Консуматенко загнав на подвіря брудно-зелений «міні-купер», на радощах залив у себе майже літр горілки, тому став щедрим до безглуздя: за безцінь віддав Гавані все, крім грошей і коштовного чоловічого годинника з квартири віруючої бабці. Гавана щось перепродав одразу, щось притримав, але відмічали життя як факт щодня, тобто без передиху пиячили вже майже тиждень.
У ніч з дванадцятого на тринадцяте березня Юркові Консуматенку приснився жахливий сон. У ньому гостинний хазяїн Гавана затято намагався відмичкою відімкнути багажник Юркової щасливої жабки, а поряд стояв дід і голосно реготав. Уві сні Юрко кинувся було до Гавани, заволав: «Пішов у дупу, козел ти! Не підходь до моєї тачки!» Та дід раптом став великим, як танк Т-34, навів на Юрка щось схоже на ствол Чи то був не ствол?! Але те довге і тверде, що стирчало грізно, як гагахнуло по Юркові чимось ядучим і смертельно отруйним, бо впав і лежав! Не міг підвестися! Лише спостерігав, як підлий Гавана нишпорить по подвірю, врешті знаходить сокиру, повертається до бідненького «міні-купера» та я-а-ак дасть по багажнику сокирою!
Моя ти жабочко! Жабусінько! Жабусюсічко!аж заплакав уві сні.
Як прокинувся, то вже не плакав. Підхопився з постелі, одразу побіг на подвіря, де стояв «міні-купер». До багажника! Зачинений. Але біля замканові свіжі подряпини, наче хтось намагався непомітно для хазяїна відчинити багажник і ретельно його обслідувати.
Сука! От же сука!кинувся відчиняти багажник, а руки тремтять. Невже дід брехав, коли обіцяв, що жабчин багажник стане надійнішим, ніж банківський сейф?!
Відкинув кришку багажника: все на місці? Все! Навіть жовтий ошийник нікуди не дівся, поряд із мішком грошей валяється. Взяв ошийник, посунув до кухні, на якій Гавана вже рубав ковбасу з хлібом на сніданок. «Треба валити звідси!»подумав.
Це що?Гавана взяв ошийник, який простягнув йому Юрко. Роздивлявся уважно мяку жовту шкіру, металеві шипи і кільця.
А самі як вважаєте?спитав гість.
Який сенс висувати версії, коли на оцій блясі ясно означено: Мурчик!Гавана приміряв ошийник на свій запясток, усміхнувся, почав застібати його.Хоча може слугувати і браслетом мені. А чому? А тому, що чужі світи руйнуються блискавично і легко, томуваріантів два! Варіант перший: яМурчик.
Вибачте, тільки не для мене!
Варіант другий,розмірковував Гавана, наче і не чув Юрка.Знімаємо бляху з «Мурчиком», ічао! Не лишається нічого від енергії того світу, яка була у цьому ошийнику до мене. Тепер вінмій браслет. Частина мого світу,глянув на гостя, вказав на ошийник.Він же мій?
Ясна річ, Гавано! Ви ще питаєте! Я би віддячив за гостинність чимось більш коштовним, та, на жаль, життя ще не подарувало мені золотого квитка.
А чого це ти, Юрку, дякувати взявся? Вже їдеш?не приховуючи прикрості, спитав Гавана.
Консуматенко насторожився: ого! Треба рвати кігті! У козелецького знайомого його знайомого, здається, сеча у мізки стрільнула. Одне необережно словоі Гавана реально може за сокиру схопитися, хоча, зважаючи на міцну статуру дядька, він легко впорається з Юрком і без сокири, і коли прикінчить гостя, то полізе до багажника жабки!
Скоро поїду,мовив байдужо, ніби геть нічого його у цьому житті не хвилювало.Може, завтра надвечір.
Завтра?
Та ясно, що не сьогодні!
Це діло обмити треба!сказав Гавана.
Отут Консуматенко і ляпнув:
Все! Більше не можу! Передоз!
Який ще передоз? Що за маячня? Може, просто не поважаєш мене?Гавана поправив жовтий шкіряний ошийник на своєму запястку, торкнувся гострих металевих шипів, що вони «Без проблем залишать у моїй черепушці дірки, якщо діло дійде до мордобою!»із жахом констатував Консуматенко.
Заметушився, засовався.
Не ображайте мене! Я на все готовий, аби довести, як поважаю вас! От чого ви хочете? Та кажіть! Чого? На коня? Не питання! У мене ще є трохи грошей!поліз до кишені, дістав пятсот гривень, простягнув Гавані.Принесете пального? Заправимося, щоби потопити дурні думки про передоз! Який передоз? Де? Труби горять!
Гавана усміхнувся ніби і схвально, та очі його горіли таким агресивним хижим вогнем, що у Консуматенка від страху по спині потік холодний липкий піт.
Добре. Заправимося,відказав козелецький ґазда.За життя побухтимо, бо якщо за життя не говорити, його ніби і нема. Так?
Як скажете,прохрипів гість.
Гавана взяв Юркові гроші, посунув до магазину по горілку. Тільки вийшов за поріг, Консуматенко забігав, наче у сраку припікало. Нашвидкуруч запхав у целофановий пакет свій одяг, що валявся по всій Гавановій хаті, закинув в автівку. Підбіг до паркану, пересвідчився, що Гавана дійсно суне вулицею у бік магазину, а не підстерігає Юрка за власною хатою. Вже розчахнув ворота, щоби виїхати з Гаваниного подвіря, таотакий дурний!згадав про крам, який віддав козелецькому баризі майже за безцінь.
Дідько! Я ж не йолоп!знову кинувся до хати, давай шукати все, що вже продав Гавані. Знайшов лиш старий планшет, ноутбук, срібні ложечки, кавоварку.А що? Мені згодиться!бурчав.Чи я геть хворий цього козла тиждень горілкою за свій рахунок пригощати?
Зібрав усе в пакет, поклав до інших своїх скарбів, до багажника, закрив його, на мить застиг, а потім взяв і низько вклонився багажникові.
Дякую,прошепотів з таким придихом, що, якби були у нього в цей момент у руці квіти, без сумнівів подарував би їх багажникові.
«Так пощастило мені з автівкою!»подумав, і ні, щоби за кермо і гайда. Якогось біса взявся зачиняти двері гаража, і вже майже зачинив їх, коли на долівці у куті блимнуло щось металеве. Не пропустив! Повернувся до гаража і витягнув з кута невеличкий сталевий ящик. Зірвав кришку і побачив всередині пістолет. Поряднабої.
Взагалі фарт!підхопив сталевий ящик, побіг до автівки.
Гавана, певно, ще купував горілку чи, може, бульбенив з горла під магазином, коли брудно-зелений «міні-купер» вилетів на вулицю з його подвіря. Залишив ворота розчахнутими, помчав Козельцем до траси КиївЧернігів, до якоїрукою подати, бо околиці райцентру виходили прямо на трасу, попрямував на північ, у бік Чернігова. За кермом Консуматенко тремтів від збудження і реготу, який рвав його на шмаття, і годі було зупинити те буйство.
Так тобі, козлино, і треба! Теж меніГавана козелецька! Ще би Нью-Йорком назвався, ідіот кінчений! Життя йомунеосяжне-недосяжне! Не поговориш про ньогоніби і не жив! Сука! Точно би вбив мене сьогодні увечері. Шкірою відчуваю!плював словами.А теперхоч всерися! Ніколи мене не знайдеш!
Крутив кермо, усе ніяк не міг заспокоїтися, і тільки коли попереду побачив поліцейську автівкусхаменувся. Напружився, вчепився в кермо, як у рідну мамку, потиху-потиху, на дозволеній швидкості, без порушень ПДР повз «пріус». Коли поліцейська автівка, що стояла на узбіччі, залишилася далеко позаду, на автоматі хотів щосили натиснути на педаль швидкості, та несподівана думка змусила натиснути на гальма. Жабка смикнулася і зупинилася.
Дідько, куди я їду?спантеличено прошепотів Юрко Консуматенко.
Запитання видалося настільки доленосним, аж дихалку перехопило. Дійсно, а даліщо? Куди податися і що робити?! Юрко ніколи навіть не мріяв, що до нього стільки грошей припливе. Дивився крізь скло на автівки, які розрізали шлях у двох напрямках.
Стояти не можна,прошепотів.Стоятисебе видавати. Їхати маю
Зрушив. Однаково слід було відїхати подалі від Козельця, щоб утруднити Гавані пошуки, бо Гавана точно кинеться його шукати. У Коптях повернув на московську трасу. ПопередуБатурин, Кролевець, Глухів, а там і Росія.
І що з того? Не зможу я в Росії сховатися! Як з мішком грошей кордон перетну?прошепотів пригнічено.Ні, Росіяне варіант,визнав.Але і в Україні мені з таким багатством небезпечно розгулювати.
І що робити? Класична схема здалася ідеальною: сховати награбоване, залягти на дно, перечекати, поки мине гарячка у переслідувачів, за цей час у мріях вибудувати план свого подальшого розкішного життя, згодом виповзти зі схованки і почати той план реалізовувати.
Нормально?! Супер! Негайно взявся втілювати у життя класичну схему. Крутнув кермом, повернув на ґрунтівку: з двох боківліс-поле-ліс, але кудись же вела ця дорога! Гнав «міні-купера», роздивлявся незнайомий ландшафт, усе шукав примітне особисто для себе і геть непримітне для всіх інше місце, де би можна було хоч ненадовго сховати скарби.