Дівчина закінчила рити яму, дістала кота з автівки, понесла в останню путь.
Чуєш!гукнув Юрко дівчині.Кидай вже його та поїдемо! Відвезу тебе.
Куди?
Куди тобі треба, туди й відвезу.
Мені нікуди не треба,поклала кота в яму. Вже почала засипати землею, та Консуматенко раптом підскочив, вхопив дівчину за руку: зачекай!
Ошийник з нього зніми!сказав, хоч і сам не розумів, нащо те робить.
Не треба.
Треба! Він жедомашній. Хтось шукає його. Можна розмістити у соціальних мережах фото ошийника, пошукати хазяїв.
Головою захитала:
Ні! Ні... Я цим не займатимуся.
Я займуся!збрехав. Зняв таки з кота ошийник, і тільки тепер усвідомив, чому так вчинив: дуже вже розізлився, що кіт салон автівки кривавою юшкою заблював. Хотів відібрати у кота ще хоч щось, крім життя. Хоча б ошийник.
Запхнув ошийник у кишеню. Загорнув ямку землею.
Дівчина так і сиділа навпочіпки біля свіжої могилки, лиш підвела на Консуматенка блакитні мокрі очі.
Видобра людина,мовила.
Консуматенко скривився, наче лимонів повен рот.
Таку фігню несеш, аж матюкатися хочеться! Що за маячня?роздратувався, завівся.З чого ти взяла, що ядобра людина?! І чому ти взагалі вирішила, що бути доброю людиноюто правильно і чесно?! Бо ти ж мене похвалити хотіла, так? Не образити ж?
Ні. Не образити
Значить, похвалити?
Так. Похвалити.
Так я не зрадів! Навпаки! Для мене твоя похвалаяк ляпас!
Вибачте!
Зараз трахну тебе прямо поряд із цією могилкою, оце і буде твоє вибачення.
Я вам того не дозволю.
Хіба?!
Не дозволю, бо не хочу вам біди.
Якої ще біди?!
У мене ВІЛ.
Що у тебе?!
ВІЛ. Вірус імунодефіциту людини.
Консуматенко зиркнув на дівчину недовірливо та на кілька кроків відступив. Присів на повалене дерево у метрі від могилки, довго супився.
Шльондра?спитав врешті зі співчуттям.
Дівчина захитала головою: ні
Аде тоді?..
Плечима знизала: хтозна. Усміхнулася гірко.
Я загадала: якщо Мурчика вилікую, то і сама житиму. Бо якщо поряд із тим, хто в біді, є хоч хтось один, то вже більше наснаги, віри більше, надії. І я придумала: буду з ним поряд, він одужає, і вже він буде поруч зі мною. Розумієте? А він помер. І я теж скоро помру.
Так ти забобонна?
Знову плечима знизала: хтозна.
Я нині про себе знаю лише, що язовсім сама. Нікого поряд немає.
Консуматенко відчув, як співчуття розповзається по шкірі мурахами.
А батьки? Друзі? Хлопець у тебе є?
Не розпитуйте. Геть уже не хочу говорити. Ви собі їдьте.
Консуматенко насупився, зиркнув на дівчину.
Я собі поїду, коли захочу! Теж мені командирша! Краще скажи, як тебе звати.
Галя,прошепотіла ледь чутно.
А яКонсуматенко вже відкрив рота, аби збрехативін Тарас! Тарас Подоляк, та всередині щось перемкнуло, бо язик своє ляпнув. ЯЮрко. І давай на «ти». Домовилися?
Добре,підвелася, дивилася на Консуматенка.Їдь собі, Юрку. Дякую за все. І не ображайся, що назвала тебе доброю людиною.
Вже забув!
Добре
Знову тобі добре?! А що доброго? Досить нам уже тут стирчати! Ходімо в автівку, Галю. Треба хоч трохи салон відчистити від котячої агонії та вже їхати.
Куди?
Тобі не однаково?
Не хочу туди, де люди.
А що краще? Отут посеред лісу між містами зависнути? Поїхали, кажу! Де сподобається, там і вийдеш. Не триматиму.
Ніч вимела з траси не тільки людей, а й автівки. Ніщо не заважало навколишній темряві набиратися природної величі і могутності: шурхотіла гілками дерев, стогнала криками нічних птахів, кидала на асфальтівку торішнє листя з узбіч так нахабно, наче намірялася перекинути все, що наважиться зявитися на шляху. «Міні-купер» тремтів від бокового вітру, та не здавався йому: кліпав жовтими фарами-оченятами, вперто просувався порожньою трасою в бік Чернігова.
Консуматенко тримав кермо, косував на дівчину: сиділа праворуч, на пасажирському сидінні, спустошено дивилася у нічну чорноту, та здавалосясама наповнена безжальною невідворотною чорнотою і вже нічого не може з тим вдіяти, лише здатися і померти.
«Шкода її,подумав.Така ніби нормальна. Тварин любить» Згадав кота, вир приголомшливих подій, які сталися з ним протягом лише одного дня пятого березня. Оце він набрався багатства! На все життя вистачить, якщо економити. Та економити не хотілося, тому вирішивна пів життя вистачить, тобто років на Задумався. А скільки тополовина його життя? Де точку відліку шукати? Може, є сенс спиратися на тривалість життя батьків-дідів? Якщо так, то жити Юркові не більше років шістдесяти. Віднімаємо ті двадцять шість років, що вже прожив. Лишається йому жититридцять чотири роки. Дідько, мало! «Та все ж більше, ніж дівчині!»подумав злостиво.
Глянув на Галю, ніби вибачитися хотів, та несподівана думка змусила напружитися, насупити брови, бо перед очі Консуматенкудід. Хитав головою роздратовано, наказував: «Віддай дівчині автівку! Магічна жабка їй життя врятує! Ти ж уже наївся аж через край! Хіба ні? Я ж казав тобі: щасливу жабку слід віддати тому, кому гірше за тебе! Так чому б не Галі?..»
Ага!так психонув, аж пробурмотів уголос.Зараз! Сам так пятсот єврів з мене зідрав! Старий козел
Галя не зважала: не ворухнулася, не повернула голови в бік водія. Сиділа каменем, лише очівологі
Консуматенко вчепився у кермо, аби не виказати раптового гніву. Що за фігня? Чого це він має щасливу автівку комусь віддавати? Йому он теж мало жити лишилося! Багатства, яке у багажнику лежить, теж замало! Він його за рік витратить, аби закласти фундамент майбутнього благополуччя: хату біля моря купить, човен, дівчину, собаку, може. А даліщо? Лапу смоктати? Е, ні! Жабка його ще не довела до кінця шляху! Зарано її віддавати! А якщо і не зарано, однаково не віддасть! А щоб дід не приходив у снах і не довбав, Юрко може дівчині щось приємне пообіцяти. У далекому майбутньому.
Чуєш, Галю! Я оце подумав! Тобі стимул потрібен! Такий крутий стимул, щоб ти заради нього захотіла вилікуватися!
Мовчала.
Думаєш, просто так язиком ляпаю? Спокійно, дівко! У мене є для тебе джек-пот! Ну! Питай! Що за джек-пот?!
Що за джек-пот?прошепотіла Галя.
Наступного разу, коли ти побачиш оцю прекрасну тачку, якою я зараз керую Ти знатимеш, що всі мої мрії здійснилися і що я залишив для тебе крутий стимул, який допоможе тобі вижити і послати всіх до дідька!
Мовчала.
Галю, дістала!психонув Консуматенко.Питай: що за стимул?
Що за стимул, Юрку?
Неймовірне багатство! Я його під сидіння покладу. Отам і знайдеш! Що треба казати, Галю?
Дякую?
Ти таки дурна! Я би спитав: що за багатство?! А тидякую!
Не відповіла, лише знизала плечема. У салоні зависла важка тиша. Консуматенко зиркнув на дівчину роздратовано.
Чого мовчиш?
Бо і без слів усе зрозуміло.
А мені, може, не зрозуміло. Мені, може, цікаво, про що ти думаєш зараз.
А ти?спитала.
Я надто напружено працював останнім часом. З таким жорстким розжареннямяк та лампочка! Горів, як скажений. Тепер хочу трохи відпочити.
Ясно.
Та ясно, що ясно! А ти? Про що зараз думаєш?причепився.Може, не віриш, що я тобі крутий стимул у тачці залишу?
Не думаю. Констатую. Що, виявляється, можу взагалі не думати.
То захисна реакція організму,авторитетно заявив Юрко.Через перевантаження негативом. Тобі варто захотіти це якось змінити.
Не хочу.
Чого не хочеш?
Нічого. І стимули твої мені не потрібні. І хотітине хочу.
Дурна, чи що? Хотітиголовне слово у житті. А жага бажаньголовніше головного. Я жагу бажань жабою називаю. Врубалася?
Так.
Без жабиторба.
Так я у ній. І виходу нема.
Ти кінчай скиглити, чуєш? Краще кусайся!
Хіба допоможе?
Може, і не допоможе. Та хоч звеселить!
Так, може, мені тебе вкусити?
А ти спробуй! Як вмажузаново доведеться салон від крові відчищати!
Галя видихнула, різко повернулася до Консуматенка всім корпусом. Здивувався: то на Галю зиркав, то на дорогу.
Ти чого?бо дивилася, наче наважилася на щось надзвичайне і огидне.