Я звик усе перевіряти,пояснив я, але не переконав.
Штабс-капітан махнув рукою і пішов геть. Я подивився на покійного. Середнього зросту, стрункий, чисто поголений. Відчутний запах парфумів. Я нахилився, щоб поправити його капелюх. Побачив щось біле у носі.
Відчинили! Відчинили!закричали в сусідній кімнаті поліцейські, гуркіт дриля припинився. Я почув крокице побіг Великий князь. Я теж пішов до кабінету. Поляк відчинив дверцята сейфа, звідти трохи диміло, поліцейські хотіли полити водою, але Великий князь заборонив.
Нічого!зойкнув Сергій Михайлович. На полицях сейфа справді нічого не було.Господи!він схопився за голову і вибіг. За ним пішли поліцейські. Я ж зазирнув у сейф. Там зовсім нічого не було. Порожньо. Наче вимели все.
Я тебе знаю,сказав мені поляк. Він був увесь у мастилі і металевій стружці, сидів під стінкою.Це ж ти нас спіймав? ТиІван Карпович?він казав це без ненависті чи роздратування, навпаки, з якоюсь зацікавленістю.
Так, я.
Читав про тебе багато, коли на каторзі був. Там журнальчики з твоїми оповідкаминеабиякий скарб,усміхнувся він.
Дивний якийсь сейф,сказав я.Порожній. Ані тобі документів, ані грошей, ані коштовностей.
Я підсів до нього.
Що?спитав пошепки.
Думаю, почистили сейф до нас,тихо сказав поляк.
Хто?
Хто код знав.
Власник?
Думаю, що ні.
Чому ні?спитав я.
А ти, Іване Карповичу, завжди чужим розумом справи розкриваєш?спитав поляк.
Та свого ж на все не вистачить. Чого ж розумну людину не послухати, коли щось порадить? То чому думаєш, що не господар у сейф залазив?
Конверт,поляк у цей момент дивився в мій бік і ледь губами рухав.
Де?тихо спитав я.
У сейфі. Під верхом,я читав поляка по губах.
Ну що, ходімо,до кімнати зазирнув один із поліцейських.
А ви його куди?спитав я, а сам швиденько поліз по гаманець.
Та куди ж, до тюрми,сказав поліцейський.Потім суд і на каторгу. Досить уже по столицях відпочивати.
Та я ж працював; а не відпочивав,заперечив поляк.
Дякую за допомогу.Я потиснув поляку руку, залишив у його долоні червінець. Гроші і в тюрмі знадобляться.
Поляк кивнув мені, його повели геть. Я швиденько підійшов до сейфа, заліз усередину. І побачив, що до верхньої частини зсередини приклеєний конверт. Відірвав його.
Що це ви робите?спитав штабс-капітан Туляков, який саме зайшов до приміщення.
Та дивлюся сейф. Хороший, дорогий,збрехав я.
Ну, у Бревуса гроші були, він завжди купував найкраще,кивнув штабс-капітан, а я подумав, що хоч і гроші були, але у сейфі їх не залишилося. Сховав конверт у піджак, і ми пішли до Великого князя, який сидів у фотелі, як із хреста знятий.
Це скандал, скандал! Надсекретні документи! Треба сповістити контррозвідку! Це шпигуни! Господи, Митю, у що ти встряв!шепотів Великий князь. Потім глянув на мене.Іване Карповичу, ви сьогодні вільні, а завтра займетеся тією справою, задля якої я вас запросив. Вибачте, що не одразу, але бачите, які події.Сергій Михайлович скривився, він ледь не плакав.
Нічого, нічого, за мене не хвилюйтеся,заспокоїв я.Але я так розумію, що тіло мусить подивитися патологоанатом, а покійного чомусь одягли як для поховання.
Ну для чого тут патологоанатом?трохи роздратувався Великий князь.Митя трагічно помер, треба хоч дати йому спокій!Він так подивився на мене, що я зрозумівкраще з ним не сперечатися.
Воля ваша, Великий князю,запевнив я.Що будете робити?
Мені треба сповістити військову контррозвідку. І це буде скандал! Страшенний скандал, який нічого не залишить від моєї репутації!зітхнув Великий князь.
Ну а ви тут до чого?
Митя був моїм близьким другом! За моєю рекомендацією його призначили до Військового міністерства! І ось тепер така ганьба!Сергій Михайлович підвівся, потім знову сів.Якщо документи потраплять до наших ворогів, то ви навіть не уявляєте, який це буде удар по нашій армії!
Ну, можливо, покійний просто загубив документи,сказав я.І шпигуни тут ні до чого.
Ви так думаєте?з надією спитав князь.
Так. У чому були документи?спитав я.
У великій шкіряній теці.
То дайте обяву, що було загублено теку, пообіцяйте хорошу нагороду. Можливо, її повернуть, бо для більшості вона не цікава,запропонував я.
А якщо все ж таки шпигуни...
Великий князю, для шпигунів важливо зберегти в таємниці, яку саме інформацію їм довелося отримати. Якби тут діяли шпигуни, вони б сфотографували зміст теки і залишили б її, а ми б ні про що не дізналися.
Правду кажете!радо погодився зі мною Великий князь.І справді, які там шпигуни! Митя працювати на них не міг, він був патріотом Росії. Він просто загубив ті документи! Зараз поїду дам обяву! А потім займуся підготовкою похорону!
Тоді я почергую тут, почекаю, поки ви повернетеся,запропонував я.
Може б ви хотіли столицею погуляти?
Та ні, помолюся за покійного, відспівувати його ж не будуть.
Будуть, Іване Карповичу. Синод дасть дозвіл,запевнив Сергій Михайлович.
Але як же? Самогубця?
Офіційна версіясерцевий напад. Не дуже добре, коли на самому початку війни накладає на себе руки високопосадовець Військового міністерства,пояснив Великий князь.Що ж, тоді почекайте тут.
Сергій Михайлович із адютантом пішли, я зачинив за ними двері, а потім зазирнув у конверт, який дістав із сейфа. Сподівався знайти розгадку подій, але там виявилися фотокартки. Жінок. Голих чи одягнених дуже пікантно. Частина жінок була звязана, але, здається, не проти їхньої волі. Ще за часів роботи в охоронному відділенні я стикався з різноманітними порнографічними карточками, яких багато виробляли в імперії. Але ці фотографії були геть інакші. Здається, покійний знався на жіночій красі. Я помітив, що у двох жінок на шиї були татуювання. Троянди, дуже майстерно зроблені. У інших жінок ший не було видно. Я ще трохи ті фотографії подивився, а потім покинув, щоб не розбурхуватися. Бо дуже вже спокусливі.
Фото сховав, став думати, бо щось мене в цій справі муляло. По-перше, незрозуміла причина самогубства Бревуса. Його передсмертна записка зовсім нічого не пояснювала. А він із розповідей виглядав людиною серйозною, мусив мати причину. Загубив документи? То хоч би спробував їх знайти, а не одразу ліз у зашморг. Шпигуни примусили віддати документи, і він не витримав зради? То написав би в записці, щоб дошкулити шпигунам. По-друге, дивно, що у сейфі покійного не виявлено ніяких грошей. Ну добре, гроші могли бути в банку, але де коштовності, цінні папери? Якщо покійний вичищав сейф, то він би неодмінно забрав і ті фотографії. Але конверт із ними, непомітний для того, хто не знав, залишився. То хто лазив до сейфа? І чи не був той, хто лазив, причетний до смерті інженера? Чи не сталося вбивства?
Хоча, звісно, вбивство викликало ще більше запитань, аніж самогубство. Бо як Бревуса могли запхнути до зашморгу і повісити? Він був міцною людиною! На тілі мали залишитися якісь сліди боротьби. Я пішов до спальні й почав роздягати небіжчика. Справа це була важка, бо тіло вже задубіло і не слухалося. Сорочку довелося просто зібгати біля горлянки, бо зняти не міг. Так само штани та спідні стягнув до литок. Мундир склав поруч. Я розумів: якщо Великий князь дізнається про те, що я роблю, то дуже розгнівається. Але я мусив усе перевірити, бо звик працювати сумлінно. Та й свою цікавість треба було задовольнити, бо вона ж мені продиху не дасть. Роздяг інженера, як зміг. Мені було соромно, що людина загинула, а я їй спокою не даю, і я пояснював, що роблю і для чого.
Вже вибачте мені, пане інженере, але тілу вашому ж зараз усе одно. Роздягаю я його, щоб подивитися, чи немає на ньому синців або забоїв. На вигляд ви чоловік сильний, навряд чи дозволили би просто так себе повісити. Так, дивимося. Синців не видно. А подряпини є! Ось, на спині! Свіжі! Щоправда, і несвіжі є. Чого це в вас спина така подерта? А це що? Сліди на руках! Звязували вас, чи що? Та ні, від звязування, якщо мотузкою, то інші синці лишаються. Але щось є. Дивно, дивно, пане інженере. От якби ви говорити могли, ви б мені усе і розповіли, не довелося б оце шукати бозна-чого. Так, а ви мязистий, пане інженере, не схожі на штабіста. Ті зазвичай товстенькі. Бо на сидячій роботі розпливається людина, як свічка на сонці. А ви при мязах, наче вантажник. Ага, он бачу гантелі, це у панів гімнастикою називається. Корисна штука, коли роботи важкої немає. А ось коли день за плугом походиш чи сіно скиртуєш, то там уже не до гімнастики. Вона для тих, хто за столом сидить. Оце ви і займалися. Диви як, пане інженере, не при дамах буде сказано, але той, померли ви під час збудження, чи що. Бо оно набрякнув як. Чи, може, то буває, коли в зашморгу? Бозна, поспитати треба лікарів. Так, а на ногах що? Ноги чисті. Ані синців, ані подряпин у вас. Ну дивно, дивно. Зараз іще подивлюся обличчя ваше, вже вибачте, але цікаво мені, що там у носі у вас біліє. Ох ти Господи!
Я аж відстрибнув. Бо коли дивився у ніс, поклав руку на підборіддя покійного, нижня щелепа несподівано посунулася вниз, і з рота випав язик. І все б нічого, тільки був він накусаний. Та так, що десь на сантиметр не було кінця. Може, звісно, і таке про самогубствах буває, але виглядало це мені дуже підозріло.
Ну що ж, пане інженере, поїдемо ми до лікаря, бо якось усе дивно, особливо ось цей язик обкусаний. Зараз вас замотаю у простирадло, щоб людей не лякати, одяг ваш заберу і повезу до лікарні найближчої, щоб подивився вас досвідчений лікар. Роблю це лише задля того, щоб пересвідчитися, що самі ви на себе руки наклали, а не вбили вас. Якщо ж убили, то матиму за честь тих негідників спіймати та притягнути до покарання. Вибачте, але доведеться вас трохи потурбувати.
Замотав я тіло покійного у простирадло, потім побіг на вулицю, зупинив візника.
Тут лікарня є поблизу?спитав у нього. Бо при лікарні часто і морг може бути, і лікар, який трупи дивиться.
Та є,кивнув візник.
Велика?
Велика.
Почекай мене,сказав я візнику.
Повернувся до квартири, підхопив тіло й поніс. Покійний інженер на вигляд був стрункий, але як нести, то важкуватий. Мабуть, кістки важкі. Аж потом я вкрився, поки виніс і повантажив у бричку.
Їдьмо, до лікарні,сказав візнику, коли побачив, що в того погляд переляканий. Здається, здогадався, що я приніс, ще зараз чкурне звідси і поліцію викличе.Спокійно, яІван Карпович Підіпригора, найкращий сищик імперії. Розслідую справу. Везу тіло на розтин до лікарні. Плата подвійна.
Чи то прізвище моє спрацювало, чи плата, але візник трохи заспокоївся, навтьоки не кинувся, повіз мене, хоч час від часу перелякано озирався. Довіз до лікарні, ми заїхали у двір, я спитав, де морг. Поїхали туди. Пощастило, що зустріли лікаря, який саме вийшов покурити люльку.
Оце так гості! Іване Карповичу, ви? Чи мені ввижається після трьох розтинів?скрикнув лікар, коли мене побачив. Я вже звик, що пізнавали мене люди, якщо не ховався за приклеєними бородами та темними окулярами.
Так, Іван Карпович. Четвертий розтин зробите? Для мене.Я показав на інженера в простирадлі.
Розслідуєте якусь справу?поцікавився лікар.
Ще не знаю. Справа може зявитися за результатами розтину,пояснив я.То зробите?
Ну звісно! Але з вас автограф. А якщо я щось знайду, то прошу скласти мені й моїм друзям компанію у ресторані,сказав лікар і витрусив тютюн та залишки попелу з люльки.Зараз скажу санітарам, щоб забирали тіло.
Та не треба, я сам.Підхопив інженера, і ми пішли до підвалу моргу, де у великій кімнаті була операційна. Поклав тіло Бревуса на стіл, розмотав простирадло.
До речі, Всеволод Воздвиженський,лікар подав мені руку. Я її потиснув.
Приємно познайомитися, прикро, що за таких умов,кивнув я на тіло.
Ну, в мене більшість знайомств стається за подібних умов. Специфіка фаху. У вас, я думаю, теж багато знайомств у сумних обставинах.
На жаль, так,кивнув я.Лікарю, якщо можна, зробіть усе швидко. У мене обмаль часу.
Добре, зробимо все в ритмі вальсу!Лікар почав оглядати покійного. Одразу подивився на шию, де помітні були синці.То що ви хочете дізнатися?спитав він згодом.
Причину загибелі покійного. Чи не було це вбивством?пояснив я.
Лікар кивнув. Уважно вивчав шию, мацав її.
На жаль, тут немає нічого вам цікавого,розвів він руками.Звичайне самогубство.
Полковника точно не запхали до зашморгу?спитав я.
Коли людину пхають до зашморгу, вона пручається. До того ж, ви бачите, покійний був міцним чоловіком. Якби його кудись пхали, чинив би спротив, який неодмінно відобразився б на тілі. Та слідів цього немає.
Може, його отруїли, а потім засунули у зашморг?спитав я.
Ні, він потрапив до зашморгу живим. Ось, бачите ці подряпини від мотузки на шиї. Засохла кров. Він був живий, коли мотузка перетиснула шию,заперечив лікар.
А снодійне? Його могли напоїти снодійним, а потім засунути у зашморг?
Іване Карповичу, я, звісно, розумію, що вам хочеться знайти щось, до чого можна причепитися, але це не той випадок,запевнив лікар.
Я взявся за тіло і перевернув його долілиць.
О, ви вміло поводитеся з трупами!здивувався лікар.
Маю певний досвід. Може, це підійде як сліди спротиву?показав я рани на спині. Лікар придивився, потім засміявся.
Іване Карповичу, ці подряпини не мають відношення до смерті покійного. Бо, по-перше, зроблені кілька днів тому, тоді як смерть, за моїми оцінками, настала десь учора увечері. По-друге, подряпала жінка, під час подій, повязаних, скоріше, з задоволенням покійного, аніж із його вбивством. До речі, ось подряпини ще старіші, а ці уже майже загоїлися. Здається, покійний охоче і вміло стрибав у гречку, коли вже дамочки так його дряпали.
А ось це?Я показав на сліди біля долонь.Можливо, покійний був звязаний?
Лікар підняв руку інженера, уважно обдивився її, потім другу руку.
Думаю, що так, був звязаний, але це зовсім інше.
Що інше?здивувався я.
Ну дивіться, я досить часто стикаюся зі слідами звязування. Так ось, можу сказати, що це були не мотузка і не наручники.Лікар знову роздивлявся руку.
А що?здивувався я.
Скоріше за все, панчохи,заявив лікар.
Що?не второпав я.
Панчохи, жіночі панчохи.
Хто це вяже руки жіночими панчохами?здивувався я.Не чув про таке!