Я сів навпроти діда.
Хосе, мені втрачати нічого. Ти останній, хто бачив мою сестру. Я знаю про літак, та не розумію, що тут відбувається. У тебе є варіантиабо розказати, де Ксю, і що тут відбувається, або застрелити мене. Я нікуди звідси не піду.
Із коридору почулося сопіння, потімприглушена лайка. У дверях зявився Мігель. Обличчя розбите, очі налиті кровю, як у мавпи. Він ще погано стояв на ногах, однак уже добре тримав мене у фокусі.
Мігелю, йди у свою кімнату, обізвався Хосе.
Я його пришию, заревів Мігель.
Су пута мадре, іди в кімнату! рявкнув дідуган. Я повторювати не буду.
Сі,пробубнів Мігель і притиснув руку до горла. Кинув на мене погляд, який, без сумніву, означав «тільки вийди з цієї кімнатиі я з тебе намаслаю фаршу», і зник за дверима.
Ми познайомилися з Оксаною в Аргентині,Хосе пістолета не сховав, однак трохи розслабився. Вона знайшла мене в Буенос-Айресі.
Навіщо? я зрозумів, що напруга таки дійсно спала, і Хосе нарешті говоритиме.
Вона шукала інформацію про один літак. Сказала, що там загинули її батьки. Вона дуже розумна дівчинка, однак украй необережна. Я казав їй не лізти у цю справу, але вона не послухала.
Вірю, вона така, чомусь бовкнув я і згадав, як колись Ксю відбила кошеня у зграї дворових псів.
Не перебивай і слухай! Хосе відкинувся на канапі й нарешті сховав пістолета. Історія дуже стара, і небагато людей, які про неї знали, залишилися живими. Після карибської кризи, Хосе узяв зі столу пляшку пива, Фідель увесь час шукав привід для того, щоб розвязати війну зі Штатами. Жити у блокаді, яку вони створили, було неможливо. Радянський Союз і Америка побрязкали зброєю та й заспокоїлися, а блокада так і залишилися. Більше десяти років ми шукали змоги змусити СРСР ізнову взятися за зброю.
Хто це ми? не втримався я.
Мице ми, тихо відповів Хосе. Тоді було вирішено організувати теракт і повісити відповідальність на купку дурнів, діяльність яких підтримували Штати. Ми конче мали підбурити Союз проти Штатів, і літак із нашими спортсменами, а на додачу ще й з радянськими військовими, підходив для цього якнайкраще.
Я відчув, як ходуном заходили мої вилиці, тіло напружилося й стислося, немов пружина.
Я казав, що не слід цього робити, продовжив Хосе, однак не мав великого впливу в компартії. Літак таки підірвали, а мені довелося втекти в Аргентину.
Однак офіційно літак упав в океан?
Угу. То офіційно. Насправді все так і мало бути, та щось пішло не за планомбомби не спрацювали, і літак збили військові під час його посадки.
І що далі?
Далі? Виявилося, що Совєти не такі дурні, як вважали наші. Вони вже не хотіли відкритого конфлікту зі Штатами. Нічого не вийшло. Все було марно.
Я підвівся й підійшов до вікна, за яким життя йшло своїм ходомнавпроти бавилися біля дороги діти, неподалік жінка вивішували сушитися білизну.
Послухай, Хосе, мій голос зірвався на хрипіння, нехай, можливо, все так і було, а чому не прибрали рештки літака?
А навіщо? Це ж Куба. Тут ніколи нічого не відбувається. Ніхто нічим зайвим не цікавиться. Ось і я повернувся згодом. Тут ніхто не питає зайвого. Гадаю, що прибрати просто ніхто й не подумав. Якби не твоя сестра, а потім і ти, ніхто б ніколи й не поцікавився тими уламками.
Дурня якась, промимрив я собі під ніс. Гаразд, Хосе, а де Ксю?
У цей момент до кімнати забіг переляканий Мігель.
Там поліція, Хосе! Йдуть до будинку.
Я знову поглянув у вікно й побачив три машини, з яких виходили озброєні люди у формі.
Мерде! лайнувся Хосе. Мігелю, виведи його звідсіля.
Я кинувся за Мігелем. Той рвонув кудись угору по сходах. Побігши за ним, я вискочив на дах іншого будинку, постать Мігеля маячила попереду. Кілька стрибківі ми були вже на іншій вулиці. Мігель спинився, миттю повернувся до мене й зацідив ув обличчя. Земля втекла з-під ніг, і я гримнувся горілиць. Мігель схопив мене за комір сорочки й знову заніс руку для удару.
Облиш, прохрипів я, я прошу вибачення Мігелю. Ай ем сорі!
Мігель завмер із занесеною наді мною рукою, він усе ще важко дихав і дивися мені у вічі. В якийсь момент рука його трохи розслабилася. Він відпустив комір. Я став навколішки і побачив, як Мігель іде від мене.
Мігелю! крикнув я навздогін. Будь людиною, у тебе також є родина, скажи, де моя сестра?
Мігель повернувся, зробив два кроки в мій бік.
Я думаю, вони її взяли.
Хто?
Військові. Я казав Хосе, що не треба ворушити минуле.
Сеньйоре, відчиніть двері! голос за дверима був дуже наполегливим. Я підвівся з ліжка, дочовгав до дверей і повернув ручку.
Увійшли троє. Худий високий чоловяга у штатському з європейською зовнішністю, ззаду два невеличких латиноса у військовому.
Зберіть речі, ви поїдете з нами, промовив високий.
Ого! А я думав тут українською ніхто не розмовляє,буркнув я. Куди це я маю їхати?
Ось, тицьнув мені якогось папірця худий. Ви порушили одразу кілька умов перебування на Кубі. Це ордер на затримання, збирайтесь.
Я не розумію іспанської,зиркнув у папірець і нічого, окрім двох печаток та підписів, звісно, не розібрав.
Нічого. Вам усе пояснять. Збирайтеся, інакше ми застосуємо силу.
Гаразд, я скоса глянув на латиносів, які, схоже, тільки того й чекали, щоб я вчинив якусь дурницю. Дайте наплічник спакую.
Машина вїхала на Плаза де Революсьон і підкотила під КПП до будинку, з фасаду якого на мене дивився Че.
А ви впевнені, що нам сюди? намагався я пожартувати.
Тихше, обізвався худий і показав воякові на КПП свої документи.
До рейсу на Київ залишалося ще дві години. Голландські повітряні ворота живуть своїм життям. Збігав черговий раз до туалету і повернувся до бука. Перечитувати блог далі не хотілося. Подумки я знову повертався до розмови в будинку на Плаза де Революсьон. За великим рахунком і розмови ніякої не було. Якийсь військовий передав довгому папірець, той переклав мені, що я повинен залишити країну найближчим рейсом і що мені забороняється вїзд до Куби впродовж десяти років. Усі мої питання так і залишилися без відповіді. У мене стерли все з фотоапарата та бука («Дебіли, чи ж я не відновлю все? Сміхота!»ще тоді майнуло в голові) і принесли на підпис якісь папери.
Що це? запитав я в худого.
Це формальність. Папери про депортацію.
А якщо я не хочу летіти звідси?
Худий щось спитав у військового. Той кивнув і подав йому ще якісь папери. Худий жбурнув на стіл переді мною фотографії. На однійМігель лежав у скривавленому одязі в кутку якоїсь кімнати, а його обличчя нагадувало фарш. На другому фототеж добряче побитий Хосе із закутими в кайданки руками. Одне його око запливло, а інше з жахом дивилося в обєктив.
Я відірвався від фотографій і зиркнув на худого. «Щось тут не так, снувало в голові.Навіщо вони мене відпускають? Адже навіть якщо я згнию в їхній вязницініхто ні про що не довідається. Чи довідається? А може, Ксю таки вирвалася звідси, і вони бояться, що здійметься ґвалт?»
Гаразд, я знову подивився на фотографії.Коли мій літак?
Гуд бай, Гавано.
Я разом із худим стояв у «Хосе Марті» біля воріт відльоту. Літак на Амстердам уже подали, однак посадку ще не оголосили. Навколо снували туристихтось відбував, хтось прибував, хтось купував щось у дьюті-фрі.
Скажи мені, де моя сестра? спитав я худого. Я зараз полечу і ніколи тебе вже не побачу. Скажи, де вона? Я просто хочу впевнитися, що з нею все гаразд.
А знаєш, раптом таки відповів худий, я тобі навіть заздрю. Сядеш зараз у літак і «бувай, острове!». А я лишусь тут
Тобі не подобається твій острів Свободи?
Ти такий же телепень, як і всі туристивіриш у міфи. Свободатам, він махнув рукою у бік літака, а тут Ти так нічого й не зрозумів.
То ти скажеш? Де Ксю? я підняв голову й глянув худому прямо в очі.
Якби вона була тут, то ви разом були б там, де Хосе з Мігелем. Усе. Досить розмов, дуй у літак.
На табло загорівся напис «ГаванаАмстердам: вихід на треті ворота».
Як же ж довго тягнеться час! Я допивав чергову пляшку пива, розмірковуючи, чи варто витрачати ще кілька євро на наступну, і прокручував сторінку блогу.