Цю країну знищить педантизм, промимрив я собі під ніс і пішов до каси здавати квитки на київський потяг. Не пропадати ж грошам, які заплатив німецький уряд.
Гіббен зі бітте, айне цігареттен.
Німець, який сидів біля мене, дуже схожий на Леніна. Навіть одягнений так само. На столику біля пачки цигарок «R-1» лежала кепка. Здавши квиток, я взяв іншийна таку саму швидкісну «стрілу» назад до Гамбурга. Місце поруч зайняв цей німецький «Ленін».
Бітте, він простягнув мені цигарки.
Запалили. Потроху завязалася розмова. Добре хоч моя німецька це вже дозволяла.
Я соціаліст, німець примружив око, до якого потрапив дим, і зробився ще більше схожим на Володимира Ілліча, скоро ми наведемо лад у країні. Берлінський мур впав, проте замість нього утворилася прірва між людьми, які жили по різні його боки. Західні порівняно зі східними німцями страшенно багаті. А ті ще не мають грошей, щоб пересісти з жигулів та трабантів на мерседеси. Утім, вони навчені росіянами працювати. А західні, особливо молодь, навпаки, нічого не хочуть робити. Східні й західні в душі ненавидять одне одного тільки за те, що опинилися по різні боки Муру і тепер мають різний соціальний статус. Для того щоб вирішити цю проблему, уряду слід докласти чимало зусиль.
У нас іще гірше.
Я знаю. Інфляція, мафія, але згодом усе залагодиться.
Так за розмовами я й незчувся, як приїхав до Гамбурга. На виході ми потисли один одному руки, і «Ленін» тицьнув мені пачку цигарок. Я хотів сказати, що не варто, однак передумав, подякував і засунув їх до кишені. Вийшовши з вокзалу, я перейшов через площу до будівлі «Червоного хреста». Посміхнувся до Мадлен і попросив кави.
Де це ти був, Русмане?
В Амстердам їздив, посміхнувся і взяв каву. Дякую. Ви, як завжди, маєте чарівний вигляд, фрау.
Вийшовши на вулицю, я дістав пачку, яку дав «Ленін», відкрив, аж раптом між цигарок побачив якийсь папірець. Дістав, розгорнувце виявилися складені вчетверо пятдесят марок. Німецький «Ленін» виявився саме таким, яким малювала справжнього Ілліча радянська пропаганда. Добрий дідусь Ленін. Я закурив і ковтнув кави. Невідомо чому, але мене почали душити сльози
Я б тут ніколи не залишився, у нас у Каунасі краще, я сидів в нічліжці «Ротен Кройц» разом з двома туристами-литовцями, в яких украли документи. Тепер сиди тут, доки посольство папери виправить, один із литовців тоскно подивився на нас.
Ми втрьох від нічого робити складали величезний пазл у вигляді карти Німеччини. Повернувшись на Раштат, я не знайшов Густава. Мабуть, він ще у друзів в Амстердамі. Потинявшись кілька днів Гамбургом, цю ніч я вирішив провести в нічліжці біля собору неподалік від вокзалу. З вікна виднівся парк, де тинялися араби, котрі торгували наркотою. А поруч мене невдахи з Каунаса ніяк не могли знайти шматочки пазла з того місця, де мав бути Кельн. На душі було гидко. Я вирішив спуститися у загальну кімнату-кухню і щось поїсти з холодильника, який представники «Червоного хреста» щодня набивали їжею для таких волоцюг, як ми.
У кімнаті нікого не було. Зладнавши собі бутерброд з ковбасою, я увімкнув телевізор, знайшов новини і вмостився у кутку. Аж раптом зайшли двоє німців. Німецькі волоцюги помітно відрізнялися від інших. Вередливі, крикливі, у мятому одязі, а іноді й відверто брудні, вони, втім, завжди поводилися вкрай агресивно. Особливо щодо турків та інших чорних. Один із німців, не звертаючи на мене жодної уваги, взяв зі столу дистанційний пульт і заходився клацати каналами. Інший нагрібав у таріляку щось із холодильника.
Е-е, Гансе, а то нічого, що я новини дивився? я відклав бутерброд на стіл і закурив.
Німець глянув на мене так, наче я був купкою лайна, і знов перевів погляд на телевізор. Знайшов якийсь футбол і всівся на стілець.
Ти щоглухий? всередині, наче магма у вулкані, закипала лють. Якого біса ти мені новини вимкнув?
Я загасив цигарку і саме хотів піднятися, коли інший німець з тарілкою, проходячи повз мене, поклав руку на плече і притиснув до крісла.
Не буянь, ти тут ніхто, свиня емігрантська
Даремно він це сказав. Ох, даремно Вулкан у моїй душі вже почав виверження. Одним рухом я схопив руку в себе на плечі, різко смикнув униз і підняв коліно. Голова німця налетіла на нього, і на мої джинси бризнула кров. Наступної миті мій кулак врізався йому в скронюнімець упав на підлогу, як мішок. Я рвучко підвівся.
Ти, собако, геть оскаженів! другий німець кинувся до кухоньки й схопив в одну руку ніж, а в іншусокирку для мяса. Зараз я з тебе фаршу нароблю.
Ану ж бо! я про всяк випадок ударив лежачого ще раз носаком по голові, щоб не рипався, і відскочив у інший бік кімнати. Зиркнув по кімнаті й схопив, що трапилося під руку, невеличкого стільця.
На мить ми завмерли, а потім німець кинувся на мене. Неначе у сповільненому кіно, я відбив стільцем сокирку, а от ніж різонув мені тильний бік лівої руки. Я відскочив убік і вдарив збоку стільцем німцеві в щелепу. Удар вийшов глухим. Голова його відкинулася, з рота разом із кровю випало кілька зубів. Він відлетів до холодильника. Цієї ж миті ззаду наскочив другий, котрий уже прийшов до тями. Він видав себе, бо зарепетував, почав кликати поліцію. Я вирвав сокирку з рук німця, який усе ще перебував у прострації, і розвернувся. Ненависть до цих покидьків затьмарювала все, перед очима розходилися криваві кола.
Що, фашистюра, жити хочеш?! я горлопанив, як репродуктор на параді.На коліна! На мене, мабуть, страшно було дивитися: знавіснілим поглядом мені хотілося пропекти їх до кісток.
У цей момент перший трохи оклигав. Я знову вдарив його ногою в обличчя. Він упав на підлогу. Я продовжував його бити, тримаючи сокирку в руках і не зводячи погляду з іншого. Той спершу злякано задкував, а потім таки накинувся на мене. Я замахнувся і метнув сокирку. На моє щастя, німець рвонув убік, і залізяка, просвистівши у нього біля плеча, увіткнулася в деревяну стіну. Німець відскочив назад, схопився за ручку сокирки. У цю ж хвилю я почув із коридорних дверей:
Хальт, поліція, хенде хох!
Я підняв руки, потому схрестив їх за головою і присів на коліна просто в калюжу крові разом із тим німцем, який лежав на підлозі без тями.
Прізвище, імя та по батькові! моя порізана рука дуже свербіла. А ще боліла голова, якій також трохи дісталося. Руслане, ви ще минулого тижня мали бути в себе вдома, і аж ніяк не тут!
Цього разу перекладач не знадобився. Поліцейський, який вів допит, був чехом та ще й знав польську.
Довго пояснювати, мене охопила цілковита апатія до всього, що відбувалося. Дайте запалити.
Пали. Тобі пощастило двічі. По-перше, ти нікого не вбив, а по-друге, ці двоє стоять у нас на обліку. Вони мають проблеми із закономпобили одного турка. Утім, це не означає, що ти білий і пухнастий. Тобі заборонено пять років вїжджати на територію Німеччини. Ти кілька разів обманював поліцію та міграційні служби. Буде суд.
Я докурив цигарку і відкинувся на спинку стільця. Чех відверто мені симпатизував, я відчував, що він не бажає мені зла, але зараз мені було цілком байдуже до всього.
Слухай, а чого тебе Русманом називають?
Камера, в якій я чекав суду, була двомісною. Інший лежак займав монгол з майже не вимовним імям, яке перекладалося як «світло зірок».
Мабуть, тому, що «Руслан» німцям складно вимовити.
Руслан, це те саме, що Аслан, тобто Лев. Ти знав?
Знав. Це імя ще Пушкін у тюрків узяв. «Руслан і Людмила» читав?
Я Пушкіна знаю.
Мій сусід по камері вразив мене з самого початку. Коли мене завели в камеру, я побачив його обличчя з вузькими очима, звернув увагу на забинтовану голову і прошипів собі під ніс:
О, звісно, кого ж мені сусідом, як не чурку
Навіщо обзиваєшся? пролунало у відповідь російською, і монгол щиро посміхнувся.
Бай (як я його називав) був родом з Улан-Батора і мав там велику родину. Невеличкий і гнучкий, він працював повітряним акробатом у монгольському цирку й під час чергових гастролей залишився в Німеччині. Ось уже три роки жив тут офіційно.
Ми з одними знайомими посварилися. І побилися. Прийшов до тями з пробитою головою і без документів. Голову зашили, а поліція перевіряє мої папери. Днів два-триі випустять, я ж нічого не порушував.