Марічка, руки старого знов підступно затремтіли, я чекав! Сідай, поснідаємо, я тобі дещо розкажу.
Таки хтось прийшов? стурбовано запитала дівчина.
П-прийшов, старий махнув головою. Так якось вийшло, розумієш, він мертвий!
Обличчя жінки посерйознішало, вона роззирнулася по кімнаті, немов щось шукала.
Де він?
Там, у сараї,Василь розвів руками, неначе вибачався. Таке горе, навіть не знаю, що й сказати
Заспокойтеся, все гаразд, жінка взяла Василя за руку і спробувала посміхнутися, що вдалося їй не дуже добреПішли подивимося.
Обоє вийшли з хати, перетнули подвіря і зникли у хліву.
Зараз, я трохи двері прочиню, Василь почав відводити убік величезну браму, щоб видніше було.
Не треба, Марічка зняла з ременя ліхтарик, де?
Там, у сіні.
Жінка зробила кілька кроків до кутка, на який вказав Василь. На постеленому поверх сіна рядні лежав чоловік. На вигляд йомуза тридцять. Русявий, добре збитий. На обличчі застигла маска болю. В агонії він, мабуть, відкинув голову назад, від чого жили на шиї натяглися. Чоловік був у військовій формі, однак без будь-яких шевронів чи знаків приналежності. Куртка на грудях розстебнута, під нею виднілася бурого кольору перевязка.
Василь топтався позаду жінки. Марічка присіла біля військового.
Я намагався спинити кров, та у мене ж нічого окрім бинта не було. Нічого не зміг зробити. Він дві доби пролежав і так до тями й не прийшов.
Коли це сталося? жінка методично оглядала одяг мерця.
Десь чотири доби тому. Он там його речі.
Дівчина підвелася і пішла до закутку, де знайшла заплямований кровю військовий наплічник. Поруч лежав короткостволий автомат із лазерним наведенням.
Документи у нього якісь були? Марічка почала перебирати речі у наплічнику.
Ні, у нього тільки якесь незвичне татуювання на руці з тильного боку.
Жінка кинула речі, повернулася до тіла і закотила рукав куртки. На руці дійсно було татуювання, що віддалено нагадувало штрих-код, які ставлять на продуктах.
Гаразд, жінка дістала мобільник, зробила знімок і натиснула кілька кнопок, зясуємо, хто це. Час є.
Вона повернулася до наплічника. Нічого дивного у ньому не було. Консерви, набої, карта, одяг.
Це його телефон? Марічка підняла із землі заплямований кровю апарат, у якому посередині зяяла дірка від кулі.
Його, підтвердив Василь. Телефон був у нагрудній кишені.
Так, дівчина встала. Вже нічого не змінити. Пішли розкажеш, як це сталося.
Старий із шумом видихнув із легенів повітря.
Чого ти, Василю, припини, Марічка взяла долоні старого в свої.На війні, як на війні. Я ж попереджала.
Попереджала, та словато одне, а це старий хитнув головою в бік мерця, зовсім інше. Я в житті нікого не побив навіть так, щоб сильно, а тут
Будемо сподіватися, що він у тебе перший і останній.
Вони вийшли із сараю і пішли у бік хати.
А ти впевнений, що він сам був? жінка завмерла і глянула на старого.
Сам. Я пройшов його дорогою аж до лісу. Якби не сам, гадаю, мене уже живого точно не було б.
Глава 6
Усе, поночі далі не підемо, Анісімов притулився до дерева і глянув на карту. Ось Новосілки, там ніхто не живе, однак іти туди про всяк випадок не будемо, а ось ми. Сомов, тут десь кілометр праворуч має бути хата лісника, йди перевір, там і заночуємо.
Сомов кивнув і зник у лісових сутінках. Анісімов запалив цигарку, щільно прикрив полумя запальнички рукою.
Будеш? простягнув цигарку Михайлову.
Той узяв цигарку, присів і теж прикурив.
Перший раз у зоні?
Звісно, перший, дурницю питаєш, тихо відповів Михайлов, це ж не моя земля.
І то правда. А де бувати довелося?
Майже всюди, куди посилали. Це у вас конфліктів немає, а у нас Росія велика.
Ясно.
У цю мить повернувся Сомов.
Можемо йти. Нікого там немає, хоча люди час від часу заходятьбуржуйка стоїть, і аж чотири лежанки.
От сталкери бісові,Анісімов загасив цигарку, лізуть сюди, як сарана, не сидиться їм вдома.
Чоловіки пішли в бік хати.
Про кого це він? на вухо спитав у Сомова Михайлов.
Та, лізе у зону всяка малеча. Граються в сталкерів і чудять. Із хат різний мотлох виносять, а потім хизуються один перед одним, міняються, продають ці свої «артефакти».
А-а, зрозумів, протягнув росіянин, у нас такі ж у метрополітені у Москві є: «Метро-2» шукають.
І знайшли? реготнув Сомов.
Поки що ні,тихо відповів Михайлов.
Тобтопоки що?
Та тихше ви, шугнув спереду Анісімов, як баби на базарі!
Чоловіки підійшли до похиленої хатини. Анісімов із Сомовим швидко розтягли на вікні та дверях світловідбивну тканину.
Усе, тепер не попалять. Обидваза дровами. Я вийду на звязок із другою групою і розпалю буржуйку. За годину буде темно, давайте швидше.
Глава 7
Надворі сутеніло. Сонце, яке й так майже сховалося за лісом, прикривала чимала хмара. Дмухнув вітерець, і здалося, що село на мить ожило, десь скрипнула надривно хата, десь заскреготіла іржавою завісою стара хвіртка.
Я у хаті був, Василь бігав біля столу, виставляючи зі старого трюмо тарілки та ложки, чую, у сараї щось шарудить. Ти ж попереджала бути обережним, то я потихеньку взяв карабіна і туди.
Василь зняв згори пічки торбину, дістав хлібину і почав нарізати. Марічка сиділа на лаві біля столу і не втручалася у приготування вечері, уважно слухала.
Дивлюся, а там він. Із автоматом і, головне, вже біля підвалу, де твій пристрій. Відчинив підвал, посвітив ліхтарем івниз. Я по-тихому, до сараю. Зайшов і за огорожею присів. Бачу, наплічник його нагорі, а зброю він із собою забрав. Я, про всяк випадок, карабін на підвал навів і чекаю. Довго він там був, хвилин десять. Здається, навіть телефонував комусь. А потім почав підніматися. Бачурука зявилася з автоматом, голова. Думаю: якщо зараз нічого не зроблю, то потім пізно буде. Він саме на автомат зіперся, повністю вилізти хотів, а я: «Стій на місці!»
Дід наклав собі в миску картоплі, додав шмат заячого мяса.
А чого це ти, Марічко сидиш? Їсти давай!
Потім, нетерпляче перебила жінка, і що далі?
Далі,ложка, яку Василь саме підносив до рота, на мить завмерла, далі він вмить, я навіть не зрозумів як, кинувся вбік і дав чергу в мій бік. Я також натиснув на курок і впав.
Дід відкинув сиве пасмо від правого вуха.
Ось.
Самий кінчик вуха був неначе зрізаний, кров вже запеклася.
То чого ж ти не сказав, що він тебе поранив! Марічка підвелася і підійшла ближче, щоб оглянути вухо.
Ой, поранив, називається, дід посміхнувся, було видно, що йому приємна увага жінки. Подряпав просто. А от я поцілив. І треба ж було Одна куляі десь під серце, мабуть. Я, може, з півгодини лежав, не вставав, боявся. Тоді підійшов, а він вже хрипить.
Дівчина оглянула вухо Василя, дістала з кишені якийсь спрей і побризкала. Дід умисне скривився, а потім посміхнувся.
Та залиш ти, правда, дряпнуло тільки.
Отож він бачив передавач, Марічка знов сіла на лаву.
Вона відламала невеличкий шматок хліба і почала жувати скоринку.
Точно, бачив. І навіть комусь дзвонив.
Значить, часу у нас обмаль, жінка встала. Зробимо так. Я маю зясувати, хто він. Передавач поки не вимикай.
Василь також підвівся.
Мерця поховати, чи як?..
Поховаємо. Не проти ночі ж. Давай завтра, я повернуся під вечір і відтягнемо його до цвинтаря. А ти, може, зрання яму там десь вирий, ближче до лісу, щоб уваги менше привертала.
Старий хитнув головою, мовляв, зроблю як годиться.
Ось, жінка простягла Василеві свій телефон, я вийду на звязок сама. Якщо ще щось трапиться, просто натисни на кнопку, вона тут одна. В разі чого, я зможу дистанційно підірвати передавач. Однак при цьому тут усе зникне в радіусі метрів пятиста.
Ого! Василь здивовано прицмокнув. Таке маленьке, а так гахне?
Жінка мотнула головою і підійшла до сінешніх дверей.
Вибач, Василю, що втягла тебе в це.
Не вигадуй, дитино, я ж розумію, що ти не мала іншого вибору. Все одно, таке життя, як у мене, не життя.