Віка глибоко вдихнула і з шумом випустила з легенів повітрясльози, які вона намагалася втримати, таки покотилися щоками. Юрій підхопився зі стільця, ледь не зваливши холодильника, зробив півкроку і присів біля Віки, яка закрила очі долонями, намагаючись не розридатися.
Віко, Юра обійняв її і притис до себе. Віка притулилася до нього і тихенько схлипувала, потонувши в обіймах. Заспокойся, благаю, не плач.
Юрій ще сильніше притиснув жінку до себе і ніжно гладив її волосся. Вона підвела очі, і Юрій неначе потонув у них. Він розкрив обійми, легенько торкнувся долонями вогкого від сліз Вікиного обличчя. Потім вкрай обережно, побоюючись скривдити, нахилився і поцілував Віку в губи
Юро, Віка сиділа на ліжку, закутана в покривало, і дивилася у вікно, мені так добре, що аж страшно.
Юрій саме повернувся з кухні, тримаючи в руках дві чашки кави і попільничку. Він побачив, що по обличчю Віки течуть сльози.
Агов, чого це ти? Юрій поставив чашки на вікно і провів долонею по Вікиному волоссю.
Пробач, Віка витерла сльози, мені насправді страшно. Страшно, що я впустила тебе у своє життя, хоча клялася, що більше нікого не впущу, бо якщо втрачуне переживу.
Годі, сонечко, перестань, Юрій нахилився і поцілував жінку в губи. Будеш каву?
Буду, Віка стерла останні краплі сліз з обличчя, і зробила ковток. Розумієш, Юро, я дуже боюся втратити рівновагу. Я тільки останнім часом почала приходити до тями. Коли мені в божевільні трохи полегшало, і мене вчергове виписали, я забрала документи, якісь дрібниці і поїхала з дому. Потім кілька разів дзвонила батькам і просила мене не шукати. Я змінила кілька міст, доки не приїхала сюди. В ЖЕКу мене взяли без зайвих питань, бо охочих мести вулиці за копійки не багато. А минулого року помер тато. Я дізналася про це аж через два місяця після похорону, коли набрала мамин номер.
Юрій прикурив одразу дві цигарки і передав одну Віці. Він тихенько сидів і слухав, розуміючи, що будь-яке втручання у цей потік слів зайве.
Мама плакала в слухавку, казала, що перед смертю батько дуже хотів мене бачити, та як мене знайти, ніхто не знав. Я знову підвела всіх. Саме тому я дуже боюся. Боюся підвести тебе. Я навіть сексу боюся, бо якщо завагітнію, то, гадаю, одразу знову потраплю в дурку.
Юрій тихо гладив Віку по спині і волоссю. Та втупилася у вікно, за яким збиралися хмари. Ось-ось мав впасти дощ.
Не накручуй себе. Нехай усе йде само собою, не плануй нічого, тобі ж добре? Юрій притягнув Віку до себе, обійняв і поцілував у лоба. Ну? Добре? Не страшно?
Зараз не страшно, Віка розмякла в його обіймах, зараз зовсім-зовсім не страшно
Віко, ти мені обіцяла таємницю відкрити, вони саме забирали свої віники з комори, чому тебе всі називають Барселоною?
Все просто, Віка засміялася, дістаючи з закутка чималий совок, то з дитинства тягнетьсяя змалечку хотіла побачити Барселону. Батьки захоплювалися архітектурою Гауді і мене присадили. Я всім мозок проїла тією Барсою, ото й прилипло до мене «Барселона». Ще в школі. А потім я й сама себе так називала, коли з кимось знайомилася.
Ясно, Юрій посміхнувся. Гаразд, Віко-Барселоно, пішли наводити чистоту на вулицях нашого прекрасного, але такого засраного міста.
Ти пригощайся, Іване, будь як вдома, Юрій налив чергову чарку парубку. Як ти взагалі, як життя?
Чоловіки сиділи в квартирі Юрія. Іванхудий, високий і не до віку сивий, пив, наче боявся, що господар відбере горілку.
Ет, що розказувати, Іван хрумнув огірком, працюю все там же, в аеропорту. Їжу розвожу по літаках. Після інституту влаштувався механіком, а потім плюнув. Відповідальності купа. Увесь день на асфальті, то це подивись, то інше, а заробіток так собі.
Іван налив сам собі і перекинув чарку, не чекаючи Юрія.
А потім познайомився з одним хлопцем з обслуги, що їжу на борти розвозять. Ото, я тобі скажу, діло! І харч завжди є, і випивку дістати можна. Головне, звязки зі стюардесами мати.
Іван підчепив шматок смаженої картоплі, кинув у рота і розвалився на стільці.
Не робота, скажу тобі, Юрчику, а рай. І ситий, і пяний, і при бабках завжди. Томуконьяк перепродам, томуще щось. Так і кручуся в порту потроху.
Молодець, Юрій посміхнувся, а я тут, двірникую.
Юрко, Іван нахилився ближче, дмухнувши на Юрія перегаром, от я тебе, власне, не розумію. У тебе макітра ніби варить, а сидиш тут, поміж віників. Та вже б давно кудись влаштувався! А хоча б і до нас у порт.
Ні, Іване, дякую, ти ж знаєшя не зможу. Я літати мріяв, а бігати поміж літаківце не моє.
От, дурний, Іван сплеснув у долоні,дитинство в дупі ніяк не зникне? Літатине літати А жити за що будеш? Віником грошви не нагребеш.
Юрій посміхнувся і знову налив парубкові.
Чого ти за мене почав? Я якось розберуся. Ми стільки років не бачилися, давай ще по одній за зустріч.
Давай, обличчя Івана скрутила гримаса, яка, мабуть, мала означати посмішку.
Будь ласка, один білет до Харкова на 25 число, Юрій простягнув гроші у віконце авіакаси. Скажіть, паспорт дружини обовязково?
Ні, купити квиток можете й ви. Головне, щоб вона потім паспорта не забула, дівчина в касі посміхнулася. Щось ви зарання квиток берете.
Мені сказали: що раніше, то дешевше.
Та то зазвичай міжнародних рейсів стосується, тут різниця геть невеличка. Ось, прошу, дівчина передала Юрію квиток, перевірте все. Наступний!
Юрій відійшов від каси, глянув на білет. Отже, двадцять пяте число. Девята ранку рівно. На все про все залишилося двадцять днів. Юрій вийшов з терміналу. Вгорі зашумів, злітаючи, літак, і чоловік машинально звів очі до неба. Він посміхнувся і пішов до зупинки маршруток, наспівуючи собі під ніс:
Дадцать пятого числа сего месяца
Дворник старый во дворе у нас повесился.
Но не будем мы о нем горевать,
Дворник старый, молодым вперед шагать
Віко, у мене для тебе сюрприз, у вікно Юриної квартири крізь штори пробивалося ранішнє сонце, чуєш мене?
Віка лежала, скрутившись калачиком, і ховала обличчя від променів у ковдру. Юрій сидів на краю ліжка і тримав у руці білет.
Доброго ранку, любий, позіхнула, що там у тебе за сюрприз?
Ось, Юрій простягнув жінці папірець. Це твій білет у краще життя.
Що? Віка сіла на ліжку, прикрившись ковдрою, і взяла квиток. От насмішив! Юро, хто тобі сказав, що краще життя у Харкові?
Послухай, не перебивай, обличчя Юрія було таким серйозним, що Віка засміялася. Не смійся, а слухай уважно. Ось пий каву і слухай.
Юрій подав каву, взяв другу чашку собі. Підпалив обом цигарки.
Я відвезу тебе в аеропорт, ти сядеш на літак. А далі й буде сюрприз. Я зайду в літак пізніше, головнети нічому не дивуйся і не показуй, що ми знайомі. Все буде просто супер.
Юро, в очах Віки був справжній переляк, що відбувається? Я не хочу ніяких таких сюрпризів! Агов, ти чуєш мене?
Чую. Послухай, Віко. Я обіцяю, що все буде просто чудово. Я не хочу, щоб ми провели все життя тут, серед сміття.
Віка розплакалася. Юрій обійняв її і притис до себе.
Чого ти, люба?
Я не знаю, що ти задумав, та мені це геть не подобається. Юро, ану його, той Харків, літак, давай залишимо все, як є
Сонечко, послухай мене уважно, Юрій шепотів на вухо, гладячи Вікине волосся, нам немає чого тут втрачати. Нас ніщо тут не тримає, окрім совків та деркачів. Я все продумав, довірся мені. Я сьогодні-завтра маю поїхати в одне місце, вирішити деякі справи, потім повернуся, і післязавтра ми полетимо. У тебе два дні на збори, добре?
Я боюся.
Не бійся. Я дуже хочу прожити разом з тобою все життя. Просто вір мені. Добре?
Добре.
Все. Мені час. Побачимося, як повернуся, Юрій поцілував Віку в губи. І нікому нічого не розповідай, просто вір мені
Тридцять тисяч. Більше за твою халупу не дам, маклер суворо дивився на Юрія, ти ж розумієш, що я свої гроші вкладаю. Якби шукати покупця можна було довше
Євро?
Можу й гривень, засміявся маклер. Документи привіз?
Привіз, ось, Юрій віддав чоловікові документи. Тільки одна умова: ключі віддам двадцять шостого.