Льоня Бурсак не тільки курєр, Юлю! Льоня Бурсакпомічник народного депутата України Ореста Валерійовича Гашинського!
І що з того? Йому теж аптеку подарувати?замовкла, глянула на чоловіка ошелешено.Феліксе! А може, він разом зі своїм шефом оце «пограбування» зорганізував, щоби наші аптеки віджати?!
Розберуся
Так розбирайся! Зустрінься з цим Гашинським. Поясни йому: ми ні в чому не винуваті, хай не чіпає наші аптеки!
Повернеться з Сейшельських островівзустрінусь. Зараз мені і без Гашинського є з чим розбиратися.
Так працюй!
А я навіщо тут? На тебе красиву дивитися?Фелікс Жадкін врешті відірвав дупу від крісла. Підвівся. Руки в кишені, заходив.Дівчину поклич! Допитаю її у неформальній обстановці.
Яку дівчину?
Ту, яка тебе кавою облила.
Галю Чорнобай? Я її звільнила.
У смислі?отетерів пан полковник. Зупинився. Дивився на дружину роздратовано.
У прямому смислі!огризнулася Юлька.Через цю корову на нас повісили борг майже у мільйон! І я її не просто звільнила! Я цю погань знищила! Зганьбила, нагородила ВІЛ і знищила!
Тобто як «нагородила»?не зрозумів Фелікс Аскольдович.Юлю, у тебе ВІЛ?
Під дверима хазяйського кабінету Женька Лисиця не тільки напружилася, а й здивувалася вкрай: оце так поворот!
Феліксе, ти хворий, мать твою?!зло відповіла Юлія Володимирівна.Немає у мене ВІЛ!
А в кого?
Ні в кого!призналася пані Жадкіна.Але ж я повинна була віддячити тій падлюці, яка на мене каву вилила! Ти сам мене вчив: ніколи і нічого нікому не пробачати! Я так і зробила. Домовилася у клініці, де наш персонал проходить медогляд. «Підмалювали» Галі Чорнобай позитивну пробу на ВІЛ, щоби життя їй медом не здавалося.
А насправді у Галі немає ВІЛ?
Та звідки?
«От же сука підла!»засмутилася під дверима Женька Лисиця і вже хотіла було відійти від хазяйського кабінету на безпечну відстань, та пан полковник раптом вигукнув:
Юлю, а думати?!
Про що я маю думати?!почула голос хазяйки.
Галя Чорнобай учора невипадково подалася по каву! Розумієш? Вона точно у змові з грабіжником. Не міг він діяти без спільників! Надто небезпечно. Хтось мав його підстрахувати!
У кабінеті зависла пауза, а в коридорі під дверима Женька Лисиця усміхнулася злостиво. «Теж мені відкриття!подумала.Я відразу допетрала, що Галя у темі!»
Галя?врешті перепитала чоловіка пані Жадкіна.Ні! Галя биніколи! Феліксе, повір, ти помиляєшся. Галятака чиста У ній стільки доброти, що я навіть колись подумала: якби у мене була дитина, я б хотіла, аби у неї була така ж світла душа, як у Галі. І вона з тією кавою попхалася мені назустріч, бо дуже хотіла допомогти!
Це ти весь час помиляєшся, мила!відрубав полковник.Помилилася, коли повірила цій Галі і взяла її в «Беллу»! Помилилася, коли звільнила! Де мені її тепер шукати?
Вона сама завтра в «Беллу» прибіжить! Гарантую!відповіла пані Жадкіна, пішла до дверей, а як дійшла, то тільки тепер побачила: вони ледь прочинені. Напружилася, розчахнула їх рвучко, вийшла у коридор: нікого. Посунула до службової кімнати.
Женю, ти на сьогоднівсе?спитала напівголу масажистку, яка саме перевдягалася там.
На восьму ще був лімфодренаж, але клієнтка перенесла на завтра,Женька так і стояла перед хазяйкою напівгола.
Значить, відпрацювала? Чудово. Виконаєш одне моє прохання?
Я вже його виконала,Женька підхопила полотняну торбину з Галиним інструментом, простягнула хазяйці.
Юлія Володимирівна Жадкіна демонстративно-гидливо відсторонила від себе руку масажистки з торбиною.
Викинь усе це на смітник!наказала.І зателефонуй Галі. Скажи, щоб завтра на девяту прийшла до «Белли» за остаточним розрахунком.
Можу зїздити до Галі додому і передати їй гроші,нахабно запропонувала Женька Лисиця.
А це ідея!із викликом дивлячись масажистці в очі, відповіла пані Жадкіна.І справді, Женю! Не телефонуй! Краще поїдь до Галі! Скажи, щоб завтра була! Бо гроші я передам їй особисто! З рук в руки! Зрозуміло?
Женька Лисиця кивнула, та очі про всяк випадок відвела. Коли двері за Юлькою зачинилися, показала їй услід «фак», дістала цигарку і замість бігти виконувати прохання хазяйки відчинила вікно і закурила. У голові збирався докупи неймовірний обнадійливий пазл, і щоб загальна картинка остаточно склалася, не вистачало дрібниціодного телефонного дзвінка.
Масажистка докурила. Викинула недопалок на вулицю, дістала мобільний, почала набирати номер, та раптом перервала себе, скинула дзвінок і задумалася.
Може, несподівана тяжка ноша в скрутну годину для того і звалюється на людину, аби вона перестала відчувати тягар власного горя? Тьомин дзвінок повернув Галю до реальності, та вона так і не могла зрозуміти: куди ж їй тепер слід рухатися у тій новій реальності? До мами? Уявила тоскні очі матері, аж схлипнула. Ні! Мамі правди не скаже. До Тьоми?
Ми жодне цілемовила. Повірила. Завжди вірила.
Знадобилося більше години, аби пішки дістатися близьких Березняків з Печерська через міст Патона. Покинула у тихому правобережному провулку біля сміттєвого бака великий целофановий пакет: звалила до нього все, крім університетських підручників, які Тьома мав здати до бібліотеки. Їху сумку. Сумку на плече. До гаманця не зазирала. І без того памятала: відучора в ньому лишилося триста вісімдесят гривень. Якщо викликати таксі, лишиться менше трьохсот. І що робити? Викликати?
Не зараз!прошепотіла.
Притиснула до живота слабкого Мурчика, обмотаного перукарським робочим фартухом, подибала з правого берега на лівий. І навіть тінь сумнівів у душі не ворухнулася: мовляв, може, і не варто котиська додому перти, бо Тьомине терпіння ж не безмежне? А Галі Тьому наразі нащо зайве дратувати?
Не покину!повторювала вперто і бачила на своєму місціТьому. Ніби не Галя мостом додому брьохаєТьома. А зранений кітто ж Галя і є. Тьома притуляє Галю прямо до серця і все повторює: не покину!
На Березняках упевненості поменшало. Кіт руки обриває, у скроні бє: ВІЛ! І що ближче до дому, то сильніше бє, наче вимагає всім і кожному повідомляти: «У мене ВІЛ! Люди, у мене ВІЛ!»
Зараз, зараз! Прийду і все Тьомі розповім. Спочатку вечерю йому приготую, а потім розповім,згадала про вечерю, засмутилася: нема вдома з чого готувати, інакше би Тьома не просив Галю щось у кулінарії купити. І хліба! І цукор скінчився. І, певно, олія, борошно. А як все те купити, коли кіт руки обриває? Та й не пустять у «Сільпо» з котом на руках!
Що глухіший кут, то несподіваніший з нього вихід. Неподалік торговельного центру під тополями випотрошила сумку: вийняла з неї все чисто, акуратно поскладала під деревом. Лишила при собі тільки мобільний і гаманець. Потім обережно поклала до сумки Мурчика.
Дуже тебе прошу, потерпи,погладила кота, закрила сумку: от і все! Готова витратити на вечерю чоловікові останні гроші.
Сумку з котомна плече і попхалася кулінарію обносити.
Плов, млинці з сиром, запечені курячі стегенця, а ще хліб, цукор, гречка, олія, улюблена Тьомина салямі, молоко для кота. У гаманцівітер. Не зважала, наче ситна магазинська вечеряневідємна частина складної розмови, яка вже душу рве, хоч Галя ще і слова вголос не вимовила. Тягнула повні торби додому, просила себе:
Тільки б не розплакатися!
Тьома відчинив двері, та чомусь не зробив, як завжди, крок назад, аби пропустити Галю у передпокій. Роздивлявся дружину із прикрістю: у кожній руці по пакету з продуктами, на плечі важка повна сумка. Пакети з продуктами відібрав і тільки потім відступив:
А в сумці що?
Та так. Неїстівне,Галя поставила сумку в куті передпокою. Дивилася на Тьому напружено.Зголоднів? Ходімо вечеряти.
Тьома поніс на кухню продукти і куплену вечерю. Викладав усе на стіл разом із порожнім гаманцем і мобільним дружини і навіть не здивувався тому, що мобільний і гаманець не в сумці. А в передпокої Галя швидко скинула чобітки і тепло-жовту куртку, трохи відкрила сумку, аби Мурчику стало чим дихати, погладила його:
Трохи почекай. Скоро дам тобі молока.
Посунула на кухню, ніби приречена. «Повечеряємо, і вже тоді все розповім. Розповім. Тільки б не розплакатися»,вмовляла себе, та все ж не уявляла, як відкриє рота і вимовить: «Тьомо, у мене ВІЛ!»