Треба лишитися, Марічка погладила широченний стовбур сосни, яка завалилася на будівлю одного з корпусів піонерського табору, і розчавила його. Як буде, так і буде.
Глава 20
Яма, що утворилася від вибуху, була чималоюдіаметром метрів пятдесят і досить глибокою. У радіусі ще двадцяти метрів від епіцентру дерева просто лягли на землю і розтрощили рештки садиб.
Чисто! крикнув Андрій.
І в мене чисто, обізвався Дяк із іншого боку.
Що ж тут, у біса, відбулося?
Важко сказати, Дяк підійшов до Андрія і почухав потилицю, однак мені це надто не подобається.
Андрій витягнув планшет. Цятка, що вказувала на росіянина, була зовсім близько, кілометрів за два.
Треба йти, Дяче. Андрій дістав із кишені телефон, який забрав у Анісімова:Ось, про всяк випадок, хай буде в тебе. Наказ генерала: знищити росіянина, «Квітників» і дізнатися, що зі знімальною групою. Якщо зі мною щось трапиться, доведи справу до кінця, виходь із зони і відразу ж зателефонуй генералові. На все про все у нас десь тридцять годин. Рештана те, щоб вибратися з зони і вийти на звязок. Зрозумів?
Дяк кивнув. Чоловіки подалися через зруйновану вулицю до лісу. Метрів за пятдесят від місця, де мав бути росіянин, вони розійшлися у різні боки. Дяк почав обходити з правого боку, а Андрій з лівого.
Обережно, щоб не ламати гілок, Андрій продирався крізь ліс, час від часу завмирав і прислуховувався. Раптом попереду почулося специфічне клацання. Три звуки, пауза, потім знову три. Андрій клацнув пальцями і повторив позивний. Мабуть, Дяк щось знайшов і кликав його до себе. За хвилину Андрій уже був біля напарника, що лежав у кущах перед невеличкою галявиною.
Дивись, прошепотів напарник.
Андрій обережно визирнув і побачив на галявині людину. Сивий бородатий чоловік сидів під деревом. Він був лише в трусах. Голова, на якій виднілася запекла кров, безсило схилилася на груди. Руки, викручені назад за спину, охоплювали стовбур сосни.
Овва, це щось новеньке, прошепотів Андрій. Схоже на приманку. Давай по-тихому оглянемо все навколо.
Чоловіки методично обстежили ліс у діаметрі з півсотні метрів. Росіянина не було, щоправда, кілька зламаних гілок вказували, куди він пішов. Андрієві навіть здалося, що росіянин навмисне ламав гілки і цим указував їм напрямок.
Гаразд, Дяче, я підійду. А ти поки що тримай усе під прицілом.
Андрій поволі вийшов на галявину, тримаючи автомат перед собою. Нічого не відбулося. Він присів перед старим.
Гей, чоловіче, ти чуєш мене?
Сивоголовий розплющив одне око. Праворуч від скроні до потилиці під волоссям виднілася глибока рана. Праве око запливло кровю.
Він сказав, що ви що прийдете.
Хто?
Кацап, хто, дід намагався посміхнутися. Він скинув одяг, бо підозрював, що десь є жучок, і тому ви йдете за ним.
Правильно думав, Андрій аж тепер побачив купу військового одягу трохи збоку від бранця.
Військові черевики також валялися поруч, тож тепер вирахувати росіянина неможливо. Андрій махнув рукою, і Дяк вийшов на галявину.
Ти знаєш, куди він пішов? звернувся знов до діда.
Старий мотнув головою, зібрав до купи усі свої сили і ледве чутно відповів:
Т-тут недалеко є покинутий піонерський табір, йдіть у напрямку Копачів, там дорога одна. Він пішов за Марічкою
Хто така Марічка?
Вона не тутеш ня, язик в діда заплітався, вона прийшла, щоб розповісти правду.
Яку правду?
Правду про станцію, дід трохи отямився, його погляд сконцентрувався на Андрієві.Хлопче, ніякої аварії там не було.
Дяк, ще раз ретельно оглянув галявину, обійшов сосну, біля якої сидів бранець.
Бойко, тут наручники, зараз я відстібну.
Добре, Андрій знову переключився на діда.
Ні! раптом скрикнув старий. Кайданок не чіпай!
Проте наручники вже розчинилися, і дідові руки впали вниз, він за інерцією почав хилитися набік. Андрій навіть не почув, а радше відчув шостим чуттям, як десь поруч спрацьовує механізм.
Дяче, лягай! крикнув щосили і кинувся за дерево, до якого був прикутий дід.
Пролунав вибух.
Глава 21
У кабінеті генерала, окрім нього, перебувало ще двоє: кремезний, років під шістдесят, чоловік у військовому, і значно молодший, років до пятдесяти, у цивільному.
Ситуація дуже складна і не прогнозована, генерал говорив не голосно, однак чітко. Я розмовляв із Президентом, він повністю у курсі справи і надав мені повноваження для вирішення проблеми.
Мені дзвонив Президент і підтвердив ваші повноваження, сказав чоловік у військовому. І все ж я не розумію, чому яміністр оборониі досі не в курсі подій? Взагалі, я вас вперше бачу.
Припиніть, обізвався молодший, я, як начальник Служби безпеки, теж чомусь не в курсі того, що відбувається, тож давайте не будемо сперечатися, якщо не хочемо завтра піти пасти корів.
Я попросив би вас підбирати слова! обурився міністр оборони.
Досить! генерал ляснув долонею по столу. Наче баби на базарі! Якщо ми зараз не втрутимося, то ані ви, ані я вже не будемо сидіти у своїх кріслах. А, можливо, взагалі ніде сидіти не будемо, навіть у тюрмі.
Чоловіки, насуплені, замовкли. Військовий дістав із кишені портсигар і, навіть не спитавши дозволу, закурив.
Починаю з початку. Прохання не перебивати, якою б нісенітницею все почуте вам не здалося. Генерал розвернув екран монітора у себе на столі так, щоб гості добре бачили, що на ньому. Впізнаєте?
Чоловіки перезирнулися.
Ну, звісно, це Чорнобильська АЕС, відповів молодший. Це урок з історії чи з географії?
Я просив не перебивати! гаркнув генерал. Те, що я вам розповім, підтверджено документами ФСБ, які, в разі потреби, я покажу.
Генерал зібрався із силами і опанував себе. Він набрав у легені повітря, вирівняв голос і почав розповідати.
Двадцять шостого квітня тисяча девятсот вісімдесят шостого року на станції не було ніякої аварії,він подивився в очі обом співрозмовникам, чи зрозуміли вони його слова. Принаймні, не було технічного збою, про який усі говорять.
Військовий завмер із цигаркою у роті, огорнутий хмаринкою диму. Цивільний теж закляк від подиву, однак він сприйняв інформацію спокійніше, бо в очах зявилася цікавість.
Отже. Тієї ночі на стації сталося дещо іншев неї влучив невідомий обєкт із космосу.
Метеорит?
Ні, космічний човен неземного походження.
Ну, це вже сміх та й годі! не витримав військовий. Я сам там був під час ліквідації аварії і нічого подібного й близько не бачив.
Тихо! Я продовжую. Реактор дійсно вибухнув. Однак не від технічного збою, а від падіння з неба невідомо чого. Саме тому перші кілька днів керівництво СРСР мовчаломали ухвалити рішення, що з цим робити. До того ж на місці падіння одразу ж запеленгували невідомий сигнал, що йшов із руїн ЧАЕС.
Сигнал куди? не витримав чоловік у цивільному.
Тоді ніхто нічого не знав, але сигнал записали. Було сформовано спеціальну групу військових учених, які швидко втрутилися і вивезли рештки невідомого обєкту на полігон за Уралом.
Та це ж якась ахінея! військовий підвівся. Ви розумієте, що це маячня? Обєкт, сигнал, учені Та ви хоч розумієте, що таке не залишилось би в таємниці? Хтось обовязково щось ляпнув би за цей час. Це ж вам не іграшки!
Наскільки мені зрозуміло, нікого з людей, які вивозили обєкт, живими не залишили. Та й радіацію з реактора ніхто не відміняв. Хто міг ляпнутитого вона вже до цього часу у могилу поклала. Тому сядьте.
Все одномаячня, військовий ображено сів. Та той розтелепа Горбачов перший би розпатякав про все!
Він ні про що й не здогадувався. Він знав тільки те, що йому доповіли. Знали про це лише голова першого управління КДБ Крючков і ще кілька людей із зовнішньої розвідки.
Ну, звісно, знову обізвався військовий, ці мерці все знали. І про станцію, і про зелених чоловічків. Це тому вони владу в СРСР хотіли захопити?
Цілком можливо, що події на станції у вісімдесят шостому та ГКЧП у девяносто першому так чи інакше повязані між собою. За документами ФСБ, приблизно саме тоді зявилися перші розшифровки сигналу, який посилав обєкт після падіння.