А сусіди, які ще мить тому побивалися і кричали: «Рятуйте сердешного Жолі!», «Не бійся, Жоліко, зараз визволимо тебе!» — враз насипались на хлопця.
— Ах ти, шибенику! Ну, начувайся тепер! Доведеться твоєму батькові заплатити і за виклик монтера, і за виклик швидкої допомоги! А нас мало до інфаркту не довів! Знайшов собі забаву!..
— Не чіпайте нашого Жолі! — просили Ютка та Каті, схопивши братуся під руки. — Ходімо додому, Жоліко!
А Жолі зовсім не хотілося йти додому. Похнюпившись, поплентався він нагору. Думав про «Дошку поведінки», про те, що через цей ліфт човен знову повернеться до першого бакена. І даремно він так старався два дні… Два дні бездоганної поведінки — це вам не жарт! І все — ні до чого… Все треба починати спочатку! Чи втрапить він колись на отой свій острів?..
Гратися в острів можна будь-де. Сховаєшся під стіл — ось тобі й острів. Кімната — море, а під столом — острів. Той, хто потерпів корабельну катастрофу, може там з’їсти свій хліб з маслом, ба навіть вивчити на завтра уроки.
Наприклад, у Шаньї Еніша — Жолі сидить з ним на одній парті — є свій острів у дровітні, але туди дуже важко потрапити, бо дровітню замикають. І в Палі Форбата є острів — справжній острів на Дунаї. Але він грається там лише влітку, коли приїздить до бабусі.
Однак немає гарнішого й чарівнішого острова, ніж комірчина за кухнею в квартирі Жолі! І в хлопців такого немає, а вже у дівчат — і поготів!..
З глибоких роздумів Жолі вивів голос учительки тьоті Гізі. Вона спитала:
— Отже, скільки всього яблук ми купили на ринку? Жолі!
Жолі встав, злякано кліпнув очима. Діти засміялися.
— Жолі, Жолі! — з докором похитала головою тьотя Гізі. — Де витають твої думки? Ти ж на уроці арифметики. Доведеться записати тобі зауваження в щоденнику.
— Ой, не записуйте, тьотю Гізі! Будь ласка, не записуйте, — заблагав Жолі. — Я лише… я тільки…
— Сідай і уважно слухай! Імруше, відповідай ти!
Імруш Кенез швидко розв’язав приклад. Жолі намагався зосередитись, дивився на дошку, але думки його розбігалися. Він мріяв про острів. Він перший ступить на нього і запросить туди того, кого сам схоче… Але спробуй-но допливти! Десять днів, десять днів гарно поводитись, гарно вчитися… А на кожному кроці — перешкоди, підступні рифи, мілини…
От хоч би вчора по обіді. Жолі був такий тихий, такий слухняний, що кращого годі й бажати. Почистив зуби, помив руки і сів за уроки. Все написав, усе вивчив. Навіть сам поскладав у ранець підручники й зошити.
Коли вже робити було нічого, він занудився. Став тинятися по квартирі. І раптом помітив, що на татовому столі лежить стосик картонових аркушів. Жолі перевернув один аркуш… О, та тут намальована чудова пальма! Коричневий стовбур, лапате зелене листя, з-під якого звисають грона фініків. Фінікова пальма!
Жолі добре знав — на татовому столі нічого не можна чіпати. Але ж цю пальму тато намалював саме йому, Жолі… Пальма буде на острові… Якщо він краєчком ока гляне на неї, яке лихо від цього трапиться?
Жолі замилувався пальмою. Аж раптом у вічі йому впало ще щось. На столі лежав цупкий, блискучий папір, а на ньому наклеєна чудова марка!
Жолі змалечку збирав марки. І коли надходив лист од бабусі, або від тітки Шарі, або з Канади від дядька Гези, тато завжди віддавав Жолі конверт з маркою.
Жолі добре знав, що марку не можна зривати, бо зіпсуються зубці, а треба конверт намочити у воді і тоді тільки обережно зняти марку. Потім марку слід висушити, пінцетом тихенько взяти за край і покласти у кляссер.
«Яка гарна марка! — подумав Жолі. — Такої я ще не бачив».
Спочатку він не займав марки. Тільки дивився на неї. Бо ж, певно, і марку тато приготував для нього. Для кого ж іще? Ввечері тато й віддасть марку Жолі. Але ввечері папір ніколи мочити у воді — треба вечеряти, стелити постіль, умиватися. А Ютка та Каті завжди так довго вовтузяться у ванній!.. Так, увечері ніколи. А зараз… зараз саме час. І ванна порожня. Тато не буде гніватись — адже марка приготовлена для Жолі. Він просто забув оддати.