— В мене буде острів. Але це не дровітня, як у тебе, а справжній острів. Я попливу туди на плоті, і там будуть пальми.
— Покажеш?
— Покажу.
— Зараз?
— Ще не зараз, бо він буде в мене аж через десять днів.
— Що ж то воно за острів, який буде лише через десять днів, а не зараз?
— Він вирине з моря. Станеться великий землетрус, і острів підніметься з дна океану…
— А як він називається?
— Острів дружби. Та й фінікові пальми ростимуть на ньому.
— Не вірю!
— Не вір. Якби я схотів, запросив би тебе у неділю, щоб ти подивився. Тато дозволить.
— А звірі будуть на твоєму острові? Слони, приміром?
— Будуть.
— А які слони завбільшки?
— Отакі-і-і! Величезні!
— Справжні?
— Звичайно, справжні. І трубитимуть у свої хоботи, і нестимуть дерева на спинах.
— А на моєму острові живуть їжаки. Коли доторкнешся до них, згортаються клубком і колються своїми голками.
— Їжак — це ніщо! — пирхнув Жолі.
— Ще б пак — ніщо! Бо в тебе немає. Бачив ти коли їжака? Ніс у нього як у поросяти, він їсть яблука і звати його Бене. Як покличу — завжди біжить до мене.
— Неправда!
— Неправда? Ось ходімо до нас — сам побачиш.