Василь не лише допоміг Марічці. Він ставився до неї, як до доньки. Він виконував усе, що вона просила, розчистив у сараї підвал, знайшов старий візок, на якому вони потім привезли кілька ящиків із апаратурою.
Може, допомогти? Потримати щось? Василь згори заглядав у підвал, де Марічка збирала пристрій.
Та тут усе просто, Марічка підняла обличчя догори, довше злазити сюди будеш.
Коли пристрій запрацював, Марічка попередила Василя, що сигнал можуть перехопити і прийти поцікавитися, що тут відбувається.
Та хто там прийде? Може, пришлють дільничного, заспокоював жінку старий, я йому покажу стару радіостанцію, що військові колись покинули. Скажу, що перевіряв.
Старий витягнув із кутка сіней величезну стару радіостанцію з довгою антеною.
Ось. Колись я її у Копачах виміняв, хотів налагодити, щоб з Чорнобилем звязок тримати. Вона навіть вмикається, але не працює. А потім, коли мобільника купив, то плюнув на неї. А тут може й згодитися.
Я думаю, якщо хтось сюди прийде, ти навряд чи його обдуриш цією цяцькою. Сподіваюся, я отримаю відповідь раніше, ніж хтось зявиться.
Однак вона не встигла. Спершу прийшов один росіянин, а тепер і другий. Те, що людина, яка розмовляла з нею по телефону, була з ФСБ, вже не викликало сумнівівкомпютер автоматично відсканував розмову, перевірив усю наявну інформацію. Тепер на екрані перед Марічкою висвітились фото і особиста картка прибульця.
Іван Михайлов. Підполковник ФСБ. Група «Альфа Д1», Марічка зчитувала інформацію з екрану. Отож Росія точно в курсі справи. Можливо, вони не лише перехопили сигнал, а й змогли його розшифрувати.
Вона підвелася з-за столу і підійшла до стіни, де також висів календар Майя, тільки не у вигляді схеми. Це було кольорове фото камяної пластини, знайденої у поселенні індіанців. Жінка провела долонею по фото.
На жаль, занадто довгий період, занадто довгий. Не треба було відкладати все так надовго, Марічка похитала головою. Та тепер уже пізно щось говорити.
Вона підійшла до компютера і активувала програму.
Вибач, Василю, що так сталося, однак вибору у мене немає,Марічка ввела код і натиснула кнопку підтвердження.
Глава 16
Андрій із Дяком залягли на узліссі біля вїзду до села. На те, що попереду село, вказувала лише прошита тріщинами в асфальті дорога, що плутала серед лісу, та стара табличка із затертим написом «с. Корогод».
Майже на місці,Андрій роздивлявся дорогу в бінокль.
Він дістав планшет і подивився на цятку. Росіянин перебував кілометрів за пять попереду і трохи праворуч.
Так, Дяку, ось тобі планшет, хай буде у тебе, я вже вивчив. Підемо з двох боків, Андрій тицьнув у карту. Япрямо дорогою і зайду зліва. Ти шуруй отут чагарником і заходь з правого боку.
Дяк глянув на планшет і кивнув.
Стріляй одразу. Живим його брати не будемо, Андрій перевірив зброю, клацнув затвором.
А якщо трапляться інші люди?
Із іншими важче, замислився Андрій. Їх «знімай» тільки тоді, коли будуть озброєні.
У цю мить із боку села пролунав потужний вибух. Вдалечині над деревами піднявся стовп пилу. Чоловіки перезирнулися.
Плани міняються!
Вони зірвалися з місця, автомати тримали перед собою і перебіжками кинулися в село.
Глава 17
Генерал сидів за столом у кабінеті. Його шалену напругу видавали зблідле обличчя та жилка, що шалено пульсувала на лобі ближче до скроні. Тридцять хвилин тому йому телефонували з Москви. Він добре знав цей голос. Голос, який на відміну від голосів політиків із телевізора, дійсно ухвалював рішення, віддавав розпорядження і, фактично, керував у тій Москві. Перед тим як розпочати розмову, співрозмовник попросив увімкнути компютер і переслав документи. Лише після цього генерал зрозумів, що серйозні проблеми матимуть усі.
Ви розумієте, сичав генерал у трубку, що вся ця історіяне просто приватні справи Росії? Ви приховали інформацію від керівників інших держав, а тепер обгидилися і намагаєтеся на мене тиснути.
Я, як, до речі, тепер і ви, спокійно відповів голос на іншому кінці дроту, не мав вибору. Ми не можемо санкціонувати зміни політичної мапи світу. Тим паче не можемо спрогнозувати, як на все відреагують Сполучені Штати, Китай, а особливо, країни Близького Сходу. Почнеться хаос. Якщо за сорок вісім годин вам не вдасться виправити ситуацію в зоні, ми вимушені будемо втрутитися, правив голос.
Генерал відірвав руку від компютерної мишки і припалив цигарку.
І що ви зробите? він майже зірвався на крик. Скинете бомбу на зону? Влаштуєте у нас тут нову Хіросіму, майже у центрі Європи?
Ми не виключаємо і такої можливості. Все одно зрештою так буде краще всім. Отож сорок вісім годин. Я чекаю на ваш дзвінок.
У трубці залунали короткі гудки. Генерал підхопився з крісла і щосили кинув слухавку у протилежний бік кабінету. Пластмасовий снаряд влучив у двері і розлетівся на друзки. Наступної миті у селекторі почувся голос секретарки Наді:
Дмитро Сергійовичу, у вас усе гаразд?
Потрібно опанувати себе! Генерал натиснув кнопку на селекторі:
Усе добре гаразд. До мене нікого не пускати.
Генерал підійшов до сейфу, витягнув коньяк і налив майже повний фужер. Він випив напій великими ковтками, наче воду, поставив фужер назад до сейфа і дістав звідти телефон.
Він зробив півколо біля столу і підійшов до вікна. Між дахами будинків виднілася статуя жінки на Майдані Незалежності. Вона тримала над головою оберемок пшениці, ніби простягала його в небо.
Генералу на мить здалося, що статуя дивиться йому прямо в очі. Чоловік якось враз постарішав. Він відійшов від вікна і набрав номер на телефоні. Потяглися довгі секунди очікування. В слухавці клацало, щось перемикалося і нарешті на іншому кінці почувся голос:
Дмитре, вітаю. Давно не чув тебе. Як воно?
Генерал виструнчився, неначе солдат:
Пане Президенте, у мене вкрай погані новини
Глава 18
Михайлов стояв на узліссі й дивився, як над вирвою кружляють і падають униз рештки землі, гілок і того, що кілька хвилин тому ще було хатою.
От, стерво, він дістав із кишені телефон і натиснув кнопку виклику.
На тому боці відповіли майже миттєво.
Ти, сучко, невже думала, що я такий тупий і залишуся біля передавача? Михайлов притискав до вуха телефон і говорив спокійно, навіть зверхньо. Відірвав від сосни шматочок кори і розімяв його на порох. Оскільки ти мене підманула і хотіла вбити, правила змінюються. Ти просто зараз називаєш мені місце, де ти ховаєшся, і я йду туди. У разі відмови перше, що я зроблю, це завалю дідугана.
Я зрозуміла, голос у слухавці був тихий і спокійний. Я у піонерському таборі. Зараз увімкну маячок свого телефону, і ти побачиш його на дисплеї свого.
Давай, чекаю, Михайлов відвів телефон від вуха і глянув на екран.
Там дійсно зявилася карта місцевості, потім загорілася червона цятка.
Добре, чоловік знову притис телефон до вуха. Я сподіваюся, ти вже зрозуміла, що гратися зі мною не вийде. Я з дідуганом йду до тебе. Все, відбій.
Чоловік натиснув кнопку і перевів погляд на Василя, що непритомним лежав біля дерева. Там, у хаті, він таки зробив спробу кинутися на Михайлова, тому й довелося зламати старому кілька ребер. Потім, під час відходу, росіянин прикрився ним у момент вибуху. На нещастя, чимала гілляка влучила старому в голову, і тепер його сиве волосся змішалося з кровю, а від скроні й аж до потилиці прорізалася велика рана.
Військовий уважно подивився на старого.
Що ж, дядьку, настав твій зірковий час. Далі наші дороги розходяться
Глава 19
Марійка вийшла нагору з бункера і роздивилася навколо. Години за півтори-дві вояк із Василем прибудуть сюди. Потрібно щось вирішувати. Сигнал старшому пішов, але ж відповідь можна отримати і тут, а можна і з центрального бункера. Із досвіду Марічка знала, що відповідь прийде не раніше, ніж за добу.
«Підірвати бункер і тікати. Якомога далі,жінка намагалася зібрати думки до купи. А як же Василь?» Василь став для Марічки прообразом усіх тих, хто заслуговує на переродження. Переродження усіх тих, кого по світу гнобить купка можновладців. У Василя, як і у мільйонів таких василів по усьому світові, є шанс побачити геть інше життя. Головне, щоб старший обрав правильне рішення.