— А треба. Мусимо!
Вже продзвенів дзвінок, а наші приятелі й досі вовтузилися, запихаючи в парту портфель.
— Це не портфель, а справжній тобі крейсер!
— І ти це говориш замість того, щоб дякувати…
— Я дякую… але… але побачить тьотя Гізі.
— Тоді покладімо під парту.
— І там побачить.
Жолі та Шаньї безпорадно озирнулися. В класі все мало своє місце: дошка, парти, квіти, крейда, губка. Куди сховаєш їжака? Та ще й у здоровезному портфелі? А якщо вийняти Бене з портфеля? Покласти долі? Ні — адже він кудись почимчикує, або вилізе на парту і хтось сяде на нього. Уявляєте собі, що тоді буде?
Аж раптом Жолі вгледів ящик для сміття.
— Дивись! Заховаймо Бене в ящик разом з портфелем!
— Чудово!
Зелений ящик для сміття — хіба це не найкраща схованка для їжака?!
Вони поклали в ящик портфель — трохи його розкрили, щоб Бене, бува, не задихнувся. Поклали ще й яблуко — щоб їжак мав чим поласувати. Кришку ящика трохи відхилили — хай іде свіже повітря… Задоволені, побігли до роздягальні. Вскочили в останню хвилину.
На уроці фізкультури грали в м’яча, лазили по канату. Жолі дуже любив фізкультуру. А потім — урок мови. На самому його початку тьотя Гізі висварила Імруша Кенеза за те, що він грався з автомобільчиком. Імрушеві подарували його на день народження. Автомобільчик працював на батарейках і, на жаль, ще й сигналив; сигнали почула тьотя Гізі.
— Коли хтось із вас ще раз принесе якусь іграшку до школи, я її відберу, — сказала тьотя Гізі. — Віддам аж наприкінці року. І в щоденник запишу. Ви повинні привчатися до порядку! Ви вже не першокласники, а дорослі хлопці та дівчата. В школі треба вчитися, а не бавитись. У кого ще є іграшки?
Підвелася Есті Фараго і з великим жалем показала ляльку. Лялька плакала, проказуючи: «Мамо! Мамо!» При ній була і пляшечка з соскою. «Вона ще така маленька, що я не наважилась покинути її дома!» — сказала Есті.
Підвівся і Банді Такаро. Він признався, що в нього є дзига. А Берці Хартаї показав компас.
Жолі та Шаньї мовчали, сподіваючись, що їжак Бене також мовчатиме.
Сьогодні проходили голосні і йотовані звуки. Треба було придумати речення, де в словах були б такі звуки.
Жолі підніс руку.
— Їжак живе в лісі.
— Дуже добре, — сказала тьотя Гізі.