Увечері дня урочистого відкриття Джітерз-Ґейт незбагненним чином загорілась, і охоплений полумям потяг, що віз більше трьохсот сиріт до Бомбея, був похований у мороку тунелів, які провалювалися під землю. Ніхто не вижив у тому потягу, що досі стоїть, загрузлий у землю, в якомусь темному місці лабіринту підземних галерей на західному березі Калькутти.
Вечір, коли інженер загинув у тому потязі, люди цього міста памятатимуть як одну з найбільших трагедій, які пережила Калькутта. Вечір цей багато хто сприйняв як символ темряви, що згущалася над цим містом. Не бракувало чуток, ніби до пожежі спричинилася група британських фінансистів, інтересам яких нова залізнична лінія могла зашкодити, показавши застарілість перевезення товарів морем, що було одним з найвигідніших бізнесів Калькутти від часів лорда Клайва та Ост-Індської компанії. Майбутнє було за потягами. Залізничні колії були шляхом, яким одного дня ця країна й це місто рушать у завтрашній день, вільний від британського панування. А в той вечір, коли запалала Джітерз-Ґейт, ці мрії перетворилися на кошмар.
Через кілька днів після зникнення інженера Чандри моя дочка Кільян, яка скоро мала народити першу дитину, почала одержувати погрози від одного аномального типа, що виринув з мороку нетрів Калькутти, душогуба, що поклявся вбити дружину й потомство людини, яку звинувачував у всіх своїх нещастях. Цей чоловік, цей злочинець і був призвідцем пожежі, у якій загинув Чандра. А один молодий британський офіцер, колишній претендент на руку моєї дочкилейтенант Майкл Піквирішив стати на заваді тому божевільному, та справа виявилася набагато складнішою, ніж він думав.
У ніч, коли моя дочка мала народити дитину, якісь люди проникли у дім і викрали її. Наймані вбивці. Люди без імені й совісті, яких за кілька монет можна легко знайти на вулицях цього міста. Протягом тижня лейтенантна грані відчаюобстежував усі закамарки міста в пошуках моєї дочки. По тім драматичнім тижні у Піка зявився жахливий здогад, що згодом підтвердився. Убивця затяг мою дочку у глиб руїн Джітерз-Ґейт. Там, у бруді, поміж решток трагедії, моя дочка привела на світ хлопчика, з якого ви, містере Картере, зробили чоловіка.
На світ зявився він, Бен, та його сестричка, про яку подбала я й так само, як зробили ви, дала їй імясаме те, яке для неї вимріяла мати: Шері.
Лейтенант Пік, ризикуючи життям, зумів вирвати обох дітей з лап убивці. Але той злочинець, засліплений люттю, поклявся йти по їхньому сліду й позбавити їх життя, щойно вони досягнуть дорослого віку, коли змогли би помститися за покійного батькаінженера Чандру Чаттерджі. Саме такою була єдина його метаза будь-яку ціну знищити сліди творінь і самого життя свого ворога.
Кільян померла зі словами клятви, що душа її не заспокоїться, доки не матиме певності, що діти в безпеці. Лейтенант Пік, який потай кохав її не менше, ніж чоловік, віддав життя, аби справдилась обіцянка, давши яку, навіки зімкнулись її уста. 25 травня 1916 року лейтенант Пік зміг переправитися через Гуґлі й передати дітей мені. Його ж доля мені й до сьогодні невідома.
Я вирішила, що єдиний спосіб урятувати життя дітейце розділити їх, приховавши їхнє походження та місцеперебування. Решту історії Бена ви знаєте краще за мене. Що ж до Шері, я взяла її під свою опіку й вирушила в довгу подорож по всій країні, виховуючи дівчинку в пошані до памяті про видатного чоловіка, яким був її батько, і до надзвичайної жінки, що дала їй життя, моєї дочки. Я ніколи не розповідала їй більше, ніж уважала за потрібне. У своїй наївності я гадала, що відстань у просторі й часі зітре знаки минулого, але ж ніщо не може змінити наших загублених слідів. Коли я одержала той лист, то зрозуміла, що втеча моя добігла кінця і що настав час повертатися до Калькутти, щоб остерегти вас. Я не була з вами відверта в моєму листі, якого написала тої далекої ночі, містере Картере, але діяла я за порухом серця, щиро переконана, що саме це повинна зробити.
Я взяла із собою онуку, не можучи залишити її саму тепер, коли вбивця вже знає місце нашого перебування, і ми рушили у зворотну путь. Усю дорогу я не могла відігнати думку, яка в міру наближення до кінця нашої поїздки набувала рис справжньої одержимості. Я була певна, що тепер, коли вже лишається позаду дитинство Бена й Шері і вони стають дорослими, той убивця знову виринає з пітьми, аби сповнити свою давню обіцянку; і я розуміла з ясністю, яку надає нам лише наближення трагедії, що цього разу він не зупиниться ні перед чим і ні перед ким
Томас Картер тривалий час сидів мовчки, поклавши руки на стіл і не відриваючи від них очей. Коли ж підвів погляд, переконався, що Арямі досі перед ним, що все почуте не було витвором його уяви, і тоді усвідомив, що єдине розумне рішення, яке він був здатен прийняти в ту хвилину, було плеснути собі ще цівку бренді в келих і самому випити за власне здоровя.
Ви мені не вірите
Я такого не сказав, відповів Картер.
А ви нічого не сказали, уточнила Арямі.Це мене й непокоїть.
Картер посмакував на язиці бренді й подумав, з якого ж дива він десять років чекав, аби відкрити для себе пянкі чари трунку, що його зберігав у шафі з ревністю, доречною для якоїсь реліквії, без практичної користі.
У те, що ви мені розказали, повірити нелегко, Арямі,натиснув він. Поставте себе на моє місце.
Але ж ви заопікувалися хлопцем шістнадцять років тому.
Я заопікувався покинутою дитиною, а не неймовірною історією. Саме це є моїм обовязком і роботою. Цей будиноксиротинець, а яйого директор. Саме так, і нічого іншого.
А інше таки є, містере Картере, заперечила Арямі.Свого часу я взяла на себе клопіт зясувати дещо. Так от, ви ніде не повідомили про появу Бена у вашому закладі. Не зробили офіційної заяви. Не існує документів, що підтверджували прийняття його до цієї установи. Тож мала бути певна причина, аби ви так учинили, хоча ви й кажете, що неймовірна історія аж ніяк не заслуговує на довіру.
Мені прикро вам заперечити, Арямі, але такі документи існують. Хоч і з іншими датами й зазначенням інших обставин. Це таки офіційна установа, а не дім фокусника.
Ви не відповіли на моє запитання, звернула на своє Арямі.Точніше, лише дали мені інший привід знов його поставити: що змусило вас підробити документи на Бена, якщо ви не вірили фактам, які я виклала вам у листі?
За всієї поваги, та я не бачу причини відповідати вам на це.
Примечания
1
Алюзія до назви роману кубинського письменника Алехо Карпентьєра (укр. пер. 1978 р.; тут і далі прим. перекл.).
2
Сучасна назва, наближена до оригінальної вимови, Колката.
3
Основні події роману відбуваються в індійському штаті Західна Бенґалія. Перекладач складає щиру подяку перекладачці української поезії на бенґальську мову, пані докторці Мрідулі Гош, за консультацію у відтворенні українською місцевих назв та імен і патріархові українського перекладу, пану Сергію Борщевському, за це знайомство.
4
Розлогий міський парк у Колкаті.
5
Лляловодостік у нижній частині трюму.
6
Район Колкати.
7
Сучасне написанняМумбаї.
8
Так перекладається назва міста Колката.
9
Квартал офісних будівель у Лондоні, в історичному районі Вестмінстер.
10
Шафтсбері-авенюодна з найважливіших театральних вулиць Лондона.
11
Легенда, повязана з першим генерал-губернатором Індії Ворреном Гастінґсом.
12
Ідеться про славетне повстання сипаїв.
13
1756 року в маленькій тюремній камері були закатовані англійські захисники фортеці після взяття її ісламським правителем Бенґалії.
14
Англійською «вітряна примара» або «вітряний кошмар» (windmare); автор робить іронічний натяк на назву славетної комедії О. Вайлда «Віяло леді Віндермір» (Windermere).