка Чорнобая!
Реальноневістка?перепитав Сашко.
Думаєш, жартую? Чорнобай тобі голову відкрутить, якщо спробуєш залицятися до дружини його сина!
Був би тут Чорнобаїв син, мені б і на думку не спало до його дружини залицятися,відповів автомеханік.
Та ти геть здурів, Сашко! Ти що верзеш?! Чорнобаїв син, по-твоєму, має скрізь дружину супроводжувати?