Так бурмотів собі під ніс Жолі і чимдалі ясніше відчував, що вчинить правильно, коли зараз же намочить у воді папір з маркою і в такий спосіб одклеїть її. Ютка та Каті роблять уроки — їм не до Жолі, мами вдома немає…
Він обережно взяв папір з маркою і побіг до ванної. Наточив у раковину теплої води і з утіхою дивився, як гарно відмокає марка… Мокрий, пожмаканий папір Жолі викинув у відро для сміття.
Тато прийшов додому пізно ввечері. Діти і вже полягали спати. Жолі засинав, коли почув розмову тата з мамою. Тато питав, чи все добре вдома, чи все гаразд у дітей. Як поводився Жолі? Гарно? Видно, таки дуже хоче мати острів…
А Жолі вже снився острів. Снилося, що він збирає справжні фініки з намальованої пальми, а потім з луком через плече і з біноклем перед очима вирушує на полювання…
Аж раптом знову почув татів голос:
— Серденько, ти не бачила, випадком, моєї заяви? На столі лежала, я вже й гербову марку наклеїв на неї.
— Ні, не бачила, — відповіла мама. — Я пізно прийшла додому; а втім, я ніколи не чіпаю твоїх речей па столі…
— Де ж вона ділася? Адже завтра мені треба цю заяву нести до міськради…
— А може, ти забув її на заводі?
— Ні, ні. Я приніс її додому і поклав на стіл.
— Треба спитати в дітей.
— Але ж вони нічого не займають в тебе на столі.
Жолі з головою вкрився ковдрою. Його охопив жах. Що ж він накоїв?! Але ж він не хотів… він не знав… А тепер? Що тепер робити? Сказати татові про марку? Але ж язик не повернеться!.. Що буде? Що буде?!
Нічого не надумавши, Жолі заснув. І знову йому снився острів. Але зараз на острові шаленіла буря, вітер вивертав дерева…
Та вранці, коли Жолі прокинувся, тата вже не було, а мама збиралася на роботу й дуже поспішала. Ніхто його не спитав ні про заяву, пі про марку, отож і Жолі нічого нікому не сказав. Він побіг до школи.
На уроках, як і вчора, він мріяв про острів. Тьотя Гізі лише головою хитала:
— Жолі, Жолі, де тільки витають твої думки?!
Опівдні тьотя Гізі попрощалася з другим «А» класом.
— На все добре, дітки! Поводьтеся гарно! А зараз біжіть додому. Переходячи вулицю, уважно подивіться спершу ліворуч, потім праворуч. І переходьте тільки тоді, коли на світлофорі спалахне зелене світло. До побачення!
— До побачення, тьотю Гізі! — хором вигукнули діти і, вдаючи слухняних, вирушили додому. Але на вулиці Патакі вмочив свій ранець у калюжу, Агі Кішш і Жока Пентек забігли в ближче підворіття й почали бавитись ляльками, Габі Форго побився з Імрушем Кенезом. Ну, а Жолі? Як ви гадаєте, пішов він додому? Ні, звичайно! Він зупинився на розі і сказав Шаньї Енішу:
— Хочеш, я розповім тобі одну велику таємницю?
— Хочу.