Руслан ГоровийГен воїна
Твори Руслана прочитуються навіть не на одному подиху, а на одній сльозі. Бо після його оповідань про звичайні людські долі у горлі чомусь здавлює, а в душі наче виполоскано.
Вміння співпереживати дає можливість Автору побачити живі, гострі, бурхливі почуття навіть у буденних, на перший погляд, історіях. А режисерський досвід надає розповідям Горового дивовижної ясності деталей і справжньої кінематографічності«картинки» з книжки ще довго стоять перед очима після прочитання.
Нижче неба
І почуєш грізну борню волі,
І вкриється кровю битий шлях.
Будуть хлопці йти суворочолі
В сіруватих, наче ніч, рядах.
Борт падав. Усе відбувалося саме так, як бачилося не раз у Славкових снах. Зараз, коли ракета щойно влучила у двигун, здавалося, що все минеться, хотілося вірити, що все під контролем. Проте Славко точно знав, що станеться далі.
В уяві зявився образ інструктора училища. Той стояв в аудиторії біля схем із зображеннями вертольотів і повчав курсантів:
Слухайте уважно, панове курсанти, бо будете відпрацьовувати це на стимуляторі.
Інструктор був чоловіком кремезним, мав густе чорне волосся, такі ж густі й чорні вуса і яскраві зелені, наче перша весняна трава, очі.
Якщо ракета потрапляє сюди, тицьнув указкою на схему «Мі-24», саме його вертольотчики називали «крокодилом», то у девяноста відсотках випадків заклинює двигун, а це означає, що ви можете втратити контроль над машиною. Відразу переходьте у режим авторотації і намагайтеся посадити вертоліт.
Позаду згори, з боку двигуна, почулося цокотіння. Славко зрозумів, що десь у середині його залізного друга скоїлося непоправне. Він іще жив, дихав, однак його вже судомили передсмертні конвульсії. Засвітилося табло системи попередження та одночасно спрацював голосовий інформатор. Жіночий, з металевими нотками, голос, який льотчики між собою кликали Наташею, доповів: «Пожежа лівого двигуна».
Салон вертольота наповнювався димом, машина накренилася вправо.
«Що далі, то гірше, отже, ракета, окрім двигуна, пошкодила ще й лопаті основного гвинта», зробив висновок Славко. Ковзнув поглядом убік, за кабіну.
Внизу розкинулося жовте поле, по якому, здавалося, пливли голівки червоних маків. «Маки, майнуло в голові,звісно ж, маки!»
Ой, не пристосована ти, Янко, до життя! Славко підхопив дівчину на руки і поніс від дороги у житньо-макове поле. Була б розумнішою, знайшла би собі полковника-штабіста, який лише папірці підписує та накази роздає.
Хлопець ніс свою дорогоцінну ношу навпростець полем у бік невеличкого озерця, оточеного вербами. Янка увіткнулася підборіддям у його плече, однією рукою обхопила шию коханого, а другою торкалася червоних маків, неначе гладила поле. І щасливо посміхалася.
Та тепер уже пізно, вів далі Славко, тепер уже все. Тепер тимоя законна дружина довіку. Так?
Він торкнувся пальцями дівочого тіла, жартома полоскотав.
Та так, засміялася Янка. Ой, лоскітно, припини.
Як це ти офіцеру відповідаєш? сміявся та продовжував лоскотати Славко.
Ой, пробач. Так точно! дівчина звивалася від лоскоту, наче вуж.
Отак би одразу, Славко припинив лоскотати. Він саме приніс Янку на берег.
Ставай отут, поставив її на пісок, і слухай уважно. Тепер ти моя половинка. Я маю і буду тебе захищати. Від звіра чи людини, захищати на землі і в небі. Тепер можеш взагалі нічого не боятися.
Увага! Пожежа лівого двигуна! Увага! Пожежа лівого двигуна! розривалася «Наташа».
Славко намагався втримати гелікоптер рівно. Висотомір показував тисячу триста метрів.
Вовчику, у нас пожежа, стрибай, доки є висота, Славко бачив, як спереду в кабіні заворушився штурман.
Славо, а ти?
Давай, це наказ! Я тримаю машину, Славко відчував, що «крокодил» із кожною секундою все менше слухається штурвала, Та стрибай же, Вовчику, доки висота дозволяє, не тягни!
Дим заповнив салон. Славко рвонув ручку і відчинив дверцята кабіни. Потік повітря на мить розвіяв димову завісуштурмана попереду вже не було.
«Ну, хоч так», подумав Славко. Гелікоптер швидко наближався до землі. У якийсь момент Славко побачив посеред оцього жовтого з червоними цятками моря відблиск неба. По правому борту внизу було невеличке болітце.
Ет, шкода, не дотягну промовив чи подумав Славко.
Від початку навчання в училищі Славко час від часу бачив уві сні, що його борт падає. Щоразу він прокидався серед ночі в холодному поту після того, як його «Мі» з розгону врізáвся в землю.
Хлопець ішов на кухню, вмивався, а потім намагався аналізувати, що зробив не так, чому не зміг врятувати машину. Завжди одне й те саме. Влучання ракети, пожежа, зупинка двигуна. Крен праворуч, завалювання і некероване падіння. Пізніше, коли він одружився з Яною, вона, бувало, вранці знаходила його у роздумах на кухні. Славко пускав у вікно цигарковий дим і навіть не помічав її приходу.
Знов розбився? Янка куйовдила йому волосся.
Знов, Славко силувано посміхався і гасив цигарку. Та це лише сон. Йди до мене, люба. Я тут живіший від усіх живих.
Усю останню зиму Славко був на Майдані. Восени, коли у Києві побили студентів і зібрався величезний майдан, він вирішив звільнитися з війська, щоби долучитися до майданівців. Утім, командир виявився людиною розумною і порвав його рапорт.
Не поспішай. Гадаєш, ти один такий? Іди на лікарнянийзателефонуй Бранчуку в госпіталь, він допоможе.
Янка плакала, мовляв, глянь, що там коїться, не дай Божевбють. Славко, як міг, втішав:
Ну, подумай сама, дурненька, хто ж, як не кадровий офіцер, має протистояти іншим людям у погонах? Це без мене там усіх повбивають.
Уранці Славко ще з одним знайомим уже їхали до Києва. У наплічнику мав узяті на складі під «слово офіцера» старі «броник» і каску.
На Майдані він відповідав за побудову та охорону периметру спершу з боку від Михайлівського. Потім перемістився зі своєю сотнею на Грушевського. Пізніше, у лютому, в найстрашніші дні, перебував біля консерваторії.
Йому пощастило. Єдиний раз зачепило шию на Грушевського, та й то гумою. Куля влучила справа в шарф над ключицею і зрикошетила вгору під каску. Славко попервах навіть не збагнув, що сталося, відчув удар, а вже пізніше дістав специфічної форми шматок гуми, який застряг під кріпленням.
У день розстрілу Майдану він відтягував поранених товаришів з Інститутської, і вже подумки попрощався і з рідними, і з Янкою. Однак, Бог милував, у нього не влучили. Він так і не зміг зрозуміти, яким чином невідомий снайпер обирав собі мішені і чому оминув його.
Коли на Майдані прощалися з полеглими товаришами, він зголосився відвезти тіла трьох убитих на Львівщину. Там провів їх в останню путь і вирішив не повертатися на Майдан.
Знаєш, Янко, Славко із насолодою смакував картоплю з котлетою, далі вже вони самі впораються. Головне ми зробиливигнали гадів.
День, коли командир викликав Славка і розповів про антитерористичну операцію на Донбасі, був похмурим. Із неба лляло.
Давай відверто, Слав, командир стояв у півоберта до вікна і курив, зараз я шукаю добровольців. Однак, це поки що. Я певен, що незабаром усі ми туди підемо. За наказом. Кордони з Росією в Луганщині фактично є лише на папері. Через них сунуть бойовики. І не лише росіяни, а й чечени. Вони озброєні, обстріляні.
Командир відійшов від вікна і загасив цигарку в попільничці на столі.
Це вже справжня війна, синку. Майдан був лише квіточками. А наразіягідки. Післязавтра відправляємо перші три борти. Будуть перевозити десантників, прикривати з повітря, себто робитимуть те, що потрібно. Йди, зважте з дружиною, і завтра приходь із відповіддю.
Янка чекала чоловіка під козирком на ґанку. Вона одразу відчула, що скоїлося те, чого вже не змінити. Славко повільно йшов під зливою до будинку, а Янка дивилася на його мокрий силует, що наближався крізь стіну води, прикривала долонею рота і беззвучно плакала.