Чоловіки пройшли коридором, звернули ліворуч в інший, менший закуток, лікар відчинив ще одні вбрані у грати двері.
У нас тут не часто відвідувачі, особливо у цьому крилі.
Назустріч чоловікам від столика біля стіни піднялася літня жінка у засмальцьованому халаті, що колись був білим
Доброго дня, Олеже Павловичу. Щось сталося?
Ні, Зоє Вікторівно, все добре, лікар взяв жінку під лікоть, у нас, ви не повірите, гість.
Та невже? жінка здивовано звела брови.
Відведіть його у триста першу, а я на посту почекаю.
Жінка витягла зі столу ще одну вязанку ключів і кивнула відвідувачу.
Ходімо, тут за рогом, тапки санітарки шурхотіли по цементній долівці коридору, і цей звук відбивався від стін. А ви Барселону звідки знаєте? До неї ось уже років зо три ніхто не приходить. Раніше хоч мати заходила, мо померла?
Чоловік мовчав. Його, неначе вирізане з каменю, обличчя не виказувало жодних емоцій.
А ви не говіркий, вони спинилися перед одними з низки масивних дверей. Ось триста перша.
Чоловік зазирнув всередину палати крізь щільно забране в металеву решітку віконце.
Всередині на ліжку сиділа жінка. Розтріпане волосся, блукаючий погляд, вона, неначе метроном, похитувалася вперед-назад і щось шепотіла.
Вона не буйна, ні,почувся збоку голос Зої Вікторівни, просто нікого не впізнає і увесь час малює. Спершу ми не давали їй нічого, і вона дряпала руки, щоб кровю малювати. Тоді Олег Павлович дозволив їй дати кольорову крейду.
Усі стіни палати дійсно були розмальовані.
Палац Гуеля, дім Бальо, Саграда Фамілія зашепотів чоловік.
Що ви кажете? санітарці було дивно, що малюнки на стінах мають назви.
Гауді.
Що?
Це проекти Гауді.
Кого?
Антоні Гауді, був такий архітектор у Барселоні.
А-а, протягла жінка. Ото тепер зрозуміло, чому її всі Барселоною кличуть. А ми ще думали, що вона таке малює. А якщо це той, як його, Гауді, то чого вона пише на стінах «Гагарін»?
Чоловік повернувся від віконця.
Що вона пише?
«Гагарін» пише, з віконця не видко. А на цій стіні, де дверівсе літаки та написи.
Скажіть, чоловік замявся, потім витягнув з кишені купюру, а ви можете відчинити? Вона ж не буйна, ви самі казали
Та сховайте ви ті гроші,розсердилася жінка, я хоч і санітарка, а чи не розумію, що раз прийшли до неї, то вам треба. Зараз, ось пробринівши звязкою, нарешті знайшла ключ і відчинила палату.
Чоловік зайшов і оглянувся. Всю стіну навколо дверей замальовано однією картиною: літак, люди з автоматами, «швидка», постаті, що несуть когось на ношах. Над самими дверима величезними буквами написано три слова: «Де ти, Гагарін?»
З очей чоловіка бризнули сльози. Він опустився перед ліжком, на якому сиділа хвора, і обійняв її за коліна.
Віко, сонечко, люба моя, пробач мені! Я не міг прийти раніше. Пробач. Пробач за все!
Санітарка завмерла в дверях і спантеличено спостерігала, що відбувається. В якийсь момент на обличчі хворої ніби зявилися ознаки свідомості. Вона обережно поклала руку на голову відвідувача, що увіткнувся в її коліна і плакав.
Юро, Юрчику, Гагарін, ти прийшов? А я вірила. Завжди вірила, що страшний сон закінчиться, я прокинусяа ти тут, поруч. Ти, я і Барселона
Я тут, Віко, і клянуся, що більше тебе ніколи не залишу. Ніколи, ніколи!
Господи, санітарка, що заклякла в дверях палати, перехрестилася, зробила крок назад у коридор і прикрила за собою двері.
Олеже Павловичу, лікарю! ключ в замку провернувся, надійно відділивши санітарку від тих двох у палаті.Мерщій сюди, тут Гагарін прилетів!