Вячеслав Васильченко - FакіR стр 8.

 Шкодую, чарівна міс,  але побачивши у жінки обручку, Лисиця виправився:Е-е-е місіс, та доведеться вас розчарувати. Я такий далекий від кіномистецтва, як від нашого катера півострів Юкатан.

 Але схожістьнадзвичайна,  виправдовувалась, крутячи головою, «манекенниця».

 Нічого дивного,  став заспокоювати її Богдан,  у світі багато схожих. Та й двійників теж. Навіть конкурси проводяться.

 Тодівибачте. А ви,  звернулась до англійця,  відомий поет Марк Тейлор. Чи я знову помилилась?

 Ні, усе точно. Ясаме він і є.

 А у вас автограф взяти можна?  запитала наче з острахом.

 Будь ласка.

Жінка подала поетові листівку й ручку. Коли Тейлор закінчив писати, на палубі зявився ще один персонаж. Міцний «підкачаний» чоловік. Богдан упіймав себе на думці, що молодика десь бачив: ніби в якомусь бойовику. А потімі засміявся з себе. Красуня заразила чи що? «Персонаж» пашів войовничістю й люттю. Жінка враз змінилась на обличчі. Богдан не звернув на те ніякої уваги і сказав:

 Я хоч і не зірка, але автограф теж дати можу. А раптом стану зіркою? Тоді не доступитеся.

Та «манекенниця» лишилась незворушною. Жарт явно не сподобався. Лисиця зрозумів: усечерез «персонажа».

 Перепрошую, джентльмени,  видавлюючи ввічливість, із залізними нотками в голосі мовив «спортсмен»,  але мушу забрати з вашого вишуканого кола дружину.  І вже до жінки:Ходімо, Крістін.

 Мій чоловік, Альбер Бріссон,  показала «манекенниця» на «підкачаного».

Поет і Лисиця представилися.

 Що ж,  мовила сумно красуня,  ще поспілкуємося Ходімо.

Крістін без будь-якого бажання, наче волелюбна лісова звірина, що необачно потрапила до рук звіролова й тепер мусить коритися, непоквапом пішла за чоловіком.

Лисиця й Тейлор провели їх поглядами. І вже коли кроки загупали трапиком донизу, Лисиця напівшепотом сказав:

 Гарна

 Тим-то так її й оберігають  оцінив побачене поет, знову розвертаючись до моря. Але тут же не втримався і, наче справжній морський вовк, сповістив:

 По курсу земля!

Богдан поглянув і собі. Справді, на блідо-блакитному тлі небосхилу зявилась невеличка чорна цятка. Саме їй треба вирости до розмірів острова. Не без допомоги «Делавара».

 За якихось півгодини-годину будемо на Авгі,підсумував містер Тейлор і подивився на «Tissot».

 Але ж яка вродлива,  не відпускали Богдана чари «манекенниці». І слова нового знайомого пролетіли повз вуха. Та поет на те не образився. Усе чудово розумівмолодість є молодість. До того ж краляі справді «магніт» для очей. Нестримних. Чоловічих

 Ну то що?  мовив поет, опустивши правицю на Лисицине плече,  підемо збиратися? Скоро десантування на цю «терра інкогніта».

Богдан випірнув із роздумів (хоч як там не солодко-гірко!). І нарешті почув Марка. Що ж, згоден. Пора.

Білосніжний «Делавар» заморено клокав, мов стара квочка, що вже не раз утомилася клопотати біля виводка. І це наводило на думку, що перша молодість катера, попри весь наведений лоск, минула таки не вчора. І цей «наштукатурений» пенсіонер давно благав хазяїна замінити свою добряче вже спрацьовану начинку. Та ось клопотання стихло. І «Делавар» пришвартувався до пірса, доволі довгого й зручного. Пасажири, неголосно перемовляючись, рушили на берег. Останніми йшли Лисиця і Тейлор.

 То ось який ти, Авгі?  перекидаючи валізу з лівої у праву, мовив Богдан і продовжив обводити поглядом «ділянку землі, з усіх боків оточену водою», що нависала над причалом.  До речі, «Авгі»грецькою «зоря».

 Симпатична назва,  замріяно оцінив поет.  Утім, її ще потрібно виправдати. Поживемо на цьому «космічному тілі»побачимо.

 А ви не зауважили, що пансіонат називається «Прерія», катер«Делавар». Нетутешня екзотика. Чи не забагато індіанських мотивів?  Таємничість без дозволу застрибнула до Лисициних інтонацій. Без розгону. І жердини.

Містер Тейлор зупинився, поставивши валізу, і поправив окуляри.

 Щиро кажучи,  мовив він,  радий, що доля послала у нові знайомці саме вас. З вами легко. Весело. Іцікаво Ні, доведеться-таки облишити поезію і взятися до романів. Детективних. Присягаюсь, що з вами у ролі головного героя вони б мали шалений успіх. Уявіть: авторанглієць, детективукраїнець, місце діїострів посеред Егейського моря Підступний злочинець, убивство, підозра, захопливі версії, гострі моменти, непередбачувані перипетії, розслідування заходить у глухий кут і раптомдетектив чітко розкладає потасовану колоду фактів масть до масті Та в кого не перехопить дух від усього цього? Ну як?

 Жартуйте-жартуйте,  усміхнувся Богдан.  Але в жарті жарту небагато.

 Вам не до душі пропозиція?  здивувався Тейлор.

 Чому ж? До душі,стенув плечима Лисиця.  Навіть до тіла.

 Отож  закивав поет.  Щоправда, у нашому випадкувсе жарт.

 Це точно Але я знову про екзотику. Хочете парі?

 На яких умовах?  загорівся Тейлор.

 Отже, ви не проти,  зрадів Богдан.  Чудово.  Він прихилився до поета й далі повів майже пошепки:Берусь стверджувати, що власники пансіонату або індіанці, або полюбляють романи про них. Не хочу називати цей здогад «версією», щоб знову не насмішити.

 Ваша ставка?  Тейлор економив слова.

 Стривайте,  розпалювався Богдан.  Зробімо як джентльмени: я називаю вашу ставку, а вимою. Згода?

 Гаразд,  без вагань погодився поет.

 Грандіозно,  зацвів азартом Лисиця.  Але дозвольте маленьку передмову. Річ у тім, що я з дитинства люблю морозиво. Скажу більше: та любов уже переросла в приємну патологію. Особливо жіз горіхами та шоколадом. Тож ваша ставкатринадцять порцій морозива.

 Добре.  Поет знову не вагався.  Тільки чому саме тринадцять?

 Знаєте,  задумливо почав Богдан,  не хочу здатись неоригінальним, але це моє найщасливіше число. Дивіться: народився тринадцятого. Шкода, що місяців у році лише дванадцять, а то б тринадцятий обовязково став би моїм. А таквін лише дванадцятий. Номер мого будинкутринадцятий, автобусом добираюсь до метротринадцятим, номер школи, де я навчався,  теж тринадцятий. Університетська група на першому курсівідповідно Треба ще й одружуватися було тринадцятого. Власне, я так і планував, але Реґіна: «чортова дюжина» «нещасливе число»

Останні слова війнули сумом. Засочилася кров зі свіжої рани. Знову

Тейлор наче й не помітив цього перепаду й весело сказав:

 Тоді ваша ставкадві пляшки шампанського. На вибір.

 Згода. Отжепарі?

 Парі.

Ударивши по руках, узяли валізи й рушили доганяти, бо решта вже підходила під самісінький пансіонат.

Від пірса вгору, до пансіонату, вели зручні сходи з перилами. Ліворуч розкинувся пляж. Праворучбухта. Зручно іблагодать. Усе це стає твоїм. Хай і не надовго. Та все одно твоїм. Щоб ти забув про роботу, турботи, проблеми. А згадав про себе. Що тилюдина. І насолоди цього світу теж для тебе. Бери їх. Підставляй усі руки. Аби тільки доніс. І зробив з ними все, що захотів. Бо ти на цей час стаєш володарем себе.

Авгіне такий і великий. Хоча й не маленький. На просторій рівнині височіє триповерхова будівля «Прерії», оточена буйною рослинністю та сітчастим парканом. На весь цей окультурений «острів в острові» спокійно поглядали монументально-незворушні гори. З першого ж погляду на цю величну картину розумієш, що архітектор спланував усе майстерно. Вдало «поєднав особливості рельєфу з естетикою свого витвору». Та придивись уважнішеі виникає крамольна думка: інакше, навіть при надзвичайному бажанні, зробити просто неможливо.

Лисиця й Тейлор приєдналися до решти, що дисциплінованим гуртом скупчилася біля клумби з трьома пальмами, за якоюскляні двері входу. Очікували портьє. Так зазначено у вимогах. Та й на повітрі це робити приємніше. І корисніше. Для здоровя.

Коли піднімалися сходами, Богдан автоматично порахував кількість прибулихдевятнадцять. Не багато ж. Та це й добре. Менше галасу. І розвіятись, забутись, загубитись на цьому далекому самотньому острові буде неважко.

Зі скляних дверей зявився елегантний, класично зодягнений чоловік.

 Дуже прошу мене вибачити, леді та джентльмени,  почав, наче хвилюючись, він,  я гадав, що ви прибудете дещо пізніше, і тому виникла невелика затримка. Ще разпробачте. Вважаю, цей невеличкий інцидент пройде для вас непоміченим і стане найбільшою прикрістю за час відпочинку.