Ось, беріть кожен, Анісімов простягнув парубкам карти, на яких було відмічено маршрут.
Від Києва до зони група дісталася швидко. Щоб не привертати зайвої уваги, вантажилися в гаражі на території СБУ. Росіянина таки довелося трохи почекати.
Що за..? матюкнувся Анісімов, коли той нарешті зявився.
Мав розмову з керівництвом, спокійно знизав плечима Михайлов. Та й речі деякі чекав.
Ось твій наплічник і зброя. Все необхідне: сухпай, набої, прилад нічного баченнявсе є. Якщо ще хочеш брати щось своє, нема питань, тобі ж і тягнути на своєму горбі.
За хвилину росіянин вже спакував принесені речі у наплічник. Той вийшов значно більшим ніж у інших.
Усьо свайо нашу с сабой? підморгнув росіянину Дяк.
Ще з дитинства мама привчила, пробурчав росіянин, поставив наплічник біля сидіння і заскочив до буса.
Дорогою всі мовчали. Водій увімкнув якусь легку музику. Росіянин відвернувся до вікна і через щілину між завісами розглядав дорогу. Дяк із Сомовим дрімали, відкинувшись на спинки крісел, Анісімов переносив якісь позначки з електронного планшета на паперові карти. Андрій і собі обіперся на спинку і дивився вперед. «Уже й осінь на носі, а відпуски й не було, Андрій заплющив очі.Ото б зараз на море. В Судак Або в Одесу»
У напівсні Андрій напрочуд явно відчув запах моря. Потім до нього долинув звук хвиль, які набігали на берег. А ще за мить Андрій побачив затиснуту між гірськими валунами смужку піску і берег моря. Поміж камінням на вологому піску виднівся ланцюжок слідів, які вели кудись за найближчу скелю, жіночих слідів. Андрієве серце забилося швидше, він уже знав, чиї це сліди.
Уперше цю дівчину Андрій побачив уві сні, коли ще перебував у війську. Невисоке, тендітне, темноволосе дівча нібито прийшло під ворота частини, де він стояв на посту, і спитало, чи, бува, не прибився тут песик, мовляв, відвязався і втік. Андрій хотів щось відповісти дівчині, та чомусь не міг промовити ані слова, а лише дивився у її величезні блакитні очі. А потім прокинувся. Виявилося, він задрімав у будці біля воріт частини. Кліпнув очима і побачив малого песика, який саме пробігав повз у бік села. Образ дівчини був настільки реальним, що Андрій засумнівався: а чи був то сон.
Дівки сняться, то нормально, Андрію, поляпав його по плечі старшина, якому він розповів свою історію, гірше, коли лише самі цуцики, ги-ги.
Ця дівчина зявлялася в Андрієвих снах і надалі. Величезні блакитні очі неначе переслідували його. Здавалося, дівча живе у снах паралельно з Андрієм. Дорослішає, змінює зачіски і місця появи.
Ось і зараз, Андрій ступав по вологому піску і відчував, що побачить її знову. Скільки разів він хотів заговорити з нею, та це не вдавалося ніколи. Може, цього разу? Андрій обійшов каменюку і справді побачив жінку. Цього разу вона була вдягнута у військову форму. Темне волосся закривала бандана. Жінка сиділа на камені в профіль до Андрія і вдивлялася в морський горизонт.
І знову язик Андрія ніби прилип до піднебіння. Не в змозі нічого сказати, чоловік простягнув руку і спробував доторкнутися до жінки. Вона ж повернула до нього обличчя і піднесла палець до вуст, мовляв: мовчи. У цей момент земля навколо здригнулася, немов від вибуху, і дівчина розсипалася, неначе була з піску.
Від несподіванки Андрій кліпнув очима і прокинувся. Виявилося, що це сіпнувся бус. Сіпнувся і спинився.
Анісімов звірив точку зупинки за GPS-навігатором, наніс її на папір і повернувся до групи.
Дивіться, він був зосереджений, як і належить старшому, ми тут, біля Дитятків. Увіходимо в зону, а потім, щоб не шурувати табуном і не привертати зайвої уваги, розділимося.
А навіщо розділятися? обізвався росіянин. Ми так не домовлялися.
А ми з тобою, Ваню, взагалі ніяк не домовлялися, у голосі Анісімова відчувалася сталь. То керівництво домовлялося, а не ми. Зараз ти на моїй території і маєш виконувати мої накази, інакше можеш лишатися в бусі.
Росіянин лише мовчки знизав плечима, втупившись у карту.
Тож група номер одиня і Сомов. Група номер дваБойко і Дяченко. Бойкостарший. Рації увімкнені постійно, але зберігаємо мовчання.
Вони ж кодовані, ніхто все одно не підслухає,озвався Дяченко.
Дяк, ти не бубни, а слухай, обірвав Анісімов. Я не знаю, які ще специ тут у зоні зараз із нами, отож ризикувати не хочу. Щогодини я притискатиму тангенту, ви будете чути звук, отже все в нормі. Якщо станеться щось справді неординарне, тоді виходимо на нормальний звязок, ясно?
Чоловіки кивнули.
А я? росіянин вороже дивився на Анісімова.
Той витримав погляд.
А ти, Ваню, зі мною підеш. Я ж за тебе відповідаю. Ще раз дивимося на карту. Зустрічаємося завтра о тринадцятій нуль-нуль біля села Корогод в урочищі Розїжджі Гори. Там на околиціколишнє виробництво добрив. Ось, я позначив точку збору на карті. Перевіримо село. За даними мобільного оператора, СМС надійшло десь звідти. Наразі все. Пішли.
Дверцята бусика тихо ковзнули вбік, пятеро людей у камуфляжі перетнули дорогу і зникли у лісі. Кілометрів зо три усі йшли разом. Попереду зявилася неширока галявинка. Посеред неї стояли бетонні стовпи із натягнутим на них у кілька рядів колючим дротом і розділяли ліс на дві половини. На одному зі стовпів прикручено металеву поіржавлену табличку з написом: «Зона відчуження. Прохід заборонено». Якраз біля нього два верхні ряди дроту було зрізано, а на нижні кинуто чималу сосну.
Кордон на надійному замку, реготнув Михайлов.
Такі дірки не латають, не підтримав глузування росіянина Анісімов, їх не так багато, а отже легко контролюються. Зазвичай патрулі ховаються десь поблизу таких місць і ловлять тих, хто не вміє читати табличок.
Чоловіки перейшли по стовбуру сосни на інший бік галявини. Ліс тут був не такий, як перед зоною. Андрій попервах не міг збагнути, в чому річ. Однак почув чавкання під ногами росіянина і все зрозумів. Гриби. Трава навколо всіяна грибами. Вони росли так щільно, що здавалося: ступаєш не по траві, а по килиму з грибів.
Ось так і має виглядати справжній ліс, перехопив Андріїв погляд Анісімов.
Я таке колись раз в житті у Карелії бачив, захоплено додав росіянин.
Їх тут ніхто не збирає, бо тягнуть усю погань із землі. Їх можна їсти лише два рази в житті. Перший і він же останній, засміявся Анісімов. Гаразд, урок краєзнавства вважаю закінченим. Миправоруч, а витрохи лівіше по стежці. Бойко, питання є?
Андрій хитнув головою. Три фігури відділилися і за мить розчинилися в лісі.
Ох, не подобається мені, що ми розділилися, буркнув Дяк і подивився у той бік, куди пішла перша група.
Не бурчи, Андрієві і самому це не дуже подобалося. Будеш командиром, отоді й будеш командувати. Давай за мною.
Глава 5
Казан у пічці зашипів, окріп вирвався з-під кришки і полився на вугілля.
От трясця, Василь схопив ганчірку і трохи відсунув кришку на бік.
У казані булькала картопля, хату наповнив аромат зайчатини, у якій вона тушкувалася.
Старий кинув ганчірку на припічок, підійшов до вікна і визирнув на вулицю. На дорозі було порожньо. Чоловік оглянув хату і заходився прибирати. Відсунув лаву, закинув під неї старий деркач, від чого здійнялася курява.
Та що ж це таке? забідкався Василь. Усе з рук валиться.
Він прочинив кватирку. І знову заметушився по хаті. Навіщось підійшов до старого, ще повоєнного рукомийника. Проста, однак дієва конструкція зявилась у хаті ще за батьків. Бачок, щось на зразок крану, який подавав воду, коли на нього натискали знизу, порепана емальована раковина на тумбі, всередині якої стояло відро. Ламатися не було чому, і такі речі у теперішньому Василевому житті мали неабияку цінність. Старий перевірив, чи є в бачку вода. Потім зазирнув у тумбу, чи, бува, не повне відро. Потім підійшов до шафи і відчинив дверцята. У дзеркалі відбилася кімната і Василева постать.
Е-е, руки тремтять, як у алкаша, Василь зачинив шафу.
У цю мить зовнішні хатні двері скрипнули.
Ну, нарешті, дитино, Василь зробив крок у напрямку до сіней.
Сінешні двері розчинилисяі до хати увійшла жінка.
На вигляд гості було трохи за тридцять. Невисока, однак із гарною фігуркою, вона мала великі блакитні очі і коротке темне волосся, яке прикривала бандана. Постава жінки свідчила про її натренованість. За інших обставин можна було б подумати, що вона спортсменка, яка довго і виснажливо працювала над своїм тілом. Жінка була вдягнута у сірий, схожий на льотний, комбінезон, що виглядав досить незвично для зони. На її боці з чималої кобури стирчав пістолет, на ремені висіли ще якість військові цяцьки.