Варіант 3. «Напад вовкулаки». Цей «клієнт»економне упакування «два в одному». Він тобі й чоловік, він тобі й вовк. Щойно красенем писаним був, дивишся, а вже й на звіра лютого перекинувся. На користь цієї (найбезглуздішої) версії говорять вовчі укуси й час загибелі жінки. Практичновідразу після півночі. А цеякраз і є «час вовкулаків». Та й усякої іншої нечисті. Плюсстатевий контакт. На цю роль наш перевертень підходить якнайкраще. Покохався, а туті північ, час перетворення. Що вдієш? Хочеш чи не хочеш, а від вовчої шуби й іклів не відкараскатися. Та й жертва під боком. Ну й «поживився», не знехтував
Теперсексуальний контакт. На зґвалтування не схоже. Ніяких слідів насильства. Значить, за взаємною згодою. Якби зустрічалася з коханцем, той обовязково б вивів. Точно б не залишив саму Але навіщо це лісове рандеву? Та ще й уночі. Та ще й опівночі. При Ольжиних грошах можна спокійнісінько знайти затишніше містечко. Готелів заразгреблю гати. Чи не хотіла світитися в готелі? Тоді можна найняти квартиру на добу. Цими послугами Інтернет теж заповнений. А може, захотілося на природу? Не виключено. Але чому вночі? Щоб здійснити вбивство! Ліс і нічнайкращі декорації для такого спектаклю. Значить, у лісі опинилася невипадково. І вбивство сплановане. А якщо цей палкий коханець і вбив її? Зацькував вовком. Теж можливо. Але навіщо? Присутність вовка в цій картині явно її псує. Веде від логічних припущень у світ якихось химер. Містики. Так. Це якщо йти від банального вбивства. Якщо хотіли тільки вбити. А якщо цепомста? І вовкключовий символ? Вказівка на щось. І машина вовками обмальована. Може, тут десь прихована відгадка, чому вовк? А якщо цевбивство «за особливою формою»? Якийсь невідомий ритуал. А що? Непогано. Ритуалнадійна фішка для вбивства І для його пояснення»
Роздуми перервав дзвінок мобільного. На дисплеї прочитав «Бондаренко».
Я там тобі інформаційку про родину Довганя скинув електронкою, випалив без зайвих любязностей. Працюй. І відключився.
Не встиг навіть подякувати. Одразу ж зайшов до Інтернету й «розірвав» конверт електронного листа. Побачив прикріплений файл. Відкривши, почав читати:
«Ольга Володимирівна Довгань, 27 років. Дівоче прізвище Вовчанська. Народилася в місті Калинівка, Вінницької області. Закінчила Київську муніципальну академія естрадного та циркового мистецтв ім. Л. Й. Утьосова (факультет естрадного мистецтва, кафедра сучасної хореографії). Заміжня майже чотири роки. ЧоловікБорис Дмитрович Довгань. Банкір.
У минуломутанцівниця. Працювала в колективі «Руді Фурії». Нинівласниця мережі танцювальних шкіл «Феєрія». Бізнес розвивався успішно. Батьки справно віддавали свої кревні за граційні па ненаглядн их нащадків. Жила разом з чоловіком у с. Гореничі неподалік Києва, у триповерховому особняку. Життя вдалося й пливло-пропливало «собі на втіху». Вийшовши заміж, опинилася в Бога за пазухою. З рядової танцівниці перетворилася на респектабельну бізнесвумен. І все це, звичайно ж, завдяки вдалому шлюбу з багатою і впливовою людиною. Цей фінансовий геній володіє «BDD-Банком». У минулому вінголовний економіст на заводі «Арсенал». У девяності разом з Павлом Боярчуком, колишнім заступником міністра фінансів Радянської України, і Михайлом Яценком, одним з комсомольських ватажків республіканського масштабу, Довгань створює «J amp;B amp;D-Банк». «Контора» починає набирати оберти. Через кілька років Боярчук і Яценко зненацька продають свою частину Довганю. Хоча, якщо вірити такому надійному джерелу, як плітки, Довгань серйозно натиснув на своїх компаньйонів. Причому зробив це за допомогою відомого злочинного угруповання Киселя. Пізніше подейкували, що Боярчук виїхав за кордон. Чи то до Італії, чи Іспанії. Але сліди загубилися. Яценко начебто теж десь розтанув у закордонних світах. Сам же Довгань перейменував банк і почав заправляти в ньому «за своїм образом і подобою». Адже став одноосібним власником. Фактично богом. Банк добре тримається на плаву. І справи Довганя, зрозуміло, ідуть вдало.
Ольгатретя дружина банкіра. Першадиректор двадцять другої школи. Кілька років тому померла. Вони познайомилися на якійсь дискотеці. Памятаєш, у вісімдесяті роки модними були зустрічі студентів різних вузів (тих, де багато дівчат, з тими, де багато хлопців). От і зустрілися дві самотностімайбутній економіст і майбутня вчителька. Але прожили недовго. Довгань залишив її заради молодшої, Надії. Цятеж економіст. Мешкає на вулиці Саксаганського, сім, квартира девять. Домашній телефон 2332222. Син Дмитро, двадцять років. Навчається в Лондоні на фінансиста. Друга дружина з сином перебувають на повному банкіровому забезпеченні.
Ольга дружила з Дариною Санжак (теж професійна танцівниця). Її телефон 0649204020. Покивсе. Цілую».
Спасибі,подякував уголос, посміхнувшись останньому слову. Інформаційка справді цікава. Виявляється, красуня Оля отримала собі шикарне життя після вдалого заміжжя. А до того була звичайною танцівницею. І тільки шлюб із впливовою людиною зробив її світською дамою. Частинкою сучасної еліти. Однією з «найкращих людей». Але цим кроком вона, судячи з усього, добряче насолила другій дружині Довганя, від якої той має сина. Виходить, Ольгарозлучниця. Розбила міцну успішну родину. Хоча свого часу вона теж постала на руїнах попередньої Якщо синові банкіра двадцять, а одружена Довгань-третя майже чотири роки, то виходить, що в другій родині наш Борис Дмитрович прожив фактично «двадцятку». А це вже серйозно. За такий час перетворюються на власність одне одного. А «своє» кожен захищає до останнього. Чим не мотив? До того ж син. Такі жахливі події, як розлучення батьків (та ще й через іншу жінку), хлопці переносять непросто. Хоча Довгань продовжує їх утримувати. Обовязок памятає. А можевідкупається? Спокутує гріх? Та хіба ж гроші, навіть великі, замінять повноцінну родину? Батьківське тепло? Турботу? І навіть елементарне перебування поряд. Тут теж може бути мотив.
Закінчивши з інформацією, узявся за статтю для тепер уже «своєї» газети
Минуло чотири години. «Журналіст» накидав чорновики не однієї, а трьох статей. Роздрукував. Перша закінчувалася так:
«Усе написане цікаве не тільки в пізнавальному плані. Нещодавно на Київщині сталося вбивство молодої жінки. Обставини цієї трагедії та сліди, виявлені на місці злочину, свідчать, що вбивця хотів облаштувати все так, аби люди повірили в появу вовкулаки. Щоб оповити цей жахливий випадок серпанком містики. Але слідство в усьому розбереться. Про його хід наші читачі дізнаватимуться з регулярних публікацій. Ми систематично подаватимемо матеріали, оскільки йдеться не про банальний злочин на побутовому ґрунті. На наш погляд, ця подія заслуговує докладного висвітлення. І наша газета це вам обіцяє».
Задоволений, випустив із рук чергові «шедеври». Ті, завернувши химерною траєкторією, плавно приземлилися на стола. Тепер хай полежать. Завтра перечитаємо, підкорегуємо ідо друку.
Ніщо не завадило солодко потягнутися й позіхнути.
«Стоп? зупинив себе. А як же звати нашого шанованого автора? Це мусить бути щось таке Таке Хо-хо! Краще, ніж Володимир Ярчук, і не придумаєш. Що ж, хай так і буде. Відчуємо маску чужого імені».
* * *
Фрагмент однієї зі статей Володимира Ярчука:
«Людська свідомість любить усе незвичне, таємниче, незвідане. Упродовж своєї історії homo sapiens вигадала багато способів розважитись, лоскочучи нерви розповідями про різних фантастичних істот. Однак з часом наука знаходила неспростовні докази того, що архаїчні вірування людства часто мають цілком раціональне підґрунтя. Одним із таких нереально-реалістичних фактів є образ людини-перевертня. Вовкулаки
Про виникнення перевертнів давньогрецька легенда розповідає так. Аркадський цар Лікаон, тиран і безбожник, захотів посміятися над Зевсом. Він пригостив верховного бога стравою, приготованою з людини. Для чого убив свого семилітнього сина. Дізнавшись про це, Зевс вигукнув: «Відтепер ти навіки перетворишся на вовка. Вовка серед вовків. Це буде твоїм покаранням. Адже смерть була б для тебе карою надто незначною!»
У старій Україні вовкулаками (синоніми вовкулак, вовкун) називали людей, виселених за межі території роду (племені). Підставою для цього ставали надмірні гріхи, до яких зараховували зраду рідної землі, роду, вбивство, зґвалтування, крадіжку та ін. Відомо, що для архаїчної людини простір ділився надвоє: «своє» (освоєне, облагороджене, безпечне, вона там жила) і «чуже» (незвідане, вороже, що приховує небезпеку, звідти виходили всі загрози й приходили всі біди). Виселення за межі свого простору (що вважалося найжорстокішим покаранням, архаїчною «вищою мірою») автоматично перетворювало людину на ізгоя, позбавляло права членства в племені, робило не таким, як усі. Виселений ставав чужинцем для своїх. Тобтоворогом