Шаньї злякано глипнув на Жолі. Навіщо згадувати їжака?..
Залишилося ще два уроки — природознавство й арифметика. А потім можна нести Бене додому. «До завтра я сховаю його в дровітні, — думав Жолі, — А завтра ввечері; або найпізніше післязавтра віднесу на свій острів…»
І Жолі знову замріявся. Острів уже так близько, вже рукою можна до нього дістати. Ще один день гарної поведінки, один-однісінький день! — і тато вручить йому ключ од комірчини…
Вузька комірчина уявлялася Жолі велетенською. Немає стін — навкруги безмежне море. Немає електричної лампочки — є пекуче сонце, що осяває променями і море, і острів. А вночі — це місяць і зірки… А які пригоди трапляться там із Жолі! Він вилізе на пальму і стежитиме з висоти за морем. Увага — на обрії піратський корабель!.. А з деревини витре вогню й спече на вогнищі м’ясо впольованого лева, і пригостить Шаньї Еніша. Ще й Берці Хартаї можна запросити. Він недобачає, сердега, і в нього є гарний компас… Та що там — весь клас можна запросити! Але найперш — Шаньї, щоб віддячити йому за такий чудовий подарунок. Дресирований їжак — у кого ще є такий?
Але що це?
Жолі стрепенувся. У класі стояв гамір. Діти скочили з парт і дивилися на ящик для сміття.
Отож, поки Жолі мріяв, сталося ось що. Тьотя Різі викликала Панні Форбат. Панні пішла до дошки, але по дорозі підняла з підлоги папірець і хотіла викинути його в ящик для сміття. Вона підняла кришку, і в ящику заворушився голчастий клубок. Панпі заверещала з переляку.
— Там… у ящику… щось ворушиться! Ой-ой-ой, я боюся!
— Певно, миша! — крикнув Імруш Кенез. — Тьотя Гізі, дівчата бояться мишей!
— Не миша… щось більше… їжак! — сказала Панні.
— Живий їжак? — перепитала тьотя Гізі. — Це й справді цікаво. — Вона підійшла до ящика. — А знаєте, діти, що ми вивчатимемо на ближчому уроці природознавства? Гляньте лишень у книжку!
— Я знаю, — підніс руку Берці Хартаї. — Ми будемо вивчати лісових звірят: косулю, білочку, їжака.
— Мабуть, про це довідався і їжак, от і прийшов познайомитися, — зауважив Томі Рожа.
Жолі та Шаньї затамували подих.
— У класі буде живий їжак. Влаштуємо живий куток! — гомоніли діти. — Змайструємо для їжака ящик і годуватимем його.
— Коли їжак без хазяїна, то він належить усьому класу! — сказала тьотя Гізі. — Але як він заліз у ящик для сміття? Може, хтось скаже, діти?
Жолі та Шаньї мовчали. Звичайно, їжак — це не іграшка, не автомобільчик, не лялька, але й не читанка і не кольоровий олівець, що його приносять з собою до школи…
— Цікаво — їжак лежить у старому портфелі. Чий це портфель, діти?
Підвівся зашарілий Шаньї.
— Тьотя Гізі, цей їжак жив у мене в підвалі, і звати його Бене, і він їсть яблука. А коли покличу — виходить із схову…
— І ти хотів показати їжака в класі, на уроці природознавства? Або подарувати його нам?
Жолі похолов. Шаньї віддасть Бене! І в Жолі не буде справжнього їжака на острові. Або хай і не віддасть — але скаже, навіщо він приніс їжака до школи. Шаньї, напевне, признається, що це його їжак, і що вони із Жолі сховали їжака в ящик для сміття перед уроком фізкультури, А тьотя Гізі висварить їх за це. І вдома треба буде про це розповісти. А якщо розповісти, тато пересуне човен на один бакен назад… А неділя ж близько! І тоді не буде острова… Який жах! Цілий тиждень так старатися! І, виходить — усе надаремне!