Задзеленчав дзвінок. Тьотя Гізі так само стояла біля ящика, дивилась на їжака і хитала головою. Потім вона повернулась до Шаньї:
— Ну, навіщо ти приніс його до школи?
— Я дарую його класові, — з сумом відповів Шаньї Еніш.
— Чудово! — усміхнулась тьотя Гізі. — А тепер гайда в коридор — уже перерва. Чергові хай відчинять вікна. А Бене роздивимось на уроці природознавства. Потім прочитаємо, чим він харчується, як живе, як викопує собі схованку під землею, чому боїться лисиці й пугача. Може, й намалюємо. Але після уроку щоб ти відніс їжака додому, в підвал — їжак почуває себе добре в тихих, темних місцях. А наш клас — аж ніяк не темне і не тихе місце. Правду я кажу, діти?
Шаньї всміхнувся до Жолі, той відповів йому широкою усмішкою. Важкі хмари розійшлися, і човен доброї поведінки стрілою помчав до острова…
У п’ятницю тато повернувся з роботи раніше. Він одягнув свій старий поношений піджак, той, у якому звик удома майструвати. Приніс із підвалу драбинку, велике відро вапна, щітку. Зайшов до комірчини. Мама на той час усе вже повиносила звідти — старі полиці, різний мотлох.
— Уроків багато? — спитала мама в дітей.
— Небагато.
— Ну, якщо зробите швиденько, можете піти перед вечерею в кіно.
— Я сьогодні не хочу в кіно! — вигукнув Жолі.
— А то чому? Ти ж так любиш ходити в кіно! — здивувалася мама.
— Люблю… Але зараз… Бо ж…
— Бо ж?
Жолі зашарівся. Ну, як про це скажеш? Він хоче бути вдома, колп тато робитиме йому острів; він хоче, затамувавши подих, прислухатися до того, що діється в комірчині. Бо ж це його острів!..
— А ти все ж таки піди в кіно, — всміхнулася мама. — У нас із татом сила-силенна роботи.
Діти, поробивши уроки, пішли в кіно. Демонструвався фільм про мисливців у джунглях. Іншим разом Жолі довго благав би всіх, щоб його взяли на такий фільм. Але зараз він майже не дивився на екран. Він тільки й думав про те, що до його острова лишився всього лиш один бакен. Це ж зараз тато й мама білять острів — його острів!..
— Жоліко, не крутись! — шепнула Ютка. — Тобі що, не цікаво? Адже ми прийшли подивитися цей фільм лише задля тебе.
— Цікаво, — відповів Жолі — що йому лишалося? Він ледве висидів до кінця сеансу. Додому біг бігцем. Од нетерплячки перескакував через дві сходинки.
— Ми вже прийшли! — загорлав він з передпокою. — Можна, я подивлюся на свій острів?
— Потерпи ще один день, — відказала мама.
— Мамуню… будь ласка…
Тато усміхався. Він ще не скинув свого старого піджака. Але відро було вже порожнє. В іншому відрі парувала вода. Біля нього лежала Щітка для миття підлоги. І мама була в старому халаті — в ньому вона завжди прибирала й мила підлогу.