Жолі підбіг до «Дошки шаленої поведінки». Справді — човен уже підпливає до острова! Якщо все буде гаразд, в неділю допливе… Але чому «якщо?» Адже він одержав стільки п’ятірок, був чемним та слухняним… Лишилося всього два дні — невже він не витримає?!
Перший урок — фізкультура. Жолі дуже поспішав, бо перед цим уроком треба зайти до роздягальні, роздягнутися, скинути ці кляті черевики з високими халявами, на яких, мов навмисне, перед уроком фізкультури завжди вузлами зав’язуються шнурки…
Жолі так біг, що не помітив Шаньї Еніша. А той гукав на все горло:
— Жолі! Жолі, стій! Жолі, зупинись!
Жолі зупинився лише перед вітриною гастроному, де завжди милувався баштами, викладеними з бляшанок зеленого горошку та риби в томаті. Шаньї підбіг захеканий. Він був навантажений, як віслюк. На спині — шкільний ранець, в одній руці — мішечок із спортивним одягом і торбинка з сніданком, а в другій — здоровезний портфель — старий і пошарпаний.
— Що це ти тягнеш?
— Тобі… це тобі.
— Що?!
— У цьому портфелі Бене — мій їжак.
— Мені?!
— Тобі.
— Справді?!
— Справді.
— Навіки?!
— Навіки. Якщо ти пустиш мене на свій острів.
— Я тебе і так пустив би! — великодушно мовив Жолі. — Навіть якби ти мені й не подарував їжака.
— Але я дарую!.. Ходімо швиденько в клас і сховаємо його в парті.
— Перед фізкультурою не можна заходити в клас.
— Рано ще — ніхто не побачить.
Хлоп’ята хутко майнули коридором до свого другого «А». Клас був замкнений, але, на щастя, в дверях стирчав ключ.
Вони підбігли до парти й спробували впхати туди портфель.
— Не лізе!