Хто це міг так зробити? прошепотів вражено Дяк. А в хаті тоді хтоСомов чи кацап?
Швидше за все, Сомов. Росіянин наче більшим був.
А де ж він сам?
Не знаю, доведеться чекати ранку, щоб усе тут оглянути.
Мо його та тварюка з собою потягла?
Яка тварюка? Андрій почав нервувати.
Яка?! Та, що з наших фаршу наробила!
Не знаю, я вже нічого не розумію. Зробімо так. Сідай отам під деревом, поспи. Я дві години почергую, потім ти. Дочекаємося ранку, а там побачимо.
У цю хвилину ливонув дощ. Дяк подивився на хату, але вирішив спати на вулиці. Він накрився плащ-палаткою, пововтузився, вмощуючись, і затих. Андрій підійшов до тіла Анісімова і обережно намацав у одній із кишень його штанів телефон. Невеличкий, без екрану, під міцним металевим корпусом ховалися приймач і передавач, а також процесор, що кодував розмову і захищав лінію.
Андрій зупинився біля Дяка, який намагався заснути під плащ-палаткою, вдягнув прилад нічного бачення, щоб тримати все навколо під контролем, і набрав спеціальну комбінацію на телефоні
Глава 11
Хоч і була ще ніч, генерал працював у себе в кабінеті. Він відчував, що треба залишитися, і додому не пішов. Тепер сидів за столом зі збілілим, наче крейда, обличчям. Він слухав те, що доповідав йому Бойко.
Значить так, Бойко, генерал дістав із попільнички майже зітлілу сигарету, насамперед потрібно знайти росіянина. Живим або мертвим, але знайти! У кожного з вас у черевиках маячок. Знайди планшет Анісімоваі побачиш, де наш зниклий. Далі продовжуй пошуки телевізійників і терористів. Із «Квітниками»не церемонитися, в полон брати не обовязково. Із цієї хвилини в ефір не виходити, аж до виконання усього завдання. А то, бачу, СБУшники засікли радіозвязок у вашому регіоні і неабияк зацікавилися. Я їх стримаю поки що, розголос мені не потрібен. А ви дійте. На все максимум сорок вісім годин. По закінченнюзвязок за цим же номером. Усе.
Генерал дав відбій і поклав апарат на стіл.
«Що далі? майнуло у нього в голові.ФСБ рано чи пізно прокинеться, треба буде щось пояснювати. Окрім того не можна ж приховувати інформацію і від президента». Генерал подивився на стіну, де висів портрет гаранта. Врешті-решт свого часу президент сам створив Контору для розгрібання різних неочікуваних загрозливих ситуацій. До цього випадку генералові все вдавалося, але як буде тепер, спрогнозувати неможливо.
«Дурнуваті ФСБшники, вилаявся генерал і відкрив сейф, не могли від початку тримати мене в курсі справи. На біса було телевізійників приплітати? Вже давно своїх послав би і владнали би все, а то дочекалися, доки вибори на носі». Він дістав із сейфу пляшку коньяку, налив у фужер.
Ну, за все добре! кивнув у бік портрета на стіні.
Глава 12
Андрієві вдалося поспати півтори години. І він знову бачив уві сні свою стару знайому. Жінка бігла через хащі, а за нею гналася величезна потвора. Розгледіти тварюку заважали дерева. Андрій цілився в неї, однак боявся вистрілити, щоб не попасти в жінку. Раптом незнайомка перечепилася об якусь повалену гілку і покотилася вниз у ярок. Андрій побачив сповнені жахом блакитні очі, а наступної миті потвора таки налетіла на жінку. Андрій натиснув на курок, дав коротку чергу. Раптом істота перетворилася на росіянина. Росіянин завмер над жінкою, повернувся до Андрія і зареготав.
І саме в цю мить його розбудив Дяк. У лісі почало розвиднятися. «Добре, що хоч дощ закінчився», Андрій зняв плащ-палатку.
«Доброго» ранку, Дяк простягнув йому електронний планшет Анісімова. Він у нього в наплічнику лежав.
Андрій увімкнув планшет, завантажив навігаціюпристрій упіймав супутники і видав карту.
Він рухається, Андрій дивився на цятку на планшеті.Отже, росіянин таки живий.
А може, його хтось тягне? обличчя Дяка було напруженим.
Мо й тягне. Наздоженемопобачимо.
Андрій сховав планшет. У лісі вже достатньо розвиднілося, щоб оглянути місце вечірньої різанини. Він ще раз обдивився тіло Анісімова, потім увійшов до хати лісника. Через деякий час повернувся назовні і завмер на порозі, про щось розмірковуючи. Опісля махнув рукою Дяку.
От що я тобі скажу, погляд у Андрія був дуже серйозний, я, звісно, не біолог, однак убила їх не тварина.
Він підійшов до тіла Анісімова, перевернув його на бік і потягнув за бронежилет.
Дивись.
Із тильного боку в кевларі була чітка вмятина від кулі, що пройшла крізь тіло і вигнула броню.
Я так і думав! Андрій підвівся. Усе це навколо просто інсценування для нас із тобою.
І хто це зробив?
Хто-хто, кінь у пальто! Виходить, наш новий товаришМихайлов. Бери, Дяче, автомати, зайва зброя не завадить. Він пішов у бік села, тож намза ним.
Чоловіки зібрали зброю і набої.
А хлопців щотак просто кинемо?
Спершу знайдемо росіянина, Андрій перевірив автомат, клацнув затвором, перевів на одиночний режим пострілів, а потім повернемося і викличемо когось.
А їх вовки не поїдять?
Тут так порохом смердить, що жодна тварина не підійде. Хоча Андрій занервував, я не впевнений. Та хай там як, часу у нас обмаль, тому немає про що й говорити.
Ех, вибачте, хлопці,Дяк ще раз подивився у бік хати і пішов за Андрієм.
Глава 13
Михайлов обережно пробирався розваленим селом. Подекуди дерева підступили так щільно до хат, що доводилося робити зайві гаки. І все ж він не наважувався виходити на вулиці, тож ішов подвірями. Десь далеко помекувала коза. Отож люди тут є. Керівництво не помилилося, коли визначило село Корогод як точку, звідки надійшов останній сигнал
Загалом усе пішло зовсім не так, як планувалося від початку. Коли група увійшла до зони, хохли розділилися, і у Михайлова не було можливості зробити все згідно з наказом. Довелося імпровізувати під час нічної зупинки. Із Сомовим проблем не виникло. Коли Анісімов звелів їм спати, а сам пішов чергувати, Михайлов дочекався, доки із сусіднього лежака почулося рівне дихання чоловіка і вмить перерізав йому горло. Однак Анісімов виявився більш міцним горішком. Він чомусь повернувся. Михайлов встиг податися з хати буквально за мить. Росіянин вдягнув прилад нічного бачення і відійшов за найближчі кущі, націлив автомат на вхід сторожки.
Із будинку почулися матюки. За мить зявився Анісімов із рацією в руках. Він викликав другу групу.
Бойко! Тут біда!..
Михайлов націлив автомат у правий бік грудної клітки чоловіка ближче до плеча, туди, де кевлар бронежилета був найменш міцним. «Ну ж бо, давай, викликай їх»
Сомов мертвий, кацапа поки що не бачу, зараз
«Все, час», майнуло в голові Михайлова, і він дав коротку чергу. Кулі увійшли точно у щілину між кевларом. Анісімов матюкнувся, випустив рацію, підняв автомат у бік Михайлова, однак вистрілити вже не встигзавалився набік.
Росіянин почекав хвилину і підійшов до вбитого.
Анісімов! Анісімов! Відповідай, що там у вас? із рації чувся голос командира другої групи.
А у нас в квартирі газ, пробурмотів Михайлов і зиркнув на рацію.
Він, про всяк випадок, нахилився і торкнувся пальцем шиї Анісімова. Пульсу не було.
От і все, товаришу командире, а то понтів було більше, ніж треба: «Це моя територія, або як я сказав, або ніяк», перекривив Анісімова Михайлов.
Перед тим як піти далі, Михайлов «зачистив» стоянку. Саме так він із колегами робив і в Чечні, Грузії та інших малоприємних місцях, коли треба було сховати сліди різанини.
Він витягнув із наплічника два спеціальні піропатронивізуально схожі на імітатори гранат, однак менші, без запалу і зі спеціальним клапаном, який просто треба було пробити.
Чоловік розстібнув бронежилети на трупах, по черзі надрізав животи загиблим, натиснув на плівку клапана, заштовхав піропатрони всередину. «Тепер є пять хвилин, щоб зникнути», Михайлов озирнувся навкруги. Він добре знав, як діють піропатрони. Спеціальний заряд і оболонка не залишали слідів. Тіло немов розривалося зсередини і ховало всі ознаки вбивства. Коли в гарячих точках знаходили такі рештки, ні у кого не викликало навіть сумнівів, що тіло розшматували тварини.