— Ти щось сказав, Томі? — спитала тьотя Гізі.
— Нічого я ие сказав, — знову буркнув Томі.
Жолі повернувся на місце й прочитав те, що написала вчителька в щоденнику.
«Жолі дуже добре вчиться. Сьогодні він чудово відповідав на уроці мови. Я ставлю йому п’ятірку з відзнакою».
Жолі поклав щоденник у ранець. Але тут йому на парту впала паперова кулька. Він розгорнув — Записка. «Якщо дозволиш мені пливти з тобою на острів, подарую компас. Берці».
Шаньї простяг руку.
— Покажи!
Він прочитав і сердито відкинув папірець.
— Про мене — запрошуй на острів усіх! Хоч квитки вхідні роздавай! Ось він — таємничий острів Жолі Ковача! Вхідна платня — три яблука і один компас! Гарний мені острів! А ще обіцяв!
— Я не обіцяв, — шепнув Жолі, але тьотя Гізі глянула на нього, і він замовк. Не вистачало тільки, щоб його позбавили відзнаки!
— А зараз ми пограємось у довгі слова, — сказала тьотя Гізі. — Спробуйте вимовляти якнайдовші слова. Починаймо!
— Виноград!
— Добре.
— Найрозумніший!
— Вареники!
— Добре, добре.
— Шпинат, — сказав Імруш Кенез.
— Ні, Імруше, — похитала головою тьотя Гізі. — Хіба «шпинат» — це довге слово? Подумай гарненько.
— Бо я шпинат не люблю, і мені завжди виказують за те, що я його довго їм, — відповів Імруш, і всі засміялися.
— Бачу, ви дуже розвеселилися! — сказала тьотя Гізі, але й сама засміялася.
Та вона не знала, що діялось у класі. А в класі від парти до парти бігла чутка, що Жолі має десь таємничий острів з пальмами, і що добре було б якось дістатися туди. Може, й вхідний квиток доведеться купити, як до цирку. А на останній парті Фері Вільчек та Еммі Тот уже почули, що на острові є і леви, і величезний маяк, і на маяку живе зачарована королівна…
У п’ятницю на світанку Жолі прокинувся від почуття, що йому треба глянути на щось дуже важливе. Але на що саме? Раптом його осяйнула думка, і він виплигнув з ліжка. Йому ніби пам’яталося, що ввечері тато пересунув човен на два бакени вперед…