Не верзіть дурниць, вам давно нічим брязкати. Звісно, про ядерний удар уже не йдеться. На мить голос замовк, мабуть, його володар щось обміркував, а потім продовжив:Одначе мені відомо, що ви поспішили і втягнули в це вашого Президента.
А як на моєму місці вчинили б ви, якби я погрожував вам ядерним ударом? перервав співрозмовника генерал.
Припиніть, я не на вашому місці. За великим рахунком, мене це не обходить. На те є політики, аби домовлятися. Нехай президенти самі розбираються у своїх стосунках. У крайньому разі ми можемо переглянути газові угоди в бік зменшення відпускної ціни для вас. Це вже нюанси.
Тоді навіщо цей дзвінок?
Коли повернеться група, хоч скільки б їх буде, ви маєте відправити усіх до нас у супроводі нашої людини. Усіх. І своїх бійців і, можливо, тих, кого вони приведуть із собою.
Ви хочете, щоб я віддав вам моїх хлопців?!
По-перше, у вас немає іншого вибору, а по-друге, це не надто велика ціна за спокій у державі. А ми будемо впевнені, що тримаємо все під контролем.
У кабінеті повисла гнітюча тиша. Генерал чухав підборіддя і дивився на міністра та керівника СБУ. Обидва сиділи тихо і теж тривожно витріщались на нього.
Ну ж бо, знову заговорив співрозмовник, немає про що думати. Переконаний, що ваші гості підтримають вас у цьому рішенні. Усі ми люди, у всіх нас є діти.
Усі троє перезирнулися, а потім закрутили головами в різних напрямках.
Звідки ви знаєте? ледве зміг вичавити з себе генерал.
Атож, засміявся співрозмовник, ви ж не вкладаєте гроші в науку, а ми вкладаємо. До речі, усі документи, які я вам пересилав, уже знищені. Тож я чекаю на відповідь.
У кабінеті всі завмерли від напруження. Міністр оборони і голова СБУ не відривали поглядів від генерала.
Гаразд, нарешті тихо промовив генерал, я віддам вам усіх, хто повернеться із зони
Глава 25
Прокинулася? Давай, давай, розплющуй очі.Марічка відчула, що чиясь рука трясе її за підборіддя.
Голова страшенно боліла. Жінка через силу розплющила очі. Вона була у бункері. Навпроти неї сидів чоловіквбраний у цивільне, однак поверх одягу мав бронежилет. Вона відразу його впізнала.
Михайлов?
У цьому місці я маю здивуватися: мовляв, ти ба, та ми ще й знайомі? А чи не зустрічалися ми десь у Москві? Ви по театрах ходите?
Чоловік крутнув на столі її ноутбук. На екрані виднілися його фото і особиста картка.
Умієш ти копати інформацію, поважаю. До речі, гарна техніка, тицьнув пальцем у компютер, і телефон, і взагалі
Марічка спробувала підвестися з ліжка. Закручені назад руки отерпли й боліли.
Вибач, я вдягнув наручники, чоловік вицідив із себе щось схоже на посмішку, бо ж не знаю, що ти вмієш такого, чого не вмію я. То що, поговоримо?
Де Василь?
Василь? чоловік удавано здивувався. А-а-а, Василь! На жаль, Василь прийти не зміг, у нього справи. Він зараз там, куди ти направляла свій сигнал
Чоловік підняв вказівного пальця вгору, а потім перехрестився. Очі Марічки наповнилися сльозами. Вона намагалася стриматися. Однак не змогла і зайшлася плачем. Чоловік мовчки дивися на неї, його обличчя застигло, наче маска, і нічого не виражало.
Навіщо, схлипнула Марічка, ну навіщо ти так? Навіщо ви всі так один із одним? Невже не розумієте, що всі ви бранці? Бранці на цій маленькій планетці. Вас закинули сюди, як кошенят у відро, а ви замість того, щоб допомагати один одному врятуватися, лізете по головах один одного і все одно топитеся!
Слова жінки не справили на чоловіка жодного враження. Він встав, пройшовся по бункеру і знову повернувся до столу.
Я нічого не збираюся з тобою обговорювати. Я солдат і виконую накази. І у мене наказдоправити тебе у певне місце. Все. Передавач ти знищила сама. Тож історії кінець.
Який же ти тупий, о-о-о! Марічка намагалася витерти сльози, для чого схилила голову до свого плеча. Я вже відправила повідомлення. Далі вирішую не я і не ти. Що буде, вирішуватимуть інші. І як вони вирішать, так і буде.
Це ти так вважаєш, чоловік посміхнувся, а як на мене, то ми зможемо, насамперед Росія, дати відсіч будь-яким загарбникам. На дворі двадцять перше сторіччя!
Атож, ви можете, схлипнула жінка. Із вашим урізаним мозком, який працює лише на кілька відсотків, ви можете лише вбивати один одного і більше нічого.
Досить! спинив Марічку військовий. Нам потрібно збиратися.
Він підняв із долівки наплічник і виклав із нього кілька зарядів із часовими таймерами. На їхнє місце кинув Марічкин компютер, телефон і ще кілька речей із полиць, які відібрав навмання. Потому прикріпив біля виходу заряди з різних боків дверей бункеру.
Ну от, ніби прибралися, чоловік знову посміхнувся. Про всяк випадок, поставимо на три годиниза цей час ми будемо вже далеко і не привернемо до себе уваги.
Михайлов натиснув кілька кнопок на зарядах.
Я запропонував би присісти на доріжку, та вже дупа болить від сидіння.
Чоловік підійшов до ліжка і сіпнув жінку за лікоть. Та поволі піднялася.
Зараз ліки попустять і голова провітриться, заспокоїв Марічку чоловік. Подякуй, що у мене транквілізатор був, а то довелося б тобі ноги прострелити.
Глава 26
Андрій уважно огледів територію зруйнованого піонертабору.
Здається, ми на місці.
Чоловіки зайшли з боку дороги, щоб переконатися, що на ній нікого немає. Звісно, на обстеження було згаяно час, однак це додавало впевненості, що росіянин ще тут.
Андрій залишив Дяка на горбочку, бо звідти табір непогано проглядався, а сам пішов до будівель.
Найближчий корпус був порожнім. До того ж дерева так проросли крізь нього, що сховатися всередині було неможливо. Андрій роздивився навколо і, скрадаючись, перебіг до іншої будівлі. Це була їдальня. Він протиснувся всередину і ретельно все оглянув. Порожньо. Несподівано лісову тишу розірвали звуки пострілівпролунала автоматна черга. Потім ще одна. Андрій кинувся на вихідбій точився там, де він залишив Дяка.
Японський бог! перевів автомат у режим стріляння чергою. Зараз, Дяче, я допоможу!
Намагаючись не викрити себе, він наблизився до місця, де, як вирахував, мав перебувати супротивник Дяка. Аж раптом поміж деревами промайнула тінь. Хтось рухався в його бік. Андрій присів біля пожежного щита за величезним червоним ящиком для піску і спрямував автомат у той бік, звідки долинала безперервна стрілянина. Серце Андрія стукотіло все швидше, наче підлаштовуючись під звуки пострілів. Та ось він побачив постать, що бігла у його бік, і лише дивом не натиснув на гачок. Це була жінкане просто жінка, а знайома із його снів. Переплутати було неможливо. Ці сині очі він не сплутав би ні з якими іншими.
Андрій напружився, наче пружина, затис автомат однією рукою, щоб звільнити іншу. «Один, два, три, рахував він подумки, час!». Він різко стрибнув уперед на жінку, затуляючи їй рота рукою. Обоє впали в траву. А потім Андрій згрупувався і відкотився вбік. Жінку він притискав до себе, автомат спрямував у той бік, звідки вона прийшла. Однак переслідування не було. Більш того, чомусь стрілянина стихла.
Чоловік глянув на жінку, яку підімяв під себе і так прикривав від нападу. Помилки бути не могло. Саме вона снилася йому стільки років. Він продовжував рукою затуляти врятованій рота. В очах жінки застиг переляк. Її серце так калатало, що їй здавалося: навіть через бронежилет оцей несподіваний її рятівник може його почути.
Тс-с-с, прошепотів Андрій, але руки від рота жінки не прибрав, росіянин один? Просто кивни головою.
Жінка перелякано кивнула, жах в очах потроху згасав.
Хтось із твоїх ще в полоні?
Марічка хитнула головою, показуючи, що нікого немає.
Добре, зараз я приберу руку, однак ти не будеш кричати. Інакше він перестріляє нас, як горобців, зрозуміла?
Марічка кивнула. Андрій обережно ослабив руку. Дівчина не мовила жодного слова, ані звуку.
Молодець, слухай мене. Якщо хочеш жити, сиди тут, він показав рукою в бік ящика для піску, а я піду розберуся з тим хлопцем і повернуся по тебе.
Жінка мовчки кивнула. Андрій обережно випростав руку з-під її тіла і тихенько підвівся. Навколо панувала тиша. Він подивився на жінку, але про всяк випадок ще раз підніс пальця до вуст, мовляв, тихо, і показав рукою на ящик. І за мить його постать розчинилася в лісі.