«Ту бір, о нот ту бір?»крутилося у голові. Тільки-но я вирішив таки взяти ще пляшку, як тринькнув мобільний: «У вас одне нове повідомлення».
Прокинувся, пробубонів я до мобільника, натискаючи клавішу.
«Сиди на місці й не рухайся», висвітилося повідомлення.
Із переляку я озирнувся довкола. «Шипхол» жив своїм звичним життям. Люди метушилися, як мурахи. У величезному панорамному вікні було видно, як один за одним злітали літаки.
Маячня, роздратовано відповів я мобільникові й засунув його до кишені.
Бук залишив на столі й підійшов до барної стійки:
Ван «Хейнікен», пліз.
Зробив кілька ковтків просто з пляшки і повернувся в напрямку до свого столика.
Що за?
Стіл був порожнімані бука, ані наплічника. Машинально ковтнув із пляшки і підійшов до столу. На ньому лежав клаптик паперу з написом: «Термінал «Б», четверті ворота. За десять хвилин».
Дурня якась. Я знов озирнувся навколо. Оце тобі Добре, хоч документи зі мною і квиток. Глянув на мапу аеропорту і рвонув у бік терміналу «Б».
Секундна стрілка почала рухатися зі швидкістю літака, що злітав. От хто так будує? Рознесли аеропорт на пів-Троєщини! Добігти до потрібного місця через натовпце вам не іграшки. Ескалатор, пандус, теперліворуч. Знову ескалатор. Чорт! Кому потрібні ці горизонтальні ескалатори? Ліворуч. Марш-кидок на двадцять метрів. Так, он туди! Ще ліворуч. Усе. На місці!
Відхекався, підхожу до четвертих воріт. Ось і маєш. Звідси ж мій рейс на Київ! У голові все йде обертом. Аж раптом хтось ззаду взяв мене за лікоть.
Ксю?! переді мною й справді стояла Оксана. Із моїм наплічником і буком. Я не розумію?..
Тихіше, Ксю обійняла мене, я відчув, як калатає її серце. Нарешті я тебе знайшла
Ти? Мене?
Як я злякалася за тебе! Зник, нікому нічого не сказав. Якби не твій блог, я б і не знала, де шукати!
Я й справді нічого не розумів, думки плуталися. Притиснувся до сестри, яка заспокійливо гладила мене по спині.
Сядь, Ксю всадовила мене в крісло й примостилася поруч. Що сталося, Сергійку? Куди ти зібрався?
Я? До Києва. Мене викинули з Куби я шукав тебе вся ця історія з літаком батьки, я відчував, що голос мій зривається на крик, слова плуталися одне з одним
Заспокойся, у тебе просто нервовий зрив. Ти вживав ліки?
Ліки? Які ліки? Ксю, ти можеш пояснити мені, що відбувається?
Я не змогла тобі додзвонитися. Зайшла на твій блог і почала читати. Зрозуміла, що ти не вживаєш ліків, і в тебе зрив. І помчала за тобою.
Це я помчав за тобою! Ти написала мені, щоб я допоміг!
Ні. Я писала тобі, щоб ти допоміг мені з готелем на Кубі, а ти зник.
А це? Що це? я показував їй есемески. Це що? «Згадай батьків»!
Я хотіла повернути тебе назад у реальність. Думала, що коли ти згадаєш родину, то вийдеш на звязок!
А це: «Сиди на місці й не рухайся»?
Через блог я зрозуміла, що ти в Амстердамі, і вилетіла найближчим рейсом, щоб перехопити тебе, поки ти не встиг вилетіти на Кубу.
Запізно, я вже звідти.
Ні, ти тільки збирався туди летіти!
Що?!! світ навколо мене на мить похитнувся, здалося, що в голові клацали якісь тумблери.
Сергійку, заспокойся, будь ласка Ксю гладила мене по голові, мов малу дитину. Я розумію, що не мала залишати тебе самого надовго. Ти знову згадав про загибель батьків і припинив вживати ліки. Ти зірвався.
Стоп, Ксю, я поклав свою руку на її.Один із нас тут точно божевільний.
Нащо ти так?
Я щойно прилетів із Гавани, де шукав тебе, я знаю про літак і про всю операцію, під час якої загинули батьки.
Сергію, Ксю плакала і розтирала сльози, припини, мій маленький. Це я винна, ми повернемося додому і знову підемо до лікаря.
Годі! мій терпець увірвався. Я доведу тобі, що я не дебіл. Куди, ти кажеш, я мав летіти?
На Кубу, Ксю схлипнула й витерла розмазану під оком фарбу.
А я кажу, що тільки-но звідти повернувся і прямую на Київ. Це легко перевірити, ось, дивись!..
Я дістав із гаманця квиток на свій літак і простягнув Оксані. Вона взяла, глянула на нього і знову розридалася.
Ти чого? я обережно витягнув із її руки квиток. Ось поглянь: моє прізвище, сьогоднішнє число Що?!
У моєму квитку чорним по білому було написано, що він на рейс «АмстердамГавана».
Це якась чортівня! Я ж тільки звідти. Я був там! Ксю, що відбувається? я сів і обхопив голову руками.
Заспокойся, братику, Ксю обійняла мене за плечі й поцілувала в лоба, заспокойся. Зараз ми сядемо в літак і за три години будемо вдома. Я обіцяю, що більше тебе ніколи не покину.
Я машинально обійняв сестричку й притулився до її плеча, втупивши погляд у підлогу. Своєю щокою відчув її мокру від сліз щоку. Зробилося тепло і затишно, як у дитинстві. Хай усе буде, як є. Головне, Ксю поруч, і мені більше не треба її шукати. Потрібно заспокоїтися, головнезаспокоїтися
У якийсь момент я відірвав погляд від підлоги й подивився перед собою. Серед терміналу стояв худий і тримав руку в кишені піджака. Люди простували повз нього і не помічали нічого. Я навіть не почув, радшевідчув, як клацнув запобіжник пістолета в його кишені
Ксю, біжімо! я смиконув сестру за рукав і потягнув її вздовж терміналу
Ген воїна
Глава 1
«Слався, Отєчество наше свободноє!»гімн увірвав сон несподівано й голосно. Іван розплющив очі й глянув на тумбочку біля ліжка, на якій дзеленчав мобільник. Потім повернув голову і подивився у вікно. Було дуже рано, сонце ще не зійшло. Москва, яка, здавалося, не спить ніколи, принишкла. Вона забула, що вже пора зустрічати недільний ранок.
Вашу ж мать, тихо лайнувся Іван.
Він обережно скинув із себе ногу рудої дівчини, яка не зважала на волання телефону і безтурботно спала наче вбита, дотягнувся до тумбочки і натиснув кнопку на апараті.
Михайлов, терміновий збір на базі,почулося зі слухавки. Машина чекає під парадним. Десять хвилин на збори.
Що за почав обурюватися Іван, та в слухавці вже лунали короткі гудки.
Чоловік підвівся, потер скроні і пішов у душ.
За роки служби він звик, що його можуть викликати будь-якої миті. Дзвінок міг пролунати і серед дня, і ось, як зараз, посеред ночі. Де б Іван не буву ресторані з друзями, чи у спортзалі, або ж у ліжку, він завжди чекав на дзвінок. І коли телефон обзивався, Іван кидав усе.
Таку долю він обрав несподівано, проте свідомо. На першому курсі інституту раптом відчув, що в його житті не вистачає яскравих фарб. Іван кинув навчання та пішов до армії. Батьки-геологи були шоковані, однак не втручалися. У війську високого, накачаного і до того ж розумного хлопця помітили відразу. Через три місяці, ще у навчальний період, його викликали до командира частини.
Хвилину, коли Іван вперше побачив свого куратора, запамятав назавжди. Його зустрів невисокий, однак міцно сформований, коротко стрижений чоловік. На вигляд йому було близько сорока. Він простягнув Івану руку, і той відразу відчув її силу. Юнак зрозумів, що перед ним стояла людина, яка володіє не тільки неабиякою фізичною силою, а й має залізну волю.
Чоловік запросив Івана сісти і взяв зі столу теку з паперами.
Рядовий Михайлов, я переглянув твою справу, і у мене до тебе є пропозиція. Тобі відомо щось про загони спеціального призначення?..
Від того дня, коли відбулася та розмова, спливло немало часу. Іван уже розміняв свої тридцять років. Батьки і досі не розуміли, чому син, замість нормального життя, став військовим, чому обрав погони. Проте він ніколи не шкодував про свій вибір.
Іван вийшов із душа, глянув у дзеркало. Звідти до нього придивлявся світловолосий богатир.
«Добре, що поголився звечора, Іван провів долонею по підборіддю. Цікаво, і куди тепер? Грозний? Навряд. Може, Сухумі?»
За пять хвилин Іван, вбраний у чорну водолазку і військові брюки, вже стояв біля вікна і дивився на Волгоградський проспект. Небо почало сірішати, машин майже не було.
Звісно, тільки ж четверта ранку, буркнув Іван і підійшов до ліжка. Тіно, агов? Прокинься.
Із Тіною він познайомився десь із рік тому. Просто замовив дівчину для ескорту. І вже з першої зустрічі між ними виник дивний взаємовигідний звязок. Андрієві подобалося, що Тіна ні про що не розпитувала, а головнеїї можна було викликати у будь-який зручний час. Своєю чергою, Тіна отримувала те, що любила найбільше, чудовий секс і чималі гроші.