Ну, я і випив. Весь келих. Ковтнув і аж очі заплющив, бо ж міцне питво. Ото стою, крекчу, кривлюся, а потім відчуваю, що рука смикатися почала. Одна, потім друга, а далі й ноги пішли! Я очі розплющив і бачу, що сам смикаюся, як оті мурини! Єлизавето Павлівно, якби ви мене тоді побачили, то подумали б, що сам диявол у мене вселився! Ото так я сіпався! Стрибав, крутився, давав навприсядки, верещав, звивався, плазував! Наче чорт мені на потилицю сів і нумо гнати! Ті негри пострибали зі сцени, оточили мене і давай жарити, ще швидше, ще страшніше, не памятаю, скільки то все тривало, аж поки впав я непритомний!
Отямився від того, що плескали мене по щоках. Очі розплющив, а це Великий князь стоїть переді мною, а я на диванчику розвалився, наче пяний у холодній! Підхопився я, честь віддав члену правлячого дому. А князь сміється.
Ну що, Ваню, виступити ти не зміг, але танцюванням своїм той гріх сповна спокутував,каже Великий князь.Диви, мужик мужиком, а витанцьовує, наче тільки з Парижа!
Мені Іван Іларіонович серце наказали відкрити, ну я й відкрив!доповідаю я.А що то за музика така була, що як схопила та понесла, наче дикі коні?
То, Ваню, джаз, новомодна музика з самої Америки, нею зараз у Парижі захоплюються. Матильда, знайома моя, почула і дуже захопилася. Бачу, і тобі сподобалося?
Так той, за нутро ж бере, аж пробирає!
Ну це я бачив із твого танцю,усміхається князь.Випити хочеш?
Так точно!
Чого?
А що Іван Іларіонович порадить! Він сьогодні мій поводир у світі живильних напоїв!
А випий-но, Ваню, холодного сидру, щоб спрагу втамувати. Пити ж хочеться?питає штабс-капітан і подає мені кухоль здоровенний і холодний, аж пара по стінках виступила. Ну я і хильнув, до самого денця, щоб на сльози не залишати, бо ж я тепер артилерія, не абищо. Випив, поставив, утерся.
Добре, Ваню?
Як у раю, ваша благородь!
Ще танцюватимеш?
Як скажете, Ваша імператорська високосте!
Молодець, нам такі солдати потрібні!похвалив мене Великий князь, і аж тепло на серці зробилося.
А тут іще крики жіночі. Ну, не крики, а таке воркотіння, наче зграйка голубок до підвалу прилетіла. І справді, заходять десятка півтора дам, балакають, сміються, віялами помахують. І такі дами, що тільки глянеш на них, а кров аж кипить і тіло все наливається. Слабка людина, Єлизавето Павлівно, ох слабка, особливо коли спиртоузом оброблена і музикою розпанахана. Тоді вже все, не ти додатком своїм керуєш, а він тобою.
Що це за янголи небесні?спитав я хрипко.
А це діви з найкращих закладів Варшави,також хрипко пояснив мені їх благородь.
Навіщо ж аж звідти везти?трохи здивувався я.
Бо, Ваню, полячки, вони найгарніші,мрійливо зітхнув Великий князь.
І тут ушкварила музика. Негри ті такого завалили, циганочку з виходом із гопаком та ще камаринським підперезану! І тут закрутилися всі, затанцювали, застрибали! І жінки, і чоловіки, і я грішний. Бо така вже музика, що прилипаєш до неї, наче муха до меду, прилипаєш і тонеш. Незчувся коли, а вже дивлюсяне просто я танцюю, а ще якусь дівку навколо себе кручу, із тих, із полячок. Дівка зі шкірою білою та ніжною, видно, що на сонці не печеться. Пахне від неї, наче від райського саду, сміється, лопоче щось по-своєму, звивається біля мене, наче змія. І так я розпалений, а тут іще мені гасу підливають, то горів, а то зараз вибухну. Ледь-ледь вистачило мені сил згадати про вас, Єлизавето Павлівно. Хоч Ви й кажете, що живемо ми вільно і кожен сам собі господар та пан, але я людина старорежимна, і мені важливо, що як уже живуть люди разом, то вірність одне одному тримати треба. Воля волею, а лад мусить бути. Не той лад, коли по голові тебе бють, а той лад, до якого ти сам головою своєю доходиш. Бо ж слабка людина, і як не буде себе за патли тримати, то швидко вниз покотиться, до тваринного стану, а то й далі.
Не впевнений, що оце все думав тоді. Скоріше за все, зовсім не думав. Бо ж музика та бісова, мурини очима блимають, полячки звиваються, оно Великого князя оточили, наче супостати витязя, спекотно стало, дивлюся, що починають дівчата одяг скидати, а під одягом тим такі тіла, що деревоі те повстане, а я ж не дерево, жива я людина, Єлизавето Павлівно, ще й, дякувати Богові, при здоровї. Пропав Іван Карпович, уже висить на одній руці над проваллям гріховним, зараз поточиться і впаде у саму геєну вогненну, розпусти тілесної та хоті низчеревної. І впав би, і пропав би, але згадав, що на одній руці вишу, а друга вільна. Тут людина аморальна посміхнеться, подумає про своє, мені ж не до посмішок було, зрозумів я, що дві мені дороги: або напитися, або впасти до обіймів цих солодких. І вирішив я напитися. Кинувся до столів, одну чарку коньяку, ще одну, потім горілки.
Стою, дихаю важко, очі вирячив, язик висолопив. А потім наче пірнув кудись. Музика почала поволі стихати й уповільнюватися. То була така музика, наче суміш шаленого їжака з зайцем, який стрибав у всі боки і коловся, а то зробилася хвилями, які гойдали. У річках або ставках, Єлизавето Павлівно, таких хвиль немає, а ось у морі є. Коли лежиш на них із заплющеними очима, а вони тебе гойдають. Ох як же добре! І мене тоді почало гойдати, у теплій, блаженній тиші, поруч сирени стрибали, щось казали до мене, але я їх не чув, зовсім я нічого не чув, з одного боку наче там був, а з другого наче відгороджений якоюсь скляною стіною від усього, що там було. Іван Іларіонович уже чомусь до пояса голий, і дві білявки біля нього. Наче щось каже, а я нічогісінько не розумію, тільки киваю і посміхаюся, пливу по своїх хвилях. І відчуваю, як добре пливти, як добре вигинатися та пірнати!
Потім була темрява. Отямився я, коли вже танці закінчилися і розпуста теж. Хтось лежав під столами, хтось на майданчику для танців, мурини палили в кутку і гомоніли по-своєму. Я побачив Великого князя, якому, здається, було зле, але навіть у таку мить він зберігав урочистість та величність, притаманні членам правлячого роду.
Вам чимось допомогти?поспішив я прислужитися, але Великий князь тільки закрутили головою, якою вперлися у стіну.
Я озирнувся, щоб пошукати Івана Іларіоновича, коли побачив його на дивані одразу з кількома дівчатами. Всі вони міцно спали. Тут я почув заклик Великого князя і поспішив йому на допомогу, як учинив би на моєму місці і будь-який інший громадянин нашого Отєчєства. Приніс князю холодної води та чистий рушник. Князь мужньо переносив примхи тіла, а мені дуже не хотілося, щоб щедра Роменщина запамяталася Великому князю оцим поневірянням.
Ваша імператорська високосте, а хочете наче заново народитися? Як пани кажуть, почати життя з чистого аркуша?
Великий князь здивовано подивився на мене.
Ваню, мені погано, ти щоне бачиш?
А хочете за годину бути свіжим та тверезим?
Як це?
Ходімо зі мною!
Добре, тільки штабс-капітана візьми,наказали Великий князь.
Я ледь витяг Івана Іларіоновича з-під жіночих тіл, потім ще довго приводив до тями, не дуже успішно, аж поки Великий князь облагодіяв свого адютанта десятком ляпасів і примусив прокинутися. Звісно, я б ніколи не наважився давати ляпаси пану офіцеру, навіть задля його користі. Ми утрьох вийшли через чорний хід у двір повітового управління. Вже було темно, я ледь знайшов візника, і ми поїхали до Гармашевських лазень на Сулу. Коли приїхали, там уже збиралися зачинятися, бо випровадили останніх відвідувачів, але коли почули, хто у гостях, то одразу ж запросили. Слуги підкинули дров і запевнили, що хвилин за десять у лазні буде як треба. За цей час я допоміг Великому князеві і штабс-капітану роздягтися, а також просив не втрачати бойовий дух. Кілька разів зазирав усередину, і коли відчув, що лазня нагрілася, то запросив до парильні.
Ваню, мені й так погано, яка ще лазня!поскаржився князь, але я попросив почекати хвилин пять. Сам хлюпнув води на розпечене каміння, аж дихати важко стало.
Ваню, та це ж пекло!знову поскаржився князь, а штабс-капітан застогнав.
З цього пекла дорога до раю! Обіцяю вам, Ваша імператорська високосте! А як не відчуєте раю, то привезіть сюди найбільшу гармату, обкладіть мене порохом і запустіть у небо, щоб не обіцяв зайвого!
Ох, Ваню, важко!
А потім як же легко буде! Іван Іларіонович про крила казав, так ото крила і виростуть!
Крила! Крила!жалісно застогнав штабс-капітан, який ніяк не міг отямитися.
Може, досить, га, Ваню?спитав Великий князь згодом.
Ще трохи, Ваша імператорська високосте!попросив я, бо в цій справі головне дотримуватися правил, інакше все змарнується.
Ваню, помираю!
Сутінки, Ваша імператорська високосте, чорнішають перед світанком!
І називай мене просто князь! Без спіднього сидимо, яка вже тут високість!
Слухаюсь! Ще трошки, князю, зовсім трошки!
Дивлюся, він уже весь потом у два пальці вкрився, аж ріки по ньому течуть, а я сухий сиджу. Туго з мене піт виходить, уже не знаю чому. Мені ще хвилин пять посидіти, але ж тепер я людина військова, то живу не задля себе, а заради батьків-командирів. А їм уже пора з лазні. Підхопив я штабс-капітана під ліву руку, а князя під праву.
Вперед!кричу.
Як побіжимо ми, двері одні відчинили, другі, вибігли на вулицю, там князь зупинитися хотів, віддихатися, але не можна зупинятися! Далі вибігли на дощатий причал та як стрибнули у воду! Ох Сула благословенна! А ще ж біля лазні струмок холодний із дна бив. Така тут вода холодна, що аж ноги зводить, обпікає, наче вогонь.
О-о-ох!аж закричав Великий князь, і штабс-капітан умить отямився. Почав кричати, що тоне, бо, як виявилося, плавати не вмів. Але ж я поруч, виштовхнув Івана Іларіоновича до причалу, допоміг Великому князю вилізти. Стоять вони, дихають важко, очі аж трохи вирячені, головами крутять.
Ну то як? Нове життя чи не нове?питаю.
Ваню, нове! Тільки холодно! Нумо ще в парильню!наказав Великий князь, і гріх його було не послухатися.
Побігли в парильню, ще посиділи. Вже їх імператорська високість не скаржилися, сиділи сумлінно, а коли я сказав, то побігли і пірнули. Гарно так, головою вперед, і так уміло у воду ввійшли, що ані бризки, та й хвиль майже не було. Штабс-капітан стрибати злякався, але я його штовхнув, бо ж без цього пірнання не треба і до лазні ходити. Штовхнув, стрибнув слідом, з води виловив, дивлюся, а їх благородь уже самі потроху плавають. Тут Великий князь закричав.
Судома! Судома!і під воду пішов.
Ну, це не дивно, що судома, вода ж холодна. Пірнув я, допоміг виплисти та на берег вилізти.
Ви, князю, пяткою по землі, пяткою!порадив я.Найкращий спосіб від судом.
Їх благородь гупнули кілька разів, усміхнулися, минула судома.
Слухай, Ваню, а щось їсти хочеться, випити хочеться!аж скрикнув Великий князь.
Аякже! Життя тільки починається! Вже вибачайте, у нас особливих минтусів, як ото були, немає, їжа проста, мужицька!
Та я зараз і чорта зїм! Давай!
Пішли ми до зали, а там уже на столі смажене сало, яєчні з півсотні яєць, картопля смажена і варена, оселедець із цибулькою, огірки малосольні, капуста свіжа, вареники чотирьох видів, свинина копчена, коропи смажені, лящі вялені, узвар холодний і сулія напою від Юхима Трикурки.
Дозвольте, князю, мені стіл вести,смиренно попросив я.
Не тільки дозволяю, але й наказую!рикнув князь.
Ну, тоді прошу по шматочку оселедця, в олії вимоченого, вжити!сказав я і налив усім по чарці Трикурчиного напою.Як кажуть у нас у селі, сам пю, всіх запрошую і приклад подаю!
Сказав і почаркувався з Великим князем, а штабс-капітан поспішили випити.
Не можна так, штраф,налив йому знову.Хто з тостувальником не чаркувався і випив, тому вира.
Ще налив їх благороді.
Пити треба за правилами. Ну, за нашого вельмишановного гостя!
Тут уже правильно випили, ніхто не поспішав, усі зі мною почаркувалися.
Ваню, а що це за амброзія?спитали Великий князь.
Це настоянка місцева, на травах. Подвійна перегонка, лікарські рослини, не так для пияцтва, як для зміцнення здоровя і прикрашання життя!
Смачна, зараза!каже штабс-капітан, який уже дві чарки випив.
Зараз пропоную ось сальце смажене намастити сметаною з хріном. Це підвалини нам міцні будуть для подальшої гулянки!
Собі поклав шматок добрячий, намацюлив щедро, вкусив. Райське задоволення прямо. Запекло у роті, сльози на очі навернулися, бо хрін тут ядучий. Он аж закахикалися і Великий князь, і їх благородь. Я їм по кухлю узвару подав, вони випили, головами закрутили.
Ну що ж, шановне панство,підвівся я, налив по чарках.Сам пю, всіх запрошую і приклад подаю, а як мало буде, то ще збігаю!
Цього разу вже ладом усе було, ніхто випивати не поспішав, чинно почаркувалися, тоді вже перехилили. Випили, аж покректують від задоволення, огірочками хрумають, копченою свининою заїдають.
А той, Ваню, добре ж як,кажуть нарешті Великий князь, і від цих слів серце моє переповнюється великою радістю, бо хіба ж, Єлизавето Павлівно, не для того ми живемо, щоби радувати улюблене начальство, а тим більше членів правлячого дому!
Яєчню прошу, з цибулею та печерицями.
А там яєчня у три пальці завтовшки і на величезній пательні. Порізав її і поклав у тарілку шановному панству. Їмо, аж лящить. Тобто це у штабс-капітана, а Великий князь зберігає урочистість навіть у такій буденній справі. Знову я налив настоянки, холодної, з погреба.
Що ж, сам пю, всіх запрошую, приклад подаю, як мало, то ще збігаю, як грошей немає, то дістану!накручую я тост. Сміються гості. Почаркувалися, випили.
Наступний тост, Ваню, я кажу,попросив їх благородь.
До наступного тосту ми картопельки смаженої з верченою печенею та гірчицею поїли. Ось штабс-капітан підвівся. То і підвестися не міг і балакати, а то стоїть, хіба хитається трохи.
Сам пю, всіх запрошую, приклад подаю, як мало, так ще збігаю, як грошей немає, так дістану, а як випю, то нікого не боюся!отаке проголосив. Великий князь аж засміявся.
Молодець який! Хороший у мене адютант, га, Ваню?
Найліпший, Ваша імператорська високосте!
Просто князь, Ваню, просто князь.
Знову випили. Трохи закусили. Відчуваю, як пішла важкість по організму. А їх же благородь казали, що треба крил.
Вельмишановне панство, прошу до парильні,запропонував я.
А треба?засумнівався штабс-капітан.
Дуже!
Прийшли ми до парильні, а там уже справжнє пекло, хіба що чортів немає. Але як води хлюпнув, то і ці ввижатися почали.