Військовий затих. Було видно, що генералові таки вдалося його зацікавити.
Повністю розкодувати сигнал не вдалося. Однак аналітики впевнені, що то був автоматичний сигнал S.O.S., який увімкнувся під час падіння. Із обєктом щось сталося, і, на жаль, він влучив у ЧАЕС.
Непогана історія, нарешті заговорив голова СБУ, та є зауваження. В будь-якому випадку наше відомство хоч щось дізналося б про це. У нас теж є агентура в Росії.
Не хотілося б вас ображати, колего, але тільки за останні десять років у вашому кріслі пересиділо народу більше, ніж депутатів у Раді. І я не думаю, що ви могли б знайти інформацію, тим паче ту, яку шукати не мали приводу.
Скули чоловіка у цивільному заграли, однак він змовчав.
За великим рахунком, відкриття радянських військових вчених ні до чого серйозного не привели. Балачки про інопланетян ходять роками у різних країнах, і навіть якби інформація просочилася, люди вважали б її черговою «сенсацією», яку не можна ані підтвердити, ані спростувати. Йшов час, Україна здобула незалежність, зявилися інші проблеми. Нове керівництво країни навіть гадки не мало, що сталося на ЧАЕС.
Чого це раптом усе сплило саме зараз, через стільки років? Було видно, що військовий нарешті повірив генералові, наскільки це взагалі можливо. І чого це раптом ФСБ розкрило вам свої секрети?
Річ у тім, що кілька днів тому росіяни зафіксували кілька схожих сигналів знову ж таки з Чорнобильської зони.
Нічого собі,аж присвиснув СБУшник.
Він підвівся, зробив кілька кроків убік, ніби навмання, потім розвернувся до генерала:
Мені ж доповідали спеціалісти, що це якісь ваші справи.
Так і було, підтвердив генерал. Річ у тім, що спершу Росія не проінформувала нас, а послала туди свою людину. Звязок із агентом обірвався. Більше ризикувати ваші колеги з Москви не могли і прислали до нас ще одну людину із байкою про зниклих у зоні телевізійників.
І що ви зробили? військовий поставив лікті на стіл і втомлено охопив руками голову.
Я послав туди своїх людей разом із росіянином. Вони не мають усієї інформації про те, що відбувається в зоні насправді. Останнє, що я знаю, півгрупи вже загинуло.
Ви розумієте, що накоїли? СБУшник зробив крок у напрямку до генерала.
Та сядьте ви! відмахнувся генерал, неначе від мухи. Це ще не все. Зі мною знову звязалися росіяни. Вони поставили ультиматум: або ми владнаємо все по-тихому, або
Що «або»?
Або вони нанесуть ядерний удар по тому місцю зони, звідки йде сигнал.
Вони там, у своїй Москві, взагалі з глузду зїхали?!
Вони бояться, що про все провідають інші країни. Ніхто не знає, куди спрямовано сигнал і про що в ньому йдеться. Російські аналітики вирахували, що технологічно ті, хто передає сигнал, набагато розвиненіші від нас, а отже існує реальна загроза вторгнення на Землю. Тому сигнал має бути припинено за будь-яку ціну.
У цей момент на столі біля генерала дзенькнула телефонна трубка.
Аж ось і друзі з ФСБ, зморено сказав генерал і глянув на дисплей. Він натиснув клавішу «прийняти дзвінок» і перевів апарат на голосний режим. Слухаю.
Глава 22
Андрій підвів голову і глянув у бік дерева, біля якого ще клубочилася пилюка.
Дяче, живий?
Живий, обізвався напарник. От дідько, втратили людинуросіянин його замінував. Як я одразу не допетрав?
Андрій підвівся і роздивився навколо. Тіло старого розірвало і розкидало по галявині. Від сосни відірвало чималий шмат, а в землі утворилася яма.
Твою ж дивізію!.. Дяк обтрусив камуфляж. Мабуть, росіянин привязав старого і підклав гранати між дідом і деревом. Ет, чого ж той одразу не сказав?
Яка тепер різниця? обізвався Андрій. Ми теж молодці, не оглянули до пуття.
Андрій вийняв планшет і роздивився карту. До піонерського табору, на який вказував дід, десь годину чи півтори ходу. Марічка, про яку він згадував, швидше за все одна з «квітників», адже дід казав, що вона не тутешня.
А що він там про станцію молов? Дяк зупинився поруч із Андрієм і заглянув у планшет.
Сказав, що ніякої аварії на ній не було.
Якої аварії?
Ти що, Дяче, геть тугий? Андрій підвів на колегу очі.Не знаєш, яка аварія була у Чорнобилі?
Ти маєш на увазі вибух реактора? Так то коли було. Я думав, він про якусь нову аварію.
Здається мені,Андрій сховав планшет у наплічник, що знімальна група, хлопаки з ФСБ, «квітники» і дідусе це якось повязане між собою. Я поки що не розумію як, однак маю надію розпитати про це росіянина. Тим паче що за ним боржокніхто не має права у моїй країні вбивати кого забажає. Тут йому не Чечня.
Андрій ще раз оглянув галявинку і раптом несподівано для себе перехрестив рештки розірваного дідового тіла. «Навіть нікого не поховали по-людськи, ані хлопців, ані його», майнуло гірке в голові.
Прикривай там ззаду, Андрій зробив крок у напрямку до зламаних гілок, куди вочевидь пішов росіянин.
Глава 23
Михайлов причаївся у чагарнику на невеличкому горбочку і в бінокль оглядав табір, від якого нічого, фактично, не лишилося. Кілька корпусів попри те, що їх наскрізь попроштрикували дерева, були майже цілі. Та решта будівель завалилася. Серед дерев вдалечині білів встановлений на постаменті бюст Леніна.
О, і вождь тут. Усе, як у людей, Михайлов на мить відвів бінокль від очей, а потім знову почав роздивлятися місцевість.
Дістався сюди він швидко і тепер мав час оглянути місце, щоб, не дай Боже, не вскочити у засідку. Одяг, відібраний у діда, був незручний і, головне, досить помітний у лісі. Тому чоловік вирішив не ризикувати і поки що триматися від табору подалі.
І де ж ти, дівчинко, ховаєшся? бурмотів він собі під ніс, уважно оглядаючи все, що могло свідчити про присутність людей.
Раптом його погляд спинився на дечому цікавому. До одного, майже розваленого, корпусу вела ледь помітна стежина. Теоретично її могли прокласти і звірі, але тоді гілки вгорі змикалися б. Тут точно ходила людина. І ходила часто.
Ось ти, кицю, і попалася, прошепотів Михайлов.
Він підвівся і почав тихенько підкрадатися до корпусу. Обійшов його з лівого боку, обрав позицію і сховався за деревом. Поклав автомат на землю і вийняв із кишені пістолет. Обережно прикрутив глушник, витягнув обійму, переконався, що все добре, і звичним рухом перезарядив зброю, вправно загнавши набій у ствол. Потім дістав телефон, але не забув і про пістолеттримав його напоготові.
Ну що, дорогенька, ми тут, Михайлов намагався роздратувати жінку, вивести її з рівноваги. Чекаємо тебе біля дороги на виході з табору. Якщо за пять хвилин тебе не буде, то не буде й дідугана.
Щоб жінка не встигла нічого спитати, він швидко дав відбій. Кинув телефон біля себе на траву і взявся за пістолет обома руками. Минула хвилина. Раптом із боку корпусу почулися якість механічні звуки. Отже, він не помилився. Ще за мить напіврозвалений ганок посередині будівлі, яким свого часу піонери забігали всередину, почав плавно рухатися.
«Нічого собі,встиг подумати Михайлов, тут усе серйозно». І відразу ж побачив, що з підземелля сходами піднімається жінка.
Вона виходила поволі й оглядалася довкола. Чоловік зауважив, що жінка ця досить гарненька.
Марічка піднялася на останню сходинку і збиралася вже стати на траву, коли неподалік у лісі щось тихенько плюхнуло. Жінка змахнула руками і впала на землю. За мить біля неї зявилася постать чоловіка.
От і зустрілися, мила Марічко, переможно промовив Михайлов.
Глава 24
Генерал подивився на гостей і притис палець до вуст. Чоловіки мовчки кивнули у відповідь. Він навмисно увімкнув голосний режим, щоб потім не переказувати розмову колегам.
Наскільки я розумію, ви тримаєте ситуацію під контролем, голос із динаміка лунав спокійно і виважено. Мені доповіли гарні новини: сигнал із зони обірвався. Це означає, що наша спільна команда виконала головну частину нашої місії.
Тобто ми з вами більше не будемо розмовляти на високих тонах і брязкати ядерною зброєю? генерал намагався говорити впевнено, проте це, вочевидь, не справило жодного враження на співрозмовника.