Юрій відступив у глибину тамбуру до туалету і пропустив стюардесу до дверей кабіни. Дівчина зробила три кроки і щось сказала у незачинені двері кабіни. За мить звідти зявився чоловік у формі.
Таню, не хвилюйся, він погладив стюардесу по плечі,спокійно. Все буде добре.
Ви капітан?
Так.
Скули чоловіка ходили ходуном, одного погляду на руку Юрія та пакунки на тілі було досить, щоб зрозуміти, що справи серйозні.
Чого ви хочете? капітан намагався говорити якомога спокійніше. Може, все закінчимо, доки ви не наробили дурниць? Я відчиню двері, і ви підете туди, звідки прийшли.
Слухайте уважно, Юрій дивився капітану просто в очі,зараз ми тихенько пройдемо в салон. Я сяду по центру, біля крила. Один підозрілий рухі приберу палець з кнопки. Гадаю, не треба вам підказувати, де у вас пальне.
На обличчі капітана зявилося щось, що вказувало, наскільки добре він розуміє наслідки вибуху біля баків.
Далі ви, не здіймаючи паніки, повернетеся на свої місця і почнете робити свою роботу, продовжив Юрій. От тільки летимо ми не в Харків.
А куди?
У Барселону.
Це не можливо, ви зрозумійте, у нас певний коридор, ми
Не треба, обірвав Юрій, не треба казок. Після злету звяжетеся з диспетчером і повідомите про мене і мої вимоги. Дійте. А поки-що проведіть мене у салон.
Процесія рушила до салону. Трійця наштовхнулася на ще одну стюардесу, яка хотіла щось сказати, одначе капітан жестом примусив її замовкнути. Усі провожаті Юрія намагалися видавити з себе посмішки, але це їм не надто вдавалося. Пройшовши в центр літака, Юрій сів на крісло біля самого вікна. Поруч нікого не було.
Йдіть, прошипів він капітанові,якщо за пять хвилин ми не вирулимо на зліт, люди в салоні загинуть. Ви зрозуміли мене?
Командир кивнув і разом зі стюардесами пішов у ніс літака. Юрій озирнувся і побачив Віку. В її очах плескався жах. Віка вчепилася в ручки крісла і дивилася Юрію у вічі. Її губи беззвучно ворушилися, безупинно промовляючи: «Юрані!»
Диспетчере, це борт на Харків, у нас нештатна ситуація, командир витер піт з лоба і покосився на другого пілота. В салоні чоловік, обвішаний вибухівкою.
Чого він хоче? попри металеві нотки динаміка в голосі диспетчера відчувався переляк.
Він хоче в Барселону.
Йопт А чому не в Маракеш? Добре, тягни час, я повідомлю всіх, кого треба.
Диспетчере, якщо я не злечу за пять хвилин, він підірве себе. Він мабуть знається на літакахсів так, що вибух підірве бак.
Дідько! Тоді повільно рухайся до злету. Тільки дуже повільно. Я поставлю тебе в чергу, він бачитиме, що перед тобою мають злетіти кілька інших літаків. Тягни час. До звязку.
Капітан кинув навушник на крісло і повернувся до другого пілота:
Отакі справи, Сергію, рули на злет.
Він простягнув руку і витяг з бардачка ракетницю.
Хоч щось, засунув ракетницю у кишеню штанів і натиснув кнопку внутрішнього звязку. З вами говорить капітан. За кілька хвилин наш літак здійснить рейс до Харкова. Велике прохання скласти столики, підняти спинки крісел, пристебнути ремені безпеки і слухатися вказівок бортпровідників.
Юрій дивився на Віку. В якийсь момент вона підвелася, ніби хотіла кинутися до нього, однак Юрій похитав головою, показуючи, щоб вона цього не робила. Літак плавно їхав смугою вирулювання.
Все буде добре, сонечко, одними губами прошепотів Юрій, за три години, я відвезу тебе в Барселону.
Краєм ока Юрій помітив командира корабля, який прямував до нього, і відвів погляд від Віки.
У нас невеличка затримка, нахилившись до Юрія, промовив капітан, зараз злетить борт на Львів, потім на Севастополь, а далі й ми. Головнене панікуйте.
Не вчіть мене, що робити. Якщо я побачу сторонніх у салоні або зрозумію, що ви мене дурите, все скінчиться.
Юрій виставив у бік капітана кулак із затиснутим перемикачем.
Все, розмову закінчено.
Віка побачила, як Юрій витягнув вперед руку, стискаючи у кулаці якійсь пристрій. Чоловік у формі відсахнувся від нього. Дівчина помітила, що з кишені штанів льотчика виглядає щось схоже на пістолет. Голову розірвало страшне передчуття біди.
Ні, не треба, Юро, стривай, не треба!
Віка зірвалася з крісла і кинулася до Юрія. Чоловік у формі трохи відскочив у бік, а потім рвучко кинувся до Юрія і вхопив його за руку.
Хтось у салоні заверещав, інші пасажири заходилися розстібати ремені, щоб роздивитися, що відбувається.
Юрій з льотчиком боролися на сидінні. Льотчик обома руками стискав руку Юрія, а той намагався від нього відбитися. В салоні зчинився хаос, люди зіскочили зі своїх місць, забігла стюардеса. Літак спинився біля краю злітної смуги.
Відпусти руку, борсався Юрій, ти що тупий?
Капітан міцно тримав кулак Юрія. Аж раптом десь поруч пролунав голос:
Відпусти його, чуєш? Швидко!
В скроню льотчика ткнулося щось холодне і металеве.
Ну! Пусти його!
Капітан повільно розігнувся і побачив перед собою жінку. Ту саму, яка кинулася до терориста. В руці жінка стискала його ракетницю. Темний отвір дивився йому в обличчя. «Бовдур, майнуло в голові,навіть не відчув, як вона витягла її з кишені». Льотчик обережно відпустив кулак Юрія і розігнувся в проході.
Пані, опустіть. Ви не розумієте, що відбувається.
Замовкніть!
З очей Віки лилися сльози, вона виставила ракетницю перед собою і тримала обома руками.
Юро, що ти наробив?! кричала Віка. Як ти міг? Я ж благала тебе не робити цього, навіщо?
Віко, заспокойся, Юрій намагався встати з крісла.
Сиди, жінка розвернула ракетницю на нього. Я нікуди не полечу. Я хочу залишитися тут. Як ти міг зробити зі мною таке?
Я хотів показати тобі Барселону, хотів щоб ти була щаслива
А мене ти спитав? Ти спитав, чи хочу я в ту кляту Барселону? сльози заливали обличчя Віки. Я просто хотіла бути разом з тобою, тобі цього замало?
Та ні, сонечко, я просто
Раптом до салону з різних боків увірвалися люди в чорному.
Усім лягти на крісла! загорлав один зі спецназівців. Киньте зброю!
У них бомба! крикнув капітан, падаючи в прохід поміж кріслами.
Пані, рахую до трьох, повільно опустіть зброю! знову заволав спецназівець, перекрикуючи лемент пасажирів. Один
Віко, кинь, не треба, Юрій зірвався з крісла. Пролунав постріл, і він, змахнувши руками в повітрі, впав у прохід на льотчика.
У нього бомба! вигукнув той, хапаючи Юрія за руку, що стискала перемикач.
Віка відкинула ракетницю вбік і опустилась на коліна. Її била істерика.
Юро, навіщо ти це зробив?
Наступної миті один зі спецназівців відтягнув Віку, інший схилився над Юрієм та пілотом і також схопився за руку з перемикачем. Юрій не рухався, на грудях розпливалася червона пляма. Військовий оглянув пристрій у кулаці, потім заглянув під спецівку. Щось помацав, шарпнув кілька дротів і підвів погляд на льотчика.
Пшонка.
Що? вирячився на нього капітан.
Це не бомба, просто купа непотребу.
Віку вивели з літака і посадили у легковик, пристебнувши кайданками. Біля літака роїлися спецназівці. Вона бачила, як трапом збігають люди: мама з малюком, потім товстун, далі перелякана молода пара. Їх усіх садовили в автобус. Підїхала «швидка». Лікарі піднялися нагору. Віка вже не могла ревіти, лише гикала, здригаючись усім тілом. До машини підійшов один зі спецназівців і зняв маску:
Ну, і якого дідька ви оце тут наробили?
Я не знала про бомбу, схлипнула Віка, я нічого не знала.
Аякже, не знала
Він казав, що готує мені сюрприз, а насправді
Розберемося, обличчя чоловіка трохи помякшало.
У дверях літака зявилися медики з ношами. На них лежав Юрій. Він був нерухомий, на обличчі киснева маска. Тіло привязали до нош, мабуть, щоб не випав на трапі.
То він живий? прошепотіла Віка, і голова її бемкнулась на дверцята спецназівського авта
* * *
Проходьте, халата можна не застібати, так, на плечі накиньте, лікар довго шукав ключ у чималій звязці і нарешті відчинив двері зі сходів, що вели у загальний коридор. Ви вже вибачайте, тут режимний обєкт, ключів до біса.