«У рибальському кооперативі при першому лові в сіті зловилося 38 рибок, при другому — 19. Скільки рибок зловлено разом? А якщо 54 з них коропів, то скільки буде інших рибок?»
Жолі додав до 38 рибок 19 рибок. Вийшло 57. Відняв 54 коропи, лишилося 3 рибки. «А що це можуть бути за рибки? — замріяно подумав Жолі. — Щуки? Соми? А може, кити? Ні, кит — не рибка… Тоді, може, акули-велетні? Такі, які плавають біля мого острова? Цікаво — чи з’їдять акули моряків, що потерпіли корабельну катастрофу?»
— Жолі, Жолі, ти що, задрімав? — спитала Каті.
— Ні, ні! — стрепенувся Жолі. — Я лише…
— Бачиш, як добре, що я тут сиджу! Які в тебе ще уроки?
— Природознавство. Про дерева, про кущі. В зошиті треба намалювати.
Жолі взяв зелений олівець і намалював ялинову гілку й листяну гілку. Потім поскладав підручники й зошити в ранець — і о чверть на восьму був готовий іти до школи.
Тата вже не було — пішов па завод о шостій. А мама збиралася йти на роботу — стояла в передпокої.
— У мене ще є чверть години, — мовив до мами Жоліко. — Треба в чомусь допомогти?
— Ні, Жоліко. Ці чверть години можеш побавитися, або почитати казки, — сказала мама, — або послухати по радіо музику.
Мама повернулася до вітальні, підійшла до «Дошки шаленої поведінки» і пересунула човен на один бакен уперед.
— Гадаю, тато нічого не матиме проти. Бо ми так вирішили, Жоліко: якщо ти будеш гарно поводитись — дуже гарно! — човен пересуватиметься за день не на один, а на два бакени. Ніби це моторний човен…
— Або атомний підводний човен, або космічна ракета! — весело вигукнув Жолі. — Я буду так гарно поводитись, що човен мій летітиме, і я так швидко допливу до острова, мовби пливтиму на ракеті! От побачиш, мамуню, побачиш…
— Побачимо, побачимо, — всміхнулася мама. — А тепер гайда до школи. І дивіться…
— Одягнути шарфи, застебнути як слід пальто, на вулиці, перш ніж її переходити, глянути ліворуч, посередині вулиці — праворуч, і йти тільки на зелене світло! Так? — хором вигукнули діти. — Так?
— Авжеж, так, — кивнула мама головою. — І дарма ви смієтеся. Краще тисячу разів подумати про це, ніж один раз вскочити в халепу…
За три дні човен Жолі пересунувся вперед на шість бакенів.
Жолі стояв перед «Дошкою шаленої поведінки», зашарівіпись од радості. Човен пройшов уже більший відтинок шляху. Шторми залишились позаду; ближче й ближче було до скелястого берега острова, до його струнких зелених пальм, до слона, левів і тигрів…
Вчора ввечері тато запитав:
— Жолі, ти вже вивчив уроки? Чи не хотів би ти спуститися зі мною в підвал?
Вони взяли кишеньковий ліхтарик, і зійшли в підвал до дровітні. Там поприбирали, поскладали гарненько дрова.
— Навіщо нам потрібна ця дровітня? — з надією в голосі запитав Жолі.