Яка ж?не розумів я.
Вони виконують мрії. Кажуть, що на візитівках клубу так і написано: «Ваші мріїнаша робота».
Виконують мрії? Це як?не міг второпати я.
Будь-які мрії, повязані з сексом,хрипко сказав лікар.
З чим?
З сексом, ну зі зляганням.
А. І що тут можуть бути за мрії?не міг уторопати я.Є бабаспиш, немаєкупив.
Іване Карповичу, ви дуже примітивно мислите. Успішні люди, які мають гроші чи владу, вже не можуть вдовольнитися простим зляганням, як якісь мужики. Їм потрібне щось вишукане, а то й небувале. І тут «Чорна троянда» неперевершена. Будь-які, навіть найсхибленіші мрії клуб може виконати. Звісно, що таке задоволення коштує дуже дорого, але для членів клубу питання грошей не дуже важливе. Вони всі багаті і впливові.
Лікар нервово посміхнувся і допив спиртне з фляги. Я мовчки желіпав відбивну. Потім спитав, де розташована «Чорна троянда».
О, бачу, ви таки зацікавилися,посміхнувся лікар.
Трохи,кивнув я.Гроші в мене є, слава теж, а за кілька днів мені йти на війну. То чому б оце не спробувати чогось смачненького? Може, таки приймуть до клубу? То де та «Чорна троянда»?
Ніде. В неї немає якоїсь будівлі, принаймні такої, щоб про неї було відомо. Думаю, що члени клубу знають. Але тільки вони. Всім іншим залишається здогадуватися,пояснив лікар.Ну і взагалі, без рекомендацій членів клубу вас не приймуть.
А якщо я запропоную подвійну ціну?спитав я.
Ну, спробуйте. Але мені здається, що самі лише гроші не відчинять дверей до «Чорної троянди»,попередив лікар.
А ота баронесави знаєте, де її можна знайти?спитав я.
Не треба її шукати, Іване Карповичу. Повірте, це дуже небезпечна людина. Краще триматися від неї якомога далі!порадив Воздвиженський.
Лікарю, повірте, я зустрічався з такою кількістю небезпечних людей, що навряд чи баронеса чимось може мене здивувати,посміхнувся я.
За «Чорною трояндою» стоять гроші і влада. Вони допомагають зберігати таємницю. Я чув про одного літератора, який зацікавився клубом, почав збирати відомості, розпитувати людей і за кілька днів уже випав із вікна пятого поверху, та ще й сторчголов. Іване Карповичу, повірте, це не жарти!
Я вірю, вірю. Але як ви повідомляєте баронесі про трупи з трояндами?
Вона залишила свій телефон. Там відповідає секретар. Я називаю свій номер і сповіщаю про тіло з трояндою на потилиці.
Номер? Який номер?
Особистий, який мені дала баронеса. Це щоб не називати імен. «Чорна троянда» стежить за конспірацією.
Це хоч не бунтівники якісь?схвилювався я.
Ні, не бунтівники.посміхнувся лікар.Найбагатші та найвпливовіші люди столиці.
Що відбувається після того, як ви сповістили про тіло?
Приїздить співробітник «Чорної троянди», дивиться, потім платить.
А яка була причина загибелі людей із трояндами?
Одну жінку забили на смерть, інша втопилася, хлопчика задушили.
Тобто їх убили?уточнив я.
Так.
Вбивства розслідували?
Поліція не дуже цікавиться смертю якогось непотребу, в якого і документів немає. Щодня в Петербурзі знаходять десятки тіл, їх просто ховають у спільних могилах.
Ви можете дати мені телефон баронеси?
Для чого?перелякано спитав Воздвиженський.
Я хочу зустрітися з нею. Про вас не згадуватиму, не хвилюйтеся,пообіцяв я.
Номер не дам. А що як вони здогадаються про мене? Але я знаю, що контора баронеси неподалік від Невського проспекту. Принаймні я бачив там її двічі.
Лікар пояснив, як мені шукати баронесу, я розплатився за обід, отримав запрошення на вечерю, нічого не обіцяв. Пішов. У мене були сумніви. Я ж міг просто забути про цю справу, піти до Великого князя і не рипатися. Міг, але розумів, що моя цікавість не дасть мені спокою. «Чорна троянда». Я згадував фотографії, які ховав покійний Бревус, відчував збудження від таємниці і небезпеки. Ось чому я став сищиком. Як мисливський собака, я почувався щасливим, коли брав слід. «Чорна троянда»я не відступлюся.
Швидко знайшов контору баронеси Грінвуд, трохи поназирав за нею. Контора у чотириповерховому будинку займала цілий підїзд. На вулиці біля дверей стояли два охоронці, можливо, хтось був ще і всередині. Я не поспішав, спостерігав, протягом кількох годин до контори заходило багато відвідувачів. Всі вони приїздили на авто. Виглядали успішними людьми. Здається, справи «Чорної троянди» ішли дуже добре. Цікаво, що про саму «Чорну троянду» не згадувалося жодним чином. Згідно з табличкою на дверях, у приміщенні було товариство «Сомніум». Я підійшов до дверей. Охоронці презирливо дивилися на мене. Мабуть, не звикли до відвідувачів-пішоходів.
ЯІван Карпович Підіпригора. Перекажіть баронесі,сказав я охоронцям. Вони дивилися з таким самим презирством. Мабуть, пригод моїх не читали.Погано чуєте?перепитав я, бо охоронці не відповідали.
Вали звідси,сказав один з охоронців.
Так ти відповідаєш найкращому сищику імперії?здивувався я.
Охоронці придивилися до мене.
Це ви отой, що подвиги робить?спитав нарешті один.
Я, сповістіть баронесу.Я не просив, а наказував.
Я спитаю секретаря.
Один із охоронців пішов, а інший зацікавлено мене роздивлявся.
Я ото про людожерів читав,сказав охоронець.Ач як ви їх!
Я такий,кивнув я.
І той, про Кавказ читав. А руку покажете?попросив охоронець.
Я показав йому долоню, на якій залишилися сліди від опіку, який я отримав під час кавказького полону.
Точно ви!сказав охоронець. У його голосі були і захоплення, і переляк.
Повернувся його товариш із худим чоловіком у пенсне.
Я секретар баронеси. Слухаю вас.
Я хотів би, щоб мене вислухала баронеса.
Вона дуже зайнята людина, на прийом треба записуватися заздалегідь, бо...
Це відповідь «ні»?перервав я його і недобре посміхнувся.Що ж, воля ваша,і пішов.
Зачекайте!Секретар побіг за мною.Ви можете записатися на прийом, і баронеса...
Я не хочу чекати.
Але про що ви хочете поговорити?
Я скажу це особисто баронесі.
Я бачив, що секретар вагався. Відправити мене не наважувався.
Що ж, добре. Баронеса вас прийме, йдіть за мною,запросив мене секретар.
Ми зайшли до контори, піднялися на другий поверх. Спочатку приймальня, а потім і великий кабінет баронеси Грінвуд, на диво стрункої жінки років пятдесяти, зі строгим поглядом. Вона сиділа за великим столом. Кабінет заставлений книжковими шафами під стелю.
Іван Карпович Підіпригора,сказав секретар.
Доброго дня, баронесо,привітався я.
Доброго, прошу, сідайте,сказала вона. Секретар вийшов.
Я усміхнувся господині кабінету. Вона анітрохи не злякалася моїй появі.
Вибачте, що вас потурбував. Просто розслідую одну справу в Петербурзі, і мені знадобилася ваша допомога,сказав я прямо.
Моя допомога?здивувалася баронеса.
Так, мені потрібно поговорити з вашою співробітницею, яка вчора увечері обслуговувала інженера Бревуса.
Я не знаю, хто це.Вона брехала цілком спокійно.
Баронесо, ну невже ви думаєте, я б прийшов до вас, якби не був упевнений, що ви знаєте, хто це?я посміхнувся.
Я не розумію, про що ви!Вона трохи підвищила голос.
Баронесо, мене не цікавить ваш клуб. Мені треба поговорити з тією дівчиною. Далі я буду розслідувати свою справу, а ваш клуб буде робити свою. Я не згадуватиму про нього. Звісно, якщо ви підете назустріч. Якщо ж ні, то не виключено, що у подальших моїх оповідках вигулькне оповита таємницею «Чорна троянда».
Дарма ви мені погрожуєте!
Борони Боже, баронесо! Жодних погроз, я просто переконую вас допомогти мені.
Баронеса важко подивилася на мене.
Ти хоч розумієш, у яку халепу вліз?несподівано спитала вона.
Тобто ви не хочете піти мені назустріч?здивувався я.Що ж, воля ваша. Але мушу сказати, що я вважаю такі ваші дії помилкою. Мною кілька разів нехтували і завжди жалкували потім про це.
Я підвівся. Не поспішав, давав їй час.
Про що ви хочете її розпитати?
Про події вчорашнього вечора.
Ви не будете розпитувати про клуб?
Мене це не цікавить.
Дівчини зараз немає в Петербурзі. Її привезуть за тиждень...
Завтра. Вранці,перервав я баронесу.
Але...
Не треба,покрутив я головою.
Добре. Де вас можна буде знайти?
Краще я вас знайду. Я прийду до вас сам. О десятій?
Так, давайте о десятій,кивнула баронеса.
Дякую. Радий, що ми знайшли спільну мову.
Я вклонився і вийшов у коридор. Секретар баронеси стояв там і перелякано дивився на мене. Я помахав йому і пішов до сходів. Охоронці на першому поверсі поштиво вклонялися мені, наче великому пану.
Я пройшов кілька кварталів, покрутився у дворах, щоб за мною не було хвоста, після цього повернувся до будинку баронеси. Засів у дворі навпроти, звідки зручно було спостерігати. Невдовзі до баронеси прибув гість. Чорне довге авто, з якого вийшов чоловік у генеральському мундирі. Я знав, що подібні заклади завжди мають покровителів, але щоб одразу цілий генерал! Тільки головою покрутив.
Генерал пробув у баронеси з півгодини і поїхав. Невдовзі поїхала й вона сама. Я ще потупцював трохи і пішов. За кілька кварталів зупинив візника і попросив відвезти до готелю десь поблизу. Візник привіз мене у невеличкий недорогий готель, де я винайняв маленький номер на другому поверсі. Попросився зателефонувати від портьє, подзвонив Великому князю на номер, який мені дав Туляков. Сам штабс-капітан узяв слухавку.
Це Іван Карпович, як справи?спитав у нього.
Не дуже добре,зітхнув штабс-капітан.Уже виникають запитання стосовно документів. Ми дали обяву і чекатимемо, що завтра повернуть теку. Але якщо ні... Навіть не знаю, що це буде. А ви де?
Та зупинився у готелі.
Дарма, Великий князь підготував для вас окрему кімнату в своєму будинку.
Не хочу його турбувати. Як він?спитав я.
Набралися на похоронах. Їх можна зрозуміти: мало того, що найкращий товариш загинув, так і ще може вибухнути скандал. Іване Карповичу, а що робити, якщо теку не принесуть? Це ж буде страшний удар по великому князю. Іване Карповичу?
Так, я слухаю.
Допоможіть нам. Знайдіть ту теку, інакше контррозвідка знищить Великого князя. А потім неодмінно візьметься за вас.
Я спробую зробити, що можу.
Де вас можна знайти?спитав штабс-капітан.
А для чого вам?
На випадок, якщо Великому князю буде необхідно з вами звязатися.
Я у готелі «Очаков». Тільки прошу зберігати це в таємниці.
Про це можете не турбуватися,запевнив Туляков.Якщо тека не знайдеться, я дуже переживатиму за Великого князя.
Ну, його ж вини у її зникненні немає,заспокоїв я.
Так, вина на Бревусі, але через покійного інженера битимуть і по Великому князю, боляче бити!
Сподіватимемося на краще,запропонував я і закінчив розмову.
Пішов спати до номера. Як завжди перетягнув ліжко в інше місце, підпер двері стільцем, перевірив, чи зачинене вікно. Склав одяг і ліг спати. Довго думав про Бревуса, але таки змусив себе заснути. Прокинувся, бо у двері постукали.
Що таке?спитав я.
До телефону вас, кажуть, що терміново,невдоволено сказав портьє, голос якого я запамятав.
Зараз іду.
Я швиденько одягнувся і з револьвером визирнув у коридор. Був готовий до сюрпризів, але їх не було. Швиденько спустився вниз, подякував портьє рублем за клопоти, узяв слухавку.
Алло.
Іване Карповичу, це я,почувся схвильований голос Тулякова.Вас контррозвідка шукає.
Що?
Приперлися серед ночі до Великого князя, одразу два полковники, кричати почали. Я зі сну так розгубився, що сказав, у якому ви готелі. Вибачте, я ненавмисно. Спросоння просто. Оце хотів попередити, бо вони могли до вас поїхати. Іване Карповичу?
Я почув на вулиці виск гальм. Потім тупотіння. Дістав червінець і подав портьє. Той узяв. Я перестрибнув через його стіл і сховався. До готелю забігли кілька людей.
Де Підіпригора?спитав грізно один.Сьогодні вселився, засмаглий такий, з хохляцькою вимовою!
А, на другому поверсі,сказав портьє.Номер вісімнадцятий.
Чоловіки побігли.
Чорний хід є?спитав я пошепки. І дав іще червінець. Портьє показав, куди іти.
Ти мене не бачив.
Не знаю, де й ділися,кивнув він.
Я побіг. Відійшов від готелю дворами, потім вийшов на вулицю. Побачив два авто біля готелю. Хвилин за десять вийшло двоє, одне авто поїхало, друге залишилося. Хлопці зробили засідку. Ну, хай чекають, я пішов геть. Зупинив візника і попросив відвезти до Невського проспекту. Пішов до контори баронеси. Там було темно у всіх вікнах, окрім одного, на першому поверсі, забраного ґратами. Мабуть, там сидів охоронець, може, й не один. Я зайшов у двір будинку. Чорний хід до контори було зачинено. Оббиті залізом двері, таких тихо не зламаєш. А ось у сусідньому підїзді чорний хід було відчинено. Я тихо зайшов. Почув, як сопе консьєрж. Обережно пройшов біля нього, піднявся на останній поверх. Ляда на горище була замкнена. Міцний замок, я трохи потикав у нього шпилькою, зрозумів, що не відкрию. Тоді визирнув у вікно, побачив пожежну драбину. Виліз на неї і піднявся на дах. Тихенько переліз на підїзд, у якому була контора баронеси. Вийняв скло у слуховому вікні. Заліз на горище. Зняв чоботи, щоб не тупати; підсвітив сірником, знайшов ляду. Вони була теж зачинена. Походив, побачив витяжку, що проходила крізь горище і виходила на дах. Помацав її, постукав. Здається, стіна у чверть цеглини. Вийняв із підошви чобота лезо, почав ним шурувати. Досить швидко виламав одну цеглину, потім ще і ще. Зсередини витяжку було вистелено повстю. Прорізав її, зазирнув у отвір, посвітив сірником. Побачив металеві скоби, вбиті у стіну, наче сходинки. Те, що треба. Заліз і почав спускатися витяжкою. Дуже неквапливо і тихо, щоб не почули. Хоча у будівлі було тихо. Мабуть, усі службовці контори розійшлися.
Невдовзі я був уже на другому поверсі. Але там занадто малий отвір, та ще й забраний у міцні ґрати. Поліз на перший. Прислухався. Охоронець, мабуть, спав. Отвір тут був більший. Ковану решітку легко виламав. Важче було просунутися в отвір. Подякував Богу, що не розївся. Сяк-так проліз, опинився в туалеті. Обережно вийшов у коридор. Босоніж, щоб не стукнути. Пішов навшпиньки до світла. Почув сопіння. Охоронець таки спав. Пройшов біля нього до сходів, піднявся на другий поверх. Там знайшов кабінет баронеси. Він був зачинений. Знову складний замок, відчинити який не вдалося. Але я подумав, що у такій справі, якою займалася баронеса, треба мати і запасний хід. Пошукав інші двері в коридорі. Були одні, маленькі, наче у комору якусь. Ось їх відчинив за допомогою леза. Справді коморастарі меблі, якийсь мотлох. Запалив сірник, придивився. Меблі припали пилом, але одна шафа ні. Обережно узявся за неї, і вона легко відсунулася вбік! Шафа була на коліщатках! Тихесенько, тихесенько, відсунув. За шафою були двері. Зачинені. Знову порпався лезом, півгодини. Потім узув чобіт і садонув по замку. Присів. Охоронець щось почув. Прибіг, пройшовся коридором, подивився, чи все спокійно. Я бачив під дверима смужку світла, чув його кроки. Сам зачинив шафу й двері, сховався в кімнаті відпочинку баронеси. Чекав довго, сів на диван, який тут був.