Потім зачитувались урочисті адреси, проголошувалися тости. А коли шум трохи стих, заговорила Надія.
Пане професоре, кажуть, у вашій лабораторії вдалося «реставрувати» історичну особу. Будьте ласкаві, розкажіть нам про це.
Так, нам дещо вдалося зробити. І відносно легко. Збираємо інформацію стосовно нашої особи, середовища, в якому вона жила, класифікуємо все це, систематизуємо і вводимо в машину. Потім вказуємо приблизний тип того, кого збираємося реконструювати: ріст, вагу, тип нервової системи, звички, темперамент, здатність до аналізу, до самоаналізу, здатність виділяти окреме із загального, узагальнювати, інстинкти, словом, робимо варіант реконструйованого і закладаємо на тло програми, в основі якої матмоделі, призначені для відповідей на широке коло питань стосовно нашої особи, її світосприймання. Вмикаємо систему саморегуляції і одержуємо «чорновий» варіант нашого героя. Потім шляхом додаткової інформації «редагуємо» його. В кінці виходить тип, біль-менш відповідний своєму оригіналу. Остання роботаЮлій Цезар Ми заклали в машину інформацію стосовно характеру римлянина: психологію патриція, плебея, воїна, раба. Дані щодо їх взаємин, потім нашу, підкреслюю, нашу, а не машини, реконструкцію самого Цезаря, куди увійшло все, що ми знаємо про нього, дали можливість машині формувати свою «думку» щодо деяких рис нашого піддослідного, підготували системи памяті машини і «оживили» Цезаря, коли він сказав: «І ти, Бруте?!»
В залі запанувала тиша. Потім у когось вихопилось: «Феноменально!», та професор підняв руку.
Потім «Цезар» замок, і ми подумали, що десь помилились, коли раптом машина заговорила. Перша її фраза «Навіщо ви це зробили?» стосувалась, безперечно, змовників, але ми розгубились. Створилось враження, ніби машина з нами розмовляє, а вона нас не повинна знати. Згодом усе зясувалось, але ми виявили, що у «Цезаря» «провали в памяті». Все-таки ми не знаємо всього, що знав сам Цезар. Тоді шляхом самовибору дозволяємо машині опрацьовувати додаткову інформацію. «Цезар» ніби сам себе «редагує». Наприклад, ми не знаємо усіх коханок Цезаря. Ми програмуємо типи патриціанок, з якими він міг спілкуватись, і, уявляєте, машина сама підказує нам. Далі почалося найскладніше«Цезар» став «лукавити». Наш герой почав обманювати нас, гратися. Ми не знали, що робити. Тоді поставили паралельно другу машину з додатковою програмою на абсолютну чесність, щось ніби копію «Цезаря», з тією лиш різницею, що вона позбавлена інстинкту і емоцій. Так от ця машина відразу ж вказала на неправду. Довелося «Цезаря» покарати.
Цікаво, як? спитала Надія.
Ми підсилили інстинкт голоду і не дали можливості нейтралізувати його Згодом «Цезар! попросився Коли реконструкція була готовою, дозволили їй моделювати своє продовження. Програмуємо історичний процес і пропонуємо «Цезарю» зайняти місце в ньому. В цей час ми «знайомимось».
Значить, ваш «Цезар» міг би запросто поговорити, ну, скажімо, з «Наполеоном?»спитав полковник.
Якраз ця розмованайцікавіша в експерименті.
А можна її почути?
Поки-що ні. Ми збираємося опублікувати результати роботи, там і помістимо діалог. А зараз покажу інше. Саме цим методом ми спробували реконструювати Ісуса Христазвичайно, лише його людську сутністьна моменті, коли він сказав «Звершилося». І, знаєте, містика якась. Компютер блокує й не дає виходу інформації. Усі моделі є, а Христа нема.
Я атеїст, пане професоре, вибачте, не розігруйте нас, сказав полковник.
Не поспішайте, шановний. У природі на генетичному рівні є заборонені зони. Вівця не може народити вовченят. Цього, на жаль, не знав Дарвін. Якраз оці заборонені зони є свідченням, що жива природа має Творця Я це для чого? Наші компютери уже на такому рівні, що утворюються заборонені зони, але давайте по порядку «Юда» починається у нас з того моменту, коли він закинув собі уже мотузку. Ось тут запис нашої розмови. Правда, голос Христанаша вигадка, зрозуміло, таки з допомогою машини. Зате «Юда» «справжній». Якщо хочете послухати
Хочемо, хочемо! закричали гості, і Григорій Федорович увімкнув магнітофон.
Юда: І кому це захотілося виймати мене з петлі?
Професор: Як ви себе почуваєте?
Юда: Не знаю, як вони, а я паскудно.
Я зробив помилку, зауважив Братишин. Він не розуміє, коли до нього звертаються на «ви». Але слухайте далі.
Голос Христа: Господи, навіщо довго так?..
Юда: Що я чую! Голос учителя! Так значить все неправда!? Чи може, я уже на тому світі?
Професор: А це залежить з якого світу дивитися: з того, чи з цього.
Юда: Ти хто?
Професор: Я той, хто дав тобі життя.
Юда: Тоді і забери його, я не хочу бути разом з Христом.
Професор: На жаль, це неможливо. Тобі з ним доведеться зустрітись наодинці, і то зараз, у цю хвилину.
Юда: Ні! Благаю, не роби цього!
Голос Христа: Мені здавалося, що випив чашу я до дна
Професор: Я прошу Тебе відповісти на запитання. Юда хотів позбавити себе життя. Як Ти ставишся до цього?
Голос Христа: Він не один нещасний.
Юда: Учителю, убий мене, ти ж знаєш, я не заради грошей Усі хотіли цього Навіть Ти А я ждав чуда.
Голос Христа: Не лукав. Тепер то непотрібно.
Юда: Хтось повинен був це зробити. Чому ж не я? По-правді, я не думав, що так закінчиться усе. Тиждень тому єрусалимський плебс кричав Тобі «Осанна!». Він ждав, що ти почнеш годувати, а Ти зі своїм повчанням Натовп не любить, коли його учать і не терпить переваги пророка над собою От якби Ти, що було б цілком природно, вдарив Пілата громом, от тоді всі упали б ниць перед Тобою а Ти віддав себе їм на наругу Натовп не любить слабого Ось і наслідки, а я тут ні при чому.
Голос Христа: Знову лукавиш, Юдо. Хіба зрада твоя в тому, що ти поцілував мене? Вона в тому, що ти зійшов з дороги і не прийшов туди, куди збирався А тепер я хочу, щоб все це припинилось
Професор виключив магнітофон.
Знаєте, сказав, було тяжко слухати. Ми відчували себе інквізиторами. Перше враженнящо маєш справу з живою людиною.
У залі настала мертва тиша. Так, ніби тільки-що поховали когось. Григорій Федорович звернув увагу, що слухачів охопила тривога. В усіх обличчя витягнуті, очі щось шукають, посмішки безглузді.
Ми можемо реконструювати не тільки історичну особу, а й легендарний чи літературний персонаж. Більшеми ставимо їх у найрізноманітніші ситуації, причому з програмою розвитку сюжету і відтворення його (у вигляді мультфільму, наприклад) на дисплеї. Незабаром ми вийдемо на масовий телеекран.
Якщо я вірно зрозумів, сказав Молодан, ви позбавите роботи тисячі, а то й десятки тисяч творчих працівників. Мені стає моторошно. Тепер я уявляю, що ви наробили
Діалектика розвитку науки така, що дозволити собі думати про якогось там мультиплікатора, чи оператора, який виконує примітивні операціїце велика розкіш, коли такі операції можна прискорити у мільйони раз. Наш компютер зробить малюнки з точністю справжніх фотознімків, створить найфантастичніші пейзажі, а розвиток дії з вражаючою реальністю. У найближчому майбутньому телетеатри завоюють глядача. Ігровий фільм витіснятиметься.
А куди подіти акторів, режисерів, художників? спитав хтось з молодих.
Талановитиху театр, бездарниха їх більше мені їх не шкода. Зате народяться нові професії: програміст-постановник, програміст-художник, програміст-інженер-сценарист та інші. Пять-шість фахівців з двома десятками акторів, що озвучуватимуть фільм (акторів ніхто і ніщо ніколи не замінить, як і поетів), за день-два створюватимуть такі шедеври як «Війна світів», чи щось подібне до американської «Клеопатри» буде відтворена вся історія людства, ми змоделюємо системи відносин між людьми, народами, певні програми виховання і таким чином створимо умови для викорінення злочинності.
Вибачте, пане професоре, перебив Паскудний. А що було далі з Христом і Юдою?
Потім ми заклали в машину програму, в якій містився двотисячолітній досвід християнства, і записали продовження діалогу. Після обіду ми зможемо ознайомитись.
Каву пили поспішаючи. Після Братишин молодший запросив усіх до зали. Коли гості зручно влаштувалися, сказав: