А звідки російську знаєш?
Мама в мене в Улан-Баторі вчителькою працює, викладає математику. За всіма нами слідкувала, щоб ми вчилися добре. А російську всі вивчали. Потім і з цирком у Росії був, у Москві, у Ленінграді.
Наше життя в камері нагадувало буденне життя середньостатистичного німця: прокинувся, поїв, поспав. Одним словомнудьга. Палити в камері не дозволялося. Це можна було робити або під час прогулянки, або ж просити вартових. У нашому блоці нараховувалося десь тридцять камер, тож німці не надто охоче відгукувалися на прохання.
Серед усіх охоронців виділялися дві жінки-близнючки. Обидві височенні, руді й незаміжні. Одну звали Хельга, а іншуМарта. Найцікавіше полягало в тім, що жінки, попри зовнішню схожість, були цілковитою протилежністю одна одній. Хельга ненавиділа всіх нас, а Марта, навпаки, завжди допомагала, чим могла, і навіть давала можливість кілька разів на день покурити. До того ж, свої цигарки. Відрізняли ми близнючок за сережкамиХельга їх не носила. Коли вона кілька разів відмовила нам з Баєм у проханні покурити, ми придумали спосіб їй допекти. Річ у тім, що камери в блоці побудовано досить дивнобез туалетів. Щоб сходити до вбиральні, арештанти натискали кнопку дзвінка, а охоронець виводив їх аж у кінець коридору.
Вас іст? у віконці камери зявлялося обличчя Хельги.
Туалетте, бітте.
Я йшов до туалету, сидів на унітазі кілька хвилин і разом з нею повертався. Двері камери замикалися, і ми уважно слухали, як віддаляються її кроки. Тільки-но чули, як клацав замок у її каптерці, відразу ж натискали кнопку виклику. Тепер до туалету просився Бай. Коли повертавсяусе повторювалося, і вже я просив пити. І так до безкінечності. Німкеня не мала права відмовляти нам у цих проханнях, навіть розуміючи, що ми робимо це їй на зло. О, цей німецький педантизм! Вона боялася, що у разі відмови, ми напишемо скаргу Через три зміни знущань, вона прийшла до нас разом із сестрою.
Хлопці, припиніть, попросила Марта, Хельга пускатиме вас курити.
Ми з Баєм переглянулися й синхронно кивнули у відповідь
Завтра мене випускають, ми стояли з Баєм біля вікна в туалеті й курили. Вони розібралися з паперами. А що ти?
А мене, мабуть, викинуть з країни. Може, подамся в Польщу. Проте повернуся і знайду тебе. А згодом поїду до Улан-Батора й одружуся з твоєю молодшою сестрою.
Тоді мені доведеться зарізати тебе, брате, посміхнувся Бай, у нас весілля з іновірцемце ганьба для родини.
Звечоріло. Ми з Баєм сиділи на нарах один навпроти одного. Раптом Бай затягнув:
Проволка колючая в три ряда
Ого, ти ще й співаєш російською?!
Я багато пісень знаю, в Улан-Баторі й досі російські канали по телевізору дивитися можна.
Круто! Тільки давай заспіваємо разом щось таке, щоб іншим було зрозуміло.
За хвилину тишу поліцейського відділку розірвав «Інтернаціонал»:
Вставай, проклятьем заклейменный,
Весь мир голодных и рабов!
Кипит наш разум возмущенный
И в смертный бой вести готов
Ми з Баєм стояли один навпроти одного і горлали, мов навіжені. В якийсь момент я почув, що співаємо не лише ми вдвохз коридору й інших камер долинало:
Это есть наш последний
И решительный бой,
С Интернационалом
Воспрянет род людской!
Затримані, які перебували за стінами, а це турки, поляки, чехи, росіяни та інші, співали разом із нами кожен своєю мовою. Я уявив, що відбувається в приміщенні охорони, а також на вулиці, де спокійні німці простують у своїх вечірніх справах. Я обійняв Бая за плече і, здалося, обійняв усіх, хто перебував у камерах. На душі стало легко-легко
Налийте мені ще горілки, я скорчив настільки жалюгідну гримасу, що стюардеса посміхнулася, політичним злочинцям зайва порція не завадить.
Мене таки викинули з країни. В паспорті зявився ще один штамп з «депортацією» та забороною вїзду до Німеччини. Проте цього разу німці вирішили не ризикувати і посадили мене на літак до Києва. До аеропорту мене привезли в кайданках, але там їх зняли й віддали документи на руки. У літак я пройшов разом із представником прикордонної служби.
Бажаю успіху, прощаючись, той віддав під козирок. Нагадую, що відтепер вам заборонено перетинати кордон Німеччини наступні пять років.
Він пішов, а я посміхнувся йому в спину. Навіть якщо вся Німеччина щосекунди нагадуватиме мені, від цього нічого не зміниться. У мене в кишені понад пять тисяч марок, яких цілком вистачить, щоб повернутися, куди я захочу і як захочу. Навіть з новим паспортом. А зараз я просто відпочину та відвідаю рідних. У Німеччині в мене ціла купа людей, які сховають, прикриють і обігріють, а вдома лише перспектива вдягнути військові чоботи. Тож, Європо, це лише перша наша зустріч!
Данке, я подякував стюардесі, узяв із таці чарчину коньяку, подумав і ткнув пальцем на пляшку у візочку. А можна всю, щоб я вас більше не турбував?
Дівчина подивилася на мене з жалем, і простягнула пляшку. Ого, французький! А я так і не доїхав до Парижа. Та нічого. Не все відразу