Угу, ніби вдавившись, відповів донкор. Схоже, холодок гуляв за спиною і в нього.
От і чудово, оцінив «імператор», позичивши обличчя у ситого пітона. «Із тисячі рішень мудрого одне буде помилковим, із тисячі рішень дурня одне буде правильним».
Над «iPhone» почала виростати Дассенова «Et si tu nexistais pas». «Імператор» насторожився, подивився хто, підвівся, взяв апарат, сказав йому «алло» й пішов, ледь накульгуючи на праву ногу, у протилежний куток, почавши неголосно говорити. До «гостей» долітали деякі слова, але звязати їх докупи було неможливо. «Син Неба» таки знав, що таке конспірація. Ловіть облизня, двоє з чотирма нашорошеними «локаторами». І лікті у вас на десерт.
«Телефонна аудієнція» тривала недовго. Утричі більше, ніж заячий скік. І Термінатор з порожнім, але суворим обличчям повернувся назад. Умостився. Поклав на місце дорогу іграшку.
Ми проводимо журналістське розслідування вбивства Костянтина Кречета, невпевнено почав Марченко. Татуювальника. Його зарізали й викололи очі. Хотіли запитати, чи ти нічого не знаєш? Ти ж людина розумна, досвідчена. Якшаєшся з різними піплами.
«Розум це усвідомлення сутності речей», спокійно відповів Термінатор.
Лисиця почав шкрябати у блокноті. «Повелитель кафе» тільки ковзнув по писаці поглядом, але нічого не сказав.
І я ж про те, засовався задоволений Ігор.
Богдан тільки мовчки дивився й слухав. Зараз настав час для соло Марченка. На його слова «Син Неба» відповів:
«Вершею користуються, коли ловлять рибу. Піймавши рибу, забувають про вершу. Пасткою користуються, коли ловлять зайців. Піймавши зайця, забувають про пастку. Словами користуються для вираження сенсу. Збагнувши сенс, забувають про слова».
Богдан почав скисати. Термінатор набагато складніший, ніж він думав спочатку. І хтозна, чи вони почують хоч щось важливе. У потоці цієї мудрагельської китайської фігні. Але записував усе. І питання. І відповіді. І навіть свої думки.
Ми згодні забути про слова, дипломатично відреагував Ігор. Аби лиш збагнути сенс. Він намагався знайти вихід із глухого кута. Який, схоже, мав назву «Червоний дракон».
«Усі знають про користь корисного, але ніхто не знає користі некорисного». Термінатор дивився серйозно. Жоден рух, жоден мяз його обличчя не зрадив цій серйозності. І хоча це була гра, усе здавалося правдою. Чи правда це теж гра?
Офіціантка принесла чай. Поставивши на стіл три чашки і два порцелянові зелений і бірюзовий заварні чайники, вклонилася й пішла назад.
І нам, схоже, теж не світить дізнатися про «користь некорисного»? не втримався професор і вліз.
«Імператор кафе» подивився на нього, але відповів Марченку:
«Безглуздо ступні вкорочувати, коли черевики малі».
Чудово, сказав Ігор, розуміючи, що треба приймати правила гри. Тільки так можна хоч щось почути. Цінне чи не зовсім. Інакше одержиш пшик. Хоч і виходило, що відповіді більше нагадували загадки. Які теж треба відгадувати. Нічого не будемо вкорочувати, підморгнув він. Поміняємо черевики Кречет мав звязки з кримінальним світом?
«Селянин і до ста років може дожити, чиновник ніколи», продовжив Термінатор усе з тим же серйозним виразом.
Ясно. Ігоря все більше затягувала ця гра. Хоч і нагадувала балансування на лезі. Сам він нічого злочинного не робив?
«Краще бути живим жебраком, ніж мертвим імператором». Обоє блакитних очей уважно дивилися на співрозмовників. І не вірилось, що одне з них створили люди, а не Той, Хто Створив Людей.
То все-таки щось та й «шаманив»? не вгавав журналістський слідак.
«У бджоли спинка смугаста, а тигром її не назвеш», сказав Термінатор і вкотре пильно подивився на Ігоря.
Той витримав погляд і запитав знову:
Міг він зачепити інтереси «сильних світу донецького»? Дорогу комусь перейти? На мозоль болючий наступити?
«Не варто бити мух на голові в тигра».
Марченко усміхнувся й похитав головою. Дитячий садочок, чесне слово! З такими відповідями лише заплутуєшся більше, аніж наближаєшся до розгадки. Чому він не може по-людськи говорити? Але ж Ти просив про зустріч. Ти прийшов у гості. Він на своїй території. Терпи!
Та «імператорові» до всього байдуже. Він узяв лівою рукою зелений чайник і налив Лисиці. Потім наповнив чашки з бірюзового. Чашки запарували. Богдан подумав, що тепер і без того таємнича розмова стає ще більш загадковою. Розмова в китайському кафе, зі схибленим на всьому китайському загадковим «напівкіборгом», крізь пелену пари з китайського чаю. Романтика. Містика. Глухий кут. Навмисне придумати важко.
Будь ласка, показав Термінатор на посуд і першим потягся до чашки, на пузатому боці якої, як і в решти, застиг червоний дракон. Хвірма! Гості теж узяли. Лисиця подмухав, а потім і відпив. Гм, незвично. Але пити можна. Хоч свій смачніший. Але ж «чай заряджає на цілий день». Повіримо.
Кому могла бути потрібна його смерть? продовжив гру донкор. Він розумів, що ця захоплива «вікторина» триватиме, поки в чашках лишатиметься хоч трохи чаю. Тому пити не поспішав. Економив. Розтягував задоволення. І збільшував шанси.
Богдан теж робив зовсім маленькі ковтки. І нечасто. Стратегія то й стратегія.
«Одну гілку зачепиш десяток загойдається», відповів «майстер шарад» і схилився на спинку стільця, тримаючи перед собою чашку.
Гм, чмихнув Ігор. Його дратували ці головоломки. Із них якщо й зрозумієш два грами, то все одно сумніватимешся. Може, це помста?
«Той, хто зумів свій гнів стримати, поборов найдужчого ворога». Знову обличчя «імператора» залишилося камяним. Ніби говорив робот. Який, утім, попиває улун.
Скажімо, Кречет міг заразити когось під час процедури, потягнув логічний ланцюжок далі донкор.
«Розумний запобігає хворобі, а не лікується від неї», мовив майже речитативом Термінатор і відпив, дивлячись на Марченка поверх чашки.
А хто може більше розповісти про Кречета? Ігор зазирнув у чашку. Часу лишалося не так уже й багато. Економ, не економ, все одно одержиш гол
«Уранці дізнавшись істину, ввечері можна померти». Це прозвучало з іншою інтонацією. Ніби попередження. Чи навіть і погроза. Але «сфінкс» не зупинився, а додав ще одну загадку, яка звучала як відгадка: «У мудрої людини довгі вуха та короткий язик».
Богданові стало незатишно. В уяві спалахнула картинка, ніби Термінатор забиває дошками навхрест єдині двері, крізь які можна потрапити до потрібної кімнати. І байдуже, якою рукою він це робить.
Окей, сказав примирливо Марченко, ніби остерігаючись, що «імператор» поставить крапку. А як у нього з фінансами було? Бізнес же ніби прибутковий?
«Той, хто багатство любить, про честь не піклується». Кафешний «Син Неба» знову відпив, ніби остерігаючись, що в нього сяде батарея чи закінчаться ці дебільні афоризми. А чашка порожньою стати не встигне.
«Ну і як це розуміти? обурився професор. Його теж уже дістала ця олімпіада для олігофренів. Кречет заради грошей міг піти на все? Гроші стояли на першому місці? Поняття честі для нього не існувало? Чи все зовсім навпаки? Він був настільки порядним, що не грав у підозрілі ігри? Більше схоже на перше. Але ж не спитаєш прямо у цього андроїда. Точно пошле. І зовсім не по-китайськи. Або ще й гірше щось учудить, нехай йому абищо. Сиди мовчки та слухай. Може, яка нотка потрібна й проскочить»
Гаразд, нарешті розслабив обличчя «сфінкс» і пустив туди усмішку. І вона несміливо застрибнула на фейс. Ви нормальні чуваки. Мені такі подобаються. Тримаєте удар і не пищите. За це бонус. Ловіть: у справжнього чоловіка на цьому світі дві проблеми.
Марченко й Лисиця спочатку зраділи, але, почувши, який той «бонус», розчаровано застигли, чекаючи продовження. Та оповідач не поспішав. І коли мовчання перетворилося на прірву, в яку могла полетіти попередня фраза, а разом з нею й симпатія «його величності», донкор не витримав:
І які ж?