Я не знаю! Не знаю!вихлюпувала комусь роздратовано.Давай повернемося до цього пізніше. Зараз чекаю на дзвінок від Фелікса! Що?! Так, чорти тебе забирай! Фелікс і досімій чоловік! І його проблемимої проблеми. Що? Так! У Фелікса зараз величезні величезні проблеми! А теперможеш цьому радіти! І не кажи, що не радієш! У тебе навіть тембр голосу змінився, коли я сказала, що у нас із Феліксом проблеми!
Пані Жадкіна різко відключила дзвінок, жбурнула мобільний на стіл.
Козли! Дідько, які ж неперевершені козли! Просто козличемпіони серед чемпіонів!
Двері рипнули. Пані Жадкіна рвучко обернулася: хто?
Юліє Володимирівно, можна?Женя Лисиця делікатно переступила поріг, опустила погляд, аби приховати іронію, якою світилися нахабні очі.
Чого тобі, Лисице?!
Мені? Менінічого. Ви вчора просили, щоб я увечері До Галі Памятаєте?
Потім, Женю! Йди! Згодом покличу тебе.
Як скажете. Але ж: пізніше клієнтки нахлинуть. Самі знаєте: завтраВосьме березня.
Пані Жадкіна набундючилася. Увіпялася у масажистку недобрим поглядом.
Іди і працюй! Поради вона мені роздавати буде!
Як скажете,повторила Женя.
Пішла до дверей.
Стій!почула за спиною.
Озирнулася.
Розповідай,наказала хазяйка.Бачила Галину? Сказала, щоб вона була сьогодні у «Беллі»?
Женя не встигла відкрити рота, коли на столі голосно задзеленчав мобільний хазяйки. Юлія Володимирівна однією рукою вхопила телефон, другу випростала у бік масажистки, жестом наказала: стій, чекай!
Феліксе?!спитала обережно.Нарада завершилася? Ти можеш говорити?
Юліє Володимирівно!почули пані Жадкіна і Женя Лисиця дзвінкий схвильований молодий чоловічий голос.Я телефоную вам з мобільного Фелікса Аскольдовича!
Хто «я»?!Женя бачила, як пані Жадкіна катастрофічно зблідла.Де Фелікс?!
Юліє Володимирівно, яКостиря. Водій Фелікса Аскольдовича.
Де мій чоловік?!закричала пані Жадкіна.
Йому стало зле прямо на нараді у генерала. Його «швидка» забрала.
Куди?! Костиря, мать твою! У яку лікарню?
Не знаю. «Швидка» була від «Бориса», а куди вони його повезли
Ідіот кінчений! Що ти взагалі знаєш?!крикнула пані Жадкіна, відключила мобільний. Вхопила сумку, вкинула до неї телефон, уже бігла до дверей.
Женю!на ходу.Керуй! Тиза хазяйку! І тільки спробуй накосячити!
Вилетіла з кабінету кулею.
Женя Лисиця усміхнулася здивовано. Підійшла до хазяйчиного столу, усілася у хазяйчине крісло. Поклала довгі ноги на стільницю. «Який прекрасний обнадійливий весняний день!»подумала і тихо розсміялася.
Юлія Володимирівна Жадкіна знала про себе багато чого: що красива, сексуальна і чарівна. Що має харизму, характер і витримку, що ще не втратила фізичної сили, може навіть підтягнутися разів десять. Але на перше місце жінка завжди ставила не свою красу і не характер, а власні мізки, і дуже сподівалася, що вороги, які одного дня захочуть її знищити, прорахуються, бо вважатимуть її звичайною коштовною «лялькою». Яка фатальна помилка! Вона встигне не тільки проаналізувати виклики, завдати удару першою, а й вибудувати стратегію оборони, а потім і наступу.
Приблизно так у теорії виглядала зустріч Юлії з ворогами, та два минулі дні кардинально попсували ту картину: спочатку нагле пограбування, підозріла поведінка Галі Чорнобай, потім вимоги народного депутата Гашинського віддати аж три аптеки! А за які гріхи, мать його?! Юлія Володимирівна дуже сподівалася: сьогоднішній день поверне їй упевненість у завтрашньому. Принаймні Фелікс пообіцяв: зранку зустрінеться з Гашинським, який має повернутися із Сейшельських островів, знайде аргументи, які вгамують апетити народного обранця, і той погодиться на компенсацію у вигляді однієї аптеки, наприклад.
Пані Жадкіна побажала чоловікові успіху і для того попросила Фелікса бути спокійним чи хоча б виглядати таким.
Це додасть тобі упевненості під час розмови з Гашинським,мовила.
А саманервувала. Нервувала, сподівалася і навіть молилася подумки, так сильно хотіла мінімізувати наслідки зникнення кейса, бо ніяк не могла прийняти твердження Гашинського про її нібито причетність до надзвичайної події.
Ти погодишся з нашою пропозицією, козел!зверталася до уявного нардепа, плюгавенького, лисуватого, ще й підсліпуватого: кажуть, він завжди ходить зі зброєю, так боїться за своє життя. А воно ж бо і недарма! Бо якщо Гашинський усі ділові питання вирішує так, як з Феліксом і Юлією Жадкіними, то ворогів у нього вистачає.
Проте й сам, сволота, вкрай небезпечний,визнала, бо інакші не видряпуються на ту площину, де кейсами готівки збирають відкати за право торгувати контрафактними ліками!
Все буде добре!підбадьорила себе. Вірила: Фелікс знайде слабке місце Гашинського і крапне туди дозу сироватки адекватності, щоби нагадати депутатові, хто у цьому житті горщики ліпить!
Чекала від чоловіка підтвердження своєму оптимізму, і раптом замість добрих новин: Фелікса забрала «швидка».
Хіба час хворіти, товстий ти бовдуре?!
Від «Белли» швидко йшла до парковки, на якій стояв її «мерседес», на ходу читала у вайбері адресу приватної клініки, куди відвезли чоловіка. Інформацію оперативно надала знайома лікарка з «Бориса», бо, дякувати Богові, медична освіта дала Юлії Жадкіній не тільки професію, а й широке коло знайомих медиків.
Вже відчинила дверцята «мерседеса», та мимоволі на мить завмерла, бо звернула увагу на незвичну метушню біля одного із житлових будинків навпроти «Белли». «Що в біса відбувається?подумала.Купа людей, машин!» І непростих машин, бо, крім поліцейських «пріусів» і «швидкої», просто у скверику, який оточував будинок, стояли два новіших за Юлин «мерседеси», «рендж-ровер» і рідкісний для Києва «бугатті».
Хтось же зі знайомих нещодавно «бугатті» купив,пробурмотіла.А хто? Не памятаю.
Сіла за кермо, вже їхала в бік приватної клініки, що розташовувалася аж за містом, і все ніяк не могла пригадати, кому би міг належати «бугатті».
І по цимбалах! Скоріше б Фелікса побачити.
Приватна клініка, біля якої за годину зупинився Юлин «мерседес», нагадувала обєкт надзвичайної важливості і секретності: суцільний паркан заввишки метрів з пять оточував чималий шматок лісу, посеред якого виднілися корпуси клініки, а на прохідній біля воріт чатували геть неоднозначні охоронці, бо через чорний камуфляж, кремезність, зброю і холодні байдужі очі скидалися на воїнів Мордора.
Я до Фелікса Аскольдовича Жадкіна! Його до вас сьогодні доправила «швидка»
Ким доводитеся Феліксу Аскольдовичу?холодно спитав один із мордорівців.
Дружина.
Мордорівці хвилин пять шукали щось у своїх мобільних, потім звіряли те, що знайшли, із паперовим списком і врешті повідомили:
Пятий корпус!
Пані Жадкіна ледь стримала роздратування: що ці покидьки собі дозволяють?! Вона зараз провідає Фелікса, а потім неодмінно поговорить з головним лікарем чи хто тут головний! Хай цих двох звільнять!
Залишила автівку на парковці перед клінікою, увійшла на територію, посунула шукати пятий корпус. «Господи, допоможи!панікувала.Зроби так, щоби зараз Фелікс не залишив мене один на один з цією жадібною свинею Гашинським, бо інакше він точно забере мої аптеки! Ні! Якщо Фелікс сконає, Гашинський забере все! Я лишуся голою і босою!» З такими думками увійшла до акуратного двоповерхового корпусу, де на вході симпатична медсестра привітно повідомила: палата пана Жадкіна на першому поверсі в кінці коридору. Пані Жадкіна начепила на біле личко живильну маску милосердя, розчахнула двері палати, біля якої стояли ще двоє воїнів Мордора, і вже проговорила подумки правильні слова, які могли би допомогти чоловікові скоріше одужати, коли побачила Фелікса біля розчиненого вікна. Сидів у ампірному кріслі, в одній руці тримавмать його!справжню кубинську сигару, у другійбокал з коричневатою рідиною, але явно не з чаєм! І сама палата більше нагадувала не лікарняний заклад, а декорацію до фільму про короля-сонце!
Ти віскі дудлиш?!вигукнула так дзвінко, що аж охоронці біля дверей зацікавилися, озирнулися.
А ти довго, мила моя!насупився полковник.Поки тебе діждешся, і сконати можна!