Думка приваблива. І вже починає мені подобатися. У Бондаренка стартувала естафеті щирості.Ох, умієш переконувати, нейролінгвістичний програміст ти наш Гаразд. Облишмо жарти. Є серйозна розмова. Зрозумілоне телефонна. Так що доведеться тобі трохи розвіятися. У напрямку нашого офісу. Ще памятаєш, де він?
Там, де й раніше, на Золотоворітській?
Абсолютно точно. Навпроти СБУ й прикордонників.
Та й до міської управи МВСрукою подати, зі знанням видав Лисиця. Добре влаштувалися, журналісти-криміналісти.
Це точно, погодився новий головред «Презумпції». Гаразд. Я на місці. Коли зможешпідтягуйся. І чай зелений з медом захопи. Починаю нове життя.
Чудово! видерся на пік Оптимізму професор. Уже збираюся. Правда, в темпі вальсу. На три чверті. У відпустці ми.
Розумію, сяйнув поінформованістю Бондаренко. І це нормально, товариші,спародіював Горбачова. Але зустрітися треба сьогодні.
Зобовязуюся, поставив підпис на договорі.
Домовилися, ляснув печаткою головред.
«Що там у Сергія завелося таке важливе, що по телефону не зміг сказати? почав зводити багатоповерхівку здогадів. Бажання витикати носа з улюбленого лігвища не мав. Хоча давненько й не бачилися. Після зими, по-моєму, так жодного разу. Тільки по телефону та Інтернету. Що ж, мабуть, настав час для підзарядки «face to face». І слава Богу. У небесному сценарії завжди все прописано правильно. На користьтак це вже точно».
Подивився на годинник: девята двадцять шість. І відразу штурхонув себе: навіщо? Відпускникам на годинники дивитися не дозволяється. У них часубезмежжя. У межах, відведених на відпустку
Вулиця Золотоворітська впирається, як це не дивно, у Золоті ворота. За цим маленьким анклавом давнини на неосяжних просторах океану-мегаполіса скромно приховані вхід і вихід станції метро. Яка теж називається «Золоті ворота». Так що заблукати в трьох соснах («станція метроісторична памяткавулиця») ну дуже складно. Навіть найнеуважнішому заїжджому гастролерові, що вперше зявився в українській столиці. Богдан же міг потрапити в потрібне місце навіть із завязаними очима. Але охочих завязувати професорові очі не знайшлося. Тому милувався красою рідних краєвидів. Поняття «краса» приміряв до всього, що траплялося на шляху. Окрім сміття й безхатьків. Але ця некраса, як не намагалася, бажання почуватися щасливим не замрячила.
Двері кабінету Бондаренка ще без таблички. Без інформації про П.І.Б. і неосяжну грандіозність посади. Та й кабінет очікувано не сяйнув свіжим ремонтом. Часто новий боссссс перебудову починає звідси. З найважливішої стратегічної точки. Можливо, це віра в магію, що несвідомо проблискує навіть у найзапекліших безбожників, наукових атеїстів і всіляких інших хом невірних. Аякже? Попередній там сидів, до того торкався, на те, не доведи Господи, дивився. Залишаючи видимий і невидимий слід. «Мітячи» територію володарювання. Хоча, найімовірніше, новий повелитель босівського кабінету затівав ремонт із зовсім іншою метою. Значно банальнішою: поцупити під цей гіпсокартонний галас таку-сяку копієчку. А там, дивись, і гривня з них вийде. Абоєвро. Теж непогано.
Бондаренка, одягненого в «цивільне»якусь пересічну світлу теніску, а зовсім не динамівську футболку, схоже, ні перший, ні другий здогад не бентежили. Він безпорадно борсався у справах, час від часу згадуючи про рятувальне коло. Або й узагалі про бригаду вусатих рятувальників.
Проходь, сідай, відірвався від матеріалів. Як доїхав?
Шикарно, мовив Лисиця, але сідати не став. Найнадійнішим у Києві транспортом.
Це точно, погодився головред. Метро, слава Богу, ніколи не підводить То оце і є воно?
Так відреагував на пачку зеленого «Greenfieldа» й півлітрову банку з медом, що напівочікуваним сюрпризом зявилися з пакета.
Куди поставити? хазяйновито поцікавився професор.
Зараз.
Новоспечений керівник виріс над столом, наблизився до шафи й відчинив дверцята:
Сюди.
Професор прилаштував гостинці, а Бондаренко увімкнув чайник. Одне з чудес побутової техніки слухняно взялося до роботи.
А ти чого шкіру скинув? смикнув «колишнього журналіста» за сорочку.
Статус, розвів руки головред. Тепер пристрасті демонструвати не можи. Тепер тиначальник над людями. Обєктивно ставишся до праці й до працівників. Керівна й спрямовуюча сила. Ось так! Такі тепер ми.
«Колишній журналіст», хоч і крізь сльози, але посміхнувся.
Лисиця підхопив його посмішку, а потім, окинувши оком кабінет, тоном знавця мовив:
А ти, Сергійчику, непогано влаштувався.
Та ну його до дідька це «влаштування», спорудив незадоволену фізіономію. Мені більше подобалося алюрити на території. На землі, як кажуть у ментівських колах. Бути вільним вовком з міцними ногами. І зубами, звичайно. Особливо не привязуючись до певного місця. І все встигав. І все виходило. А теперось. Головред штовхнув ногою стола. У бюрократи пошився Су-у-мно.
Я їхав святкувати підвищення, а потрапив, схоже, на поминки. Ві-і-ічная память колишньому розгульному життю. Богдан завмер ошелешений.
Та амбівалентно все це, увімкнув розумника головред. Воно немов усе й закономірно. Солдат, що мріяв стати генералом, надяг жадані галіфе. З лампасами. Збулася мрія ідіота. Живи й радій. Але Жах, як хочеться назад. У солдати. В рядові Відповідальності меншеволі більше. І творчоїнасамперед.
А дзуськи, шановний мій пане найголовніший редакторе, посміхаючись, похитав указівним пальцем Лисиця. Заяложене «за все треба платити» працює тут на повну. Як і скрізь. Усе в нашому мудрому Всесвіті відрегульоване і збалансоване: хочеш більше, ніж маєш, віддай більше, ніж віддаєш. Так що імя «гриб» передбачає «подорож» у кошик Із вдалим прибуттям до місця призначення, пане «Гриб».
Знущайся-знущайся, награно образився Бондаренко. Ти он своє уже й забув, мабуть. Притерся до керівної посади.
Правду кажучи, спочатку теж вити хотілося, напівшепотом зізнався Богдан, згадуючи перші дні на посаді завкафа. Гиденький час. Але потім, слава Богу, попустило. Тобі теж потрібно через це пройти. Така собі начальницька ініціація. Перехід у нову якість. Смерть попередньої сутності заради народження нової. Архетип. З підводного човна не подітися нікуди. Мибагато в чому заручники предків. Їхнього способу життя й освоєння світу.
Ініціація, кажеш? Бондаренко став недоречно серйозним.
Ну. А що? не зрозумів такої зміни Богдан.
Нічого не кажучи, головред залив чай і сів на місце. Чашки запарували. З боку могло видатись, що зараз почнеться магічний ритуал. Та ж ініціація. Але хай там як, а швидше, ніж пара, кабінет заповнила таємниця недоказаного.
Ти теж сідай, показав головред на стілець навпроти. Серйозну розмову будемо розмовляти, пане професоре.
Лисиця сів, не зводячи здивованих очей. Чиїхось чужих. З собою таких не брав. І нічого схожого не очікував.
Є в мене до тебе пропозиція, почав іздалеку Бондаренко. Власне, заради неї я й хотів зустрітися.
Богдан залишався здивованооким. Вивести могло тільки те, що мало злетіти з головредових вуст.
Зробімо так, не розкривав карти Бондаренко, я все розповім, а потім вирішимо, як діяти далі.
Годиться, по-бізнесменськи відрізав професор.
Тоді слухай. Я невипадково звернув твою увагу на слово «ініціація». Наскільки мені відомо (хоча це й небагато) ініціаціяце один з найдавніших обрядів родового суспільства, суть якогопосвята юнаків у наступний віковий клас. Обставлявся цей обряд найрізноманітнішими магічними фішками, на які заморочувалися наші ну дуже далекі родичі. Одна з нихритуальні перевтілення. Найчастішеу тотемних тварин (ведмедів, вовків). Саме з цим повязана легенда про вовкулаку. Перевертня. Людину-Вовка. Я правильно викладаю?
Загалом. Лисиця знову економить слова. Безтурботний відпускник ніяк не може вїхати, куди хилить Бондаренко.
Добре. Тоді слухай далі. Позавчора вбито жінку. Молоду. Гарну. З багатих. Знайдено в лісі. Недалеко від Гореничів. Ну, знаєш, там, де багато крутих особняків. З перекушеним чи, скоріше, роздертим горлом. Як написали експерти, зробив це вовк. Абсолютно справжній звір. З Вишневого навіть привозили блодхаута. Єдиного, до речі, на всю Україну. Такого песика називають «кривавим собакою». Його надзвичайно вишколений нюх працює на пошук слідів крові. Для блодхаута достатньо навіть кількох молекул, щоб по сліду знайти вбивцю. Адже людина чи інша жива істота під час руху залишає після себе шлейф запаху. На предметах чи в повітрі. Головнеце мінімум часу, що пройшов з моменту події. Чим час більший, тим шансів менше. Аромат змішується з іншими запахами, і відрізнити його стає важче або й неможливо взагалі. Та ще й у лісі. Царстві різних запахів і звуків. Але цей геніальний песик нічим не допоміг. Ось так До речі, незадовго до смерті жінка мала статевий контакт.