— Біжу, — вдячно мовив Жолі і, схопивши піжаму, капці та рушник, побіг до ванної. Каті взяла будильник і побачила — він уже заведений на пів на п’яту годину ранку…
О пів на п’яту будильник задзвонив. Ютці саме снилося, що надворі літо, достигають абрикоси, а вона стоїть на драбині, прихиленій до дерева, і збирає в кошик солодкі фрукти. І вона думає: а що, як з’їсти одну абрикосину — немиту?.. На щастя, Ютка її не з’їла — задзвонив будильник.
«Де я? А де абрикоси? — здивувалася Ютка. — О, та надворі осінь! А я вдома; але чого так рано дзвонить будильник? А, згадала! Я ж хочу допомогти Жолі вивчити уроки».
Ютка відкинула ковдру, спустила ноги… і побачила: Каті теж не спить. Вони всміхнулися одна до одної.
— І ти?
— І ти?
Хутко виплигнувши з ліжок, сестри побігли вмиватися.
За чверть години вони розбудили й Жолі.
— Вставай, Жоліко, треба робити уроки.
І поки Жолі вдягався, Каті приготувала сніданок, а Ютка переглянула розклад уроків Жолі.
Бо і те правда, що Ютка та Каті дуже люблять свого братуся й дуже жаліють його. Уявіть собі, як гарно живеться Ютці та Каті! Вони ж бо близнята. І скільки себе пам’ятають, завжди все робили разом. Разом ходили в дитсадок, разом ходять до школи, разом граються… Якби одна з них забула, який вірш треба вивчити на завтра, друга неодмінно б згадала. Коли бавляться з м’ячем — одна кидає, друга ловить. А коли їм, бува, захочеться пограти в настільний теніс — це легше легшого: адже їх двоє.
І в доміно можуть грати удвох. А коли одна хоче мотати нитки, то поруч уже й друга — тримає нитки на руках.
А як бути сердешному Жолі? Хоче побавитись — всім заважає, хоче поговорити — «посидь мовчки», спитає щось, а йому — «ти малий дурник». Справді, набагато щасливіша доля в дівчаток-близнят, ніж у одного хлопчика. Ютці та Каті вперше спало це на думку, і вони вирішили допомогти Жолі. Каті зварила каву, намастила хліб маслом, ще й абрикосового джему поклала зверху. Поставивши все на тацю, принесла Жолі.
— Їж, Жоліко, — сказала вона ніжно, — і дивись не забрудни пуловер. А потім помий руки.
Ютка тримала в руках читанку й говорила:
— Слухай уважно, Жоліко, я прочитаю урок, а ти повторюй за мною: «Прийшла весна, вона тут знову, вірш Шандора Петефі».
Жолі з насолодою вкусив хліба з маслом і джемом, й став повторювати за Юткою:
— Прийшла весна, вона тут знову, вірш Шандора Петефі. Прийшла весна, вона тут знову, вірш Шандора Петефі. Прийшла весна, вона тут знову, і мила, як завжди мені… Прийшла весна, вона тут знову, і мила, як завжди мені…
Поки Жолі впорався із сніданком, він знав уже весь вірш.
Ютка помила посуд, а Каті взяла підручник з арифметики. Жолі запручався. Мовляв у нього з арифметики п’ятірка з відзнакою, і він виконає завдання й сам.
— Виконати-то виконаєш, але сидітимеш довго над задачами. Не бійся, я не розв’язуватиму за тебе, я лише побуду тут з тобою, щоб ти не заснув. На восьму ти повинен бути в школі.
Каті прочитала вголос задачу: