Поки розкладала продукти по полицях, Тьома вже за столомїсть плов прямо з пластикового судочка, хоч Галя того терпіти не може. Вона не бурчить, просто дістає кілька глибоких тарелів, аби перекласти з пластику у фарфор і плов, і млинці, і курку. Вона робить так щоразу, і від того куплена вечеря щоразу прикидається домашньою. Галя закриває на те очі. Галя приймає неогидні компроміси. Та сьогодні їй особливо гостро хочеться відчути домашню атмосферу довіри, любові, підтримки, тож вибирає найгарніші тарелі. «А ще заварю чай»констатує розгублено.
Плани летять шкереберть.
Галя не встигає перекласти до тареля млинці, коли Тьома відривається від плову, дивиться на дружину.
Знаєш, яке повідомлення мені сьогодні надіслали на вайбер?
Галя мала би спитати «яке», та язиксвоє:
Не знаю.
«Йолопе, ти вляпався! У твоєї дружини СНІД!».
Тьома дивиться на Галю, усміхається скептично. Та усмішканаперед продемонстрована логічна відповідь на реакцію Галі, бо дружина ж не змовчить, відреагує на маячню, яку злі козли розсилають усім підряд. Обуриться: «Це вже за межею добра і зла! Тьомо, нащо люди це роблять?!» От у цей момент і стане доречною скептична Тьомина усмішка. Як прояв мудрості і прозорливості: мовляв, мила моя, люди не просто козли! Вонивкрай небезпечні козли!
Галя реагує геть не так, як передбачає Тьома. Мовчить. Дивиться на чоловіка блакитними чистими очима, та за мить вони стають синіми від сліз.
Це правда,шепоче врешті, бо вже не бачить різниці між тими страхами! ВІЛ, СНІД Яка різниця? Однаково моторошно!
Що?!. Ти не жартуєш?! У тебе СНІД?!Тьома одночасно намагається не подавитися пловом, підхопитися зі стільця і якнайдалі відсахнутися від Галі, бо вона стоїть зовсім близько біля столу, рукою дотягнутися можна. Та Тьома Чорнобай не Цезар. Падає на підлогу, зойкає, бризкає пловом з рота, лається.
Дідькоі не зупиняється, відповзає все далі і далі від Галі, як від найогиднішого жаху, і те можна прочитати у Тьоминих очах, бо вони кричать: жах! Найогидніший жах!
Тьомо
СНІД?! Мать твою! Пішла геть! Геть, потворо! Забирайся з мого дому! Негайно! Ти почула? Сволота! Дідько, яка ж сволота! Ти мене заразила? Так? Дідько, а як я теперз кухонної підлоги майбутній психолог плюється пловом і верещить так голосно, що на столі мертві курячі стегенця тремтять разом зі своєю пластиковою труною-судком.
Галю так сильно вражає реакція чоловіка, що дихати, жити, ворухнутисянесила. Камяніє... Із жахом спостерігає за тим, як Тьома задки відповзає до кухонних дверей, підхоплюється, вибігає з кухні. Зі спальні чути брязкіт новенької рожевої Галиної пластикової валізи і Тьомині волання.
Все! Все забирай, мені нічого твого не треба! Труси свої, светри, футболки! Дідько, скільки барахла! Ніяка валіза не вмістить! Сволота! Яка ж ти все-таки сволота, Галю! Я тобі вірив! А ти Може, це ти гроші зі схованки стирила, аби я почувався винуватим?! Раз про СНІД брехала, значить, про все брехала! Сука! Дідько, яка ж ти сука! Тебе вбити мало! Ти розумієш? Тебе вбитимало!
За мить у передпокоїбрязкіт коліщат. Тьома лишає повну валізу біля вхідних дверей, обережно, наче потрапив у кімнату, повну отруйних змій, входить до кухні. З відразою дивиться на Галю.
Я зараз іду до спальні і буду там рівно хвилину. Коли вийду, щоб тебе у моєму домі не було! Валіза з твоїм барахлом у передпокої!
Галя ще не вірить. Дивиться на Тьому розгублено.
Тьомо! Ти ж казав, що не покинеш ніколи Що миодне ціле
Тьома захлинається від обурення, і видно: є що майбутньому психологу відповісти. Не зглянувся! Не розщедрився на слова! Плюнув Галі під ноги, вискочив з кухні. І, може, тому, що плюнув, Галині ноги остаточно підкосилися: опустилася на табуретку без сил і вперше з часу, коли отримала страшну новину, так відчайдушно і гірко розридалася, що і стіни на кухні поспівчували б, якби серце мали. У хвилину не вклалася. І в десять. А коли врешті від сліз лишилася лише спустошена чорна туга, встала і пішла до передпокою, покинувши на кухонному столі і порожній гаманець, і мобільний.
У передпокої біля прочинених дверейновенька рожева пластикова валіза, подарунок Юлії Володимирівни Жадкіної. У кутісумка з кволим Мурчиком і пляшка молока. Вдягнула тепло-жовту куртку, чобітки. На автоматі потягнула валізу і сумку з котом на площадку в підїзді. Озирнулася до квартири, у якій прожила майже три роки, і побачила, як Тьома швидко вискочив зі спальні у передпокій, буцонув ногою по вхідних дверях, аби швидше зачинити їх за Галею: хрясь!
На ДВРЗ, околичному районі Києва, з вікон якого Бровари видно, Оля Корнійчук курила на кухні орендованої малосімейки, хоч робити те було справою вкрай ризикованою, бо хазяйка попередила: відчує запах табакувижене з квартири того ж дня. Зазвичай Оля курила на балкончику, та сьогодні світ перевернувся, старі його сенси категорично втратили вагу, і Оля відчувала просто-таки фізичну потребу бути жорстоко покараною за слабкодухість і боягузство. Хоча б тим, що завтра зранку до квартири навідається хазяйка, потягне носом повітря, почервоніє від гніву і заверещить: «Геть! Геть!»
Так мені й треба! Заслужила!Оля затягнулася, забідкалася, бо й досі гризла і гризла себе за те, що відвела сьогодні погляд, коли ошелешена розгублена Галя виходила з кабінету пані Жадкіної, що не вийшла у хол проводити подругу, сказати їй хоча б «дякую».
Господи, яка ж я тварюка!ледь не розревлася, бо лише завдяки Галі отримала роботу у престижному салоні «Белла».
Вони познайомилися влітку минулого року, коли разом вступали до Європейського університету на спеціальність «екологія». Галя вступила на дистанційне навчання, а Оля пролетіла. Зазбиралася додому, до невеличкого містечка у Харківській області, хоч ой як не хотіла, та Київ здавався Олі величезним холодним монстром, у нутрощах якого немає місця невдасі з провінції. «Маячня! Всі столиці живляться свіжими людьми з провінції, у тому і сила столиць!»заперечила тоді Галя і сказала, що план проти лузерства простий: залишитися у Києві, знайти роботу і дах над головою, працювати і збирати гроші, щоб наступного року вже неодмінно вступити до вишу. А коли дізналася, що Оля закінчила курси за спеціальністю «майстер манікюру», пообіцяла попитати про вакансії у «Беллі»
Де б я була зараз, якби не Галя!Оля закурила нову і вперше за весь цей довгий нервовий день наважилася на дещо більше, ніж душевні гризоти. Дістала мобільний і набрала номер Галі.
Вибачуся! Так і скажу: «Галю, блін, я така дебілка!» Чи ні! Скажу, що перелякалася і розгубилася. І що мені соромнодовгі гудки собі йшли і йшли, Оля все говорила і говорила те, що сказала б Галі, якби та відповіла.
Галя не відповідала, а Олі на душі полегшало. Відрубала дзвінок. «Шкода, що не можу зараз поговорити з Галею,розмірковувала вже поблажливо.Я б хотіла зараз почути її голос. Я би по голосу зрозуміла: вона дуже засмучена чи ще тримається? І якщо Галя була б дуже засмученою, я б знайшла слова, аби підтримати її»
Загасила цигарку і вирішила, що непогано було б провітрити кухню, а то ще хазяйці стукне у голову навідатися І що тоді?
Тільки відчинила вікно, як у коридорі задзеленьчав домофон.
Точно хазяйка!засмутилася вкрай.Дідько, та що ж я за лузерка така!
Зняла слухавку.
Хто?
Олю, це я,почула голос Галі.Відчиниш?
Галю? Галинко, у мене батьки! Тільки-но з поїзда! Приїхали провідати мене!метушливо забелькотіла Оля Корнійчук, зиркнула на годинник: 23.30, притишила голос.І вони вже сплять, не хочу їх тривожити. Я зараз вийду до тебе. Добре?
Оля швидко поклала слухавку на апарат домофона, кинулася було до дверей просто в халаті й домашніх капцях, та повернулася. Дістала з шухляди заощадженнятисяч десять гривнями,взяла з них двісті гривень, поклала до кишені.
Ні, не хочу я відкупитися від Галі,спускалася ліфтом, виправдовувалася сама перед собою.Маю допомогти подрузі. Всі нормальні люди так вчиняють. А що? Не запрошувати ж її до себе? То небезпечно, певно,розмірковувала, хоч і не дрімуча, і не дурна, а тодіяка?.. «Жива!відповіла б.І хочу жити! То гріх?!»
Надвір вийшла вже знервована, думки розхристані. Роззирнулася. Бачить: біля лавки Галя стоїть, у руках сумку тримає, а порядвелика пластикова валіза. Йорданська ти купіль! Оля аж перехрестилася подумки. «Як же влучно я батьків приплела!подумала.Галя ж точно переночувати у мене сподівалася!»