Ви, Іване Карповичу, мабуть, не чули і про те, що іноді руки звязують на прохання,посміхнувся лікар.
Це ще як?скривився я і трохи роздратувався, як завжди, коли чогось не розумів.
Ну, ігри такі. Коли хтось когось звязує, але не з кримінальною метою, а для задоволення.
Задоволення від звязування?спитав я і відчув себе телепнем, якому що не скажи, а все буде незрозуміло.
Від нього. Ви що, не чули про всякі забавки з позбавленням волі?зверхньо спитав лікар.
Не чув. А як це?
Ну, або чоловік звязує жінку, або навпаки. Другий варіант, як на мене, пікантніший,пояснив лікар.
І далі що?
Далі отримують задоволення і втілюють у життя свої найсміливіші фантазії.Лікар хтиво посміхнувся.
Які ще фантазії?зовсім заплутав я.
Ну от ви, коли злягаєтеся з жінкою, що уявляєте?
А навіщо уявляти, коли ти з жінкою?здивувався я.То коли солдатики капуцина рубають, тоді уява потрібна, а з жінкою навіщо?
Ну як же навіщо!аж обурився моїм невіглаством лікар.Це ж додає почуттів! Розбурхує пристрасті! До того ж у вас не завжди є можливість бути з тією жінкою, з якою ви хочете. От, наприклад, я мрію бути з вашою знайомою, акторкою Кольцовою.
З Анастасією?перепитав я здивовано.
З нею. Та хто япростий лікар і хто воназірка російського екрана! Шансів на те в мене немає. Але ж організм вимагає жіночої уваги. Тому я лягаю з якоюсь медсестрою, але уявляю, що насправді з Анастасією. Розумієте?він подивився на мене, побачив моє здивування.Ви що, ніколи не уявляєте, коли злягаєтеся?
Ніколи. А для чого? Жінка є, що там іще фантазувати?спитав я. Лікар махнув на мене рукою.
Приземлена ви людина, Іване Карповичу! Це, мабуть, через відсутність освіти щодо цього питання. Освіта надає людині крила для мрій та фантазій. Ну, добре,лікар був явно розчарований моєю дикістю.Отже, у столиці, та й в інших великих містах серед вищих класів популярні всілякі ігри, які мають роздмухувати вогонь пристрасті. Серед тих ігор і звязування, яке часто супроводжується шмаганням.
Ігри?скривився я.Щоб тебе шмагали? Хай Бог милує!
Ну так, посполитим це видається дивним, бо їх нещодавно піддавали тілесним покаранням на законних підставах, і сідниці їхні ще памятають ті суворі часи. Але вищі класи були звільнені від тілесних покарань уже давно, тому можуть сприймати шмагання чи звязування як гру. Здається, що покійний теж у ці ігри грав. Звідти і сліди на руках,сухо пояснив лікар.
Зрозуміло. А от подивіться, що то в носі у покійного, біленьке?попросив я.
Лікар зазирнув, потім узяв пінцет, поліз у ніс, щось дістав, понюхав, посміхнувся.
Ось і підтвердження моєї версії. Схоже, покійний вживав кокаїн. Це ліки, які дарують чудовий настрій і на деякий час сповнюють сил. Але до них дуже швидко можна призвичаїтися, тож треба бути обережним.
Я чув про кокаїн,кивнув я, щоб лікар не вважав мене якимось селюком.
Чи не від пані Анастасії?поцікавився лікар.
На що ви натякаєте?
Я чув від одного знайомого, що пані Анастасія любить підбадьоритися кокаїном.
Нічого про це не знаю,збрехав я, бо ж дещо знав.То вживання кокаїну могло бути причиною самогубства?
Ні, від кокаїну люди дуріють і веселяться. Можуть випадково випасти з вікна чи потрапити під трамвай, але не лізуть у зашморг. Звісно, депресія може наздогнати після того, як дія кокаїну закінчується. Думаю, покійний вживав кокаїн лише під час злягань, для загострення почуттів,пояснив лікар.
Можливо, і так. А ось це що таке?Я вказав на розкритий рот покійного.
А що?не зрозумів Воздвиженський.
Я витягнув двома пальцями язик.
О!аж скрикнув лікар і почав придивлятися.Кінчик язика відкушений! Таке буває під час борсань у зашморгу. Хоча... Все-таки доведеться робити розтин.
Лікар схопився за інструменти, я відійшов.
Не любите дивитися, як людей ріжуть, га, Іване Карповичу?спитав лікар.
Не люблю,визнав я.
За кілька хвилин лікар сповістив мені дивну річ.
Покійний відкусив собі кінчик язика перед самою смертю, але трохи раніше того моменту, коли помер. Бо кров устигла натекти у рот. Але в шлунку її немає. Тобто все відбувалося так: покійний поліз у зашморг, а коли зробив останній крок, прикусив язик. Потім були борсання у зашморгу, під час яких він відкусив кінчик язика, а в рот набралася кров, яка не могла текти далі, бо горло стискала мотузка. Покійний був сильною людиною, потужні мязи на шиї, але не товстий, вага невелика, отже загинув не одразу. Кров устигла набратися у роті. Здається, що так,завершив лікар.
А ось іще бачу синці. Один на шиї і один на грудях. Одразу не помітив їх. Хтось бив його?спитав я.
Це не від ударів, це від засосів,повідав лікар.Чули про таке, Іване Карповичу?
Та чув, але зазвичай вони залишаються на жінках,кивнув я.
Ну, пристрасть то така справа, що засоси можуть залишитися на кому завгодно,авторитетно заявив лікар.
Чи покійний заробив ці засоси з жінками?
Підозрюєте у ньому содоміта?кивнув лікар.Це легко зясувати.
Він знову перевернув тіло долілиць, подивився.
Іване Карповичу, можу вас запевнити, що покійник, принаймні вже досить давно, не знав содомського гріха. Тобто і подряпини, і засоси отримані в нестримно пристрасних борсаннях із дамами.
Думаєте, дам було декілька?спитав я.
Сподіваюся на це, бо ж навіщо обмежувати Божу благодать?зареготав лікар.
А ось те, що він помер у збудженому вигляді...вказав я.
Ну, мабуть, перед смертю він подумав про щось дуже приємне. Хоча, чесно кажучи, у повішених я такого ще не бачив,визнав лікар.
Внутрішні органи цілі? Ніяких слідів отруєнь? Може, якісь хвороби?
Покійний був напрочуд здоровим чоловіком, і його ніхто не отруював,запевнив лікар.Вам потрібен офіційний звіт про розтин?
Ні, дякую.
А можете зашити живіт?
Так, легко.Лікар швиденько зашив те, що розрізав, бо я боявся, що тельбухи випадатимуть.
Скільки я вам винен?спитав я.
Автограф. І запрошую вас у гості, сьогодні ввечері. Зможете?
Не можу обіцяти, але намагатимуся. Дякую.
Я потиснув лікареві руку, поки замотував тіло у простирадло, Воздвиженський приніс на підпис кілька журналів із моїми оповідками. Я підписав, і ми удвох потягли тіло на вулицю. Візник чекав, бо я ж не заплатив. Швиденько доїхали до будинку, де мешкав інженер, там на мене вже чекав переляканий штабс-капітан Туляков.
Іване Карповичу, де ви... О Господи, що це у вас?скрикнув Туляков, побачивши мій вантаж.
Допоможіть!захрипів я, бо ледь тримав покійного.Допоможіть!
Туляков підхопив тіло, я зміг однією рукою відчинити двері, ми зайшли, понесли Бревуса до спальні. Там поклали на стіл, і я присів під стіною віддихатися.
Що ви творите, Іване Карповичу?спитав штабс-капітан.
Спокійно!запевнив я.Мені треба було віддихатися.
Що ви робили з тілом?
Возив до лікарні. Я звик, що тіло мусить подивитися лікар.
І що?
Ну, якихось переконливих свідчень того, що це не самогубство, знайти не вдалося,визнав я.Допоможіть, будь ласка.
Залучив і штабс-капітана до одягання покійного. Одягати було ще важче, аніж роздягати. Ну, якось упоралися. Ледь встигли, коли прибув траурний екіпаж. Тіло повезли на цвинтар, де спочатку мусили відслужити панахиду, а потім уже провести церемонію прощання. Я відправив Тулякова з тілом, а сам залишився поговорити з сусідами покійного. Сусіди були люди служиві, бачили мало, а ось їхні покоївки та кухарки знали більше. Вони розповіли, що кілька місяців тому до інженера почала ходити жінка. Невисока тендітна білявка. Її кілька разів бачили на сходах, а одного разуколи вона виходила з квартири інженера.
Як ви думаєте, хто вона була?спитав я.
Та хто, хористка якась. Хіба порядна жінка вчащатиме до квартири, де живе самотній чоловік?
Ну, може, вона брала у нього уроки, інженер був освіченою людиною, знав кілька мов,зауважив я.
Ага, чули ми ті уроки. Вона верещала, наче різана, а інженер стогнав!доповіла служниця.
Тут наче товсті стіни, як ви могли чути?
Через вентиляційні ходи. Якщо залишити відчиненими двері до ванної, то сусіди вас добре чутимуть,розповіла кухарка.А час від часу вони злягалися просто у ванні! Уявляєте, які розпусники, наче їм спальні замало!
Про ванну я теж не розумів, бо ж там незручно. Але у панів же все інакше, то я вже не дивувався. Інші служниці теж підтвердили, що у інженера був роман. Хтось бачив його з букетом, хтось із тістечками та шампанським. Бачили і дівчину. Вона приїздила на візнику. Де жила, ніхто не знав. Навіть власники квіткового магазину та цукерні, де останнім часом активно скуповувався інженер. Я сподівався, що покійний Бревус надсилав коханій подарунки, і можна буде дізнатися її адресу. Але ні, купував завжди сам. Торгівці здогадувалися, що у нього роман, але дами серця клієнта не бачили. Повідомили, що в останній тиждень інженер брав у борг, обіцяв швидко віддати. А тепер ось як вийшло... Ніхто не чекав від пана інженера такого.
Я випив кави у цукерні і вийшов. Що робити далі, не знав. Треба було якось знайти ту жінку, вона б могла повідати щось цікаве. Але як ти її знайдеш, коли Петербург, чи той, Петроград, як його треба було тепер називати,місто величезне, тут людині загубитися легко. Зупинив візника і поїхав знову до лікарні. Лікар Воздвиженський був на місці, я запросив його на обід.
Порадьте якусь ресторацію,попросив я.
Невдовзі ми вже сиділи за столом і очікували замовлення.
Хотів спитати про звязування. Це у Петербурзі дуже поширено чи є якісь спеціалізовані заклади?Я подивився на лікаря, той посміхнувся.
Хочете спробувати, Іване Карповичу?
А що б ви порадили?
Ну, є кілька хороших закладів, де спеціалізуються на звязуванні. Наприклад, «Фіона» чи «Пелюстка».Лікар солодко усміхнувся.У мене є картка «Пелюстки» на знижку, як у постійного клієнта. Можу допомогти.
«Пелюстка». А у працівниць цього закладу немає татуювань?спитав я.
Що? Яких татуювань?чомусь занервував Воздвиженський.
Ось тут, на початку шиї, троянда,показав я на собі.
Троянда? Яка троянда? З лікарем трапився ледь не напад паніки. Він схопив цигарку, підкурив і глибоко затягнувся.Нічого про це не знаю!силувано відповів він, викуривши дві третини цигарки.
Я подивився на нього, посміхнувся.
Що таке?ще більше занервував Воздвиженський.Чому ви посміхаєтеся, Іване Карповичу?
Не можу зрозуміти, навіщо брехати найкращому сищику імперії,тихо сказав я.
Я-я-я не брешу!
Брешете, лікарю. І тим мене ображаєте.
Але я справді нічого не знаю! Тільки чутки!
Які саме?спитав я.
Лікар озирнувся навколо. Ми сиділи у кутку, я навмисно вибрав затишне місце.
Ну, я не можу нічого стверджувати...почав мятися лікар.
Ви бачили такі татуювання? У жінок?прямо спитав я.
Воздвиженський скривився, загасив недопалок, дивився у стіл і дрібно тремтів. Потім дістав із кишені піджака флягу, знову озирнувся, припав до неї, зробив кілька ковтків. Подав флягу мені.
З цим сухим законом спиртне дуже подорожчало. Але нам, лікарям, це не страшно, у нас є спирт та фантазія. Спробуйте.
Я зробив ковток. Напій був міцний і смачний.
Ну як?поцікавився Воздвиженський. Він виглядав дуже схвильовано.
Міцненьке,кивнув я.То ви бачили витатуювані троянди?
Він кивнув.
За яких обставин?
На трупах. Дві жінки і хлопчик.
Що?скривився я.Хворі з лікарні?
Ні. До нас привозять знайдених мертвих. Цих знайшли. Я проводив розтин. До мене приїхала одна жінка, попросила не вносити у звіт згадки про татуювання. Я спробував заперечити, але виявилося, що вона знає про мене все. Де я живу, де відпочиваю, хто мої друзі. Вона натякнула на нещасні випадки, які можуть траплятися з людьми. І дала двадцять рублів. Сказала сповіщати її, якщо будуть іще трупи з трояндами. Я пообіцяв. Іване Карповичу, язвичайна людина, я не хочу неприємностей. Це ж ви герой, якому неприємності тільки в радість. А я хотів просто пожити, розумієте?
Нам принесли солянку. Лікар перелякано мовчав. Коли офіціант пішов, зробив іще один добрячий ковток із фляжки.
Ви ж нікому не розповісте про нашу зустріч?спитав Воздвиженський.
Нікому. А та жінка, яка з вами говорила, як її звуть?
Я не знаю, бо...почав було лікар, але я його перервав.
Слухайте, от ви ж читали мої оповідки?
Воздвиженський кивнув.
То знаєте, як я ставлюся до людей, які намагаються мене обдурити. Не треба, лікарю, слово честі, не треба. Хто та жінка?
Воздвиженський нахилився над столом, ледь не вліз піджаком у солянку, до якої ще й не торкнувся.
Її звати баронеса Грінвуд. Але я вам цього не казав.Лікар кривився і так боявся, наче замість мене на стільці сиділа отруйна змія.
Їжте солянку, дуже смачна,сказав я. Лікар зробив іще кілька ковтків. Розчервонівся. Почав їсти. Невдовзі вже трохи заспокоївся.Правда ж, смачна?
Так, дуже,кивнув Воздвиженський.Перепрошую за нерви. Просто дуже погані чутки.
Про баронесу?
Про її контору.
Контору?здивувався я.Що за контора?
Воздвиженський зробив іще ковток, для хоробрості.
Клуб «Чорна троянда», чули про такий?спитав він.
Ні. Що це?
Закритий заклад для найкращих людей імперії. Там обслуговують лише членів клубу. А щоб отримати членство, замало бути просто багатим, потрібно отримати ще три рекомендації від дійсних членів. Навіть вам, найкращому сищику імперії, це не під силу. Що там вже казати про мене, якогось лікаря!
Це бордель?спитав я.
Клуб. Про нього ходить багато чуток, але, думаю, більшість із них маячня, бо мало хто був у «Чорній троянді», а ті хто був, уміють тримати язик за зубами. Бо «Чорна троянда»...Лікар несподівано замовк. А, це офіціант приніс нам відбивні, виставив на стіл, спитав, чи не бажаємо ми чогось випити.Ні, не треба,запевнив лікар. Коли офіціант пішов, подав мені під столом флягу. Там уже залишилося зовсім трохи. Я лише помочив губи, бо бачив, що на Воздвиженського алкоголь діяв заспокійливо.Можна назвати «Чорну троянду» і борделем, але їхня спеціалізація інша.