— То це така собі проста дровітня! — розчаровано вигукнув Жолі. — Така і в нас є.
— А ти маєш од неї ключ? І можеш ходити туди сам? І в тебе є там їжак?
Що правда, то правда: до дровітні вдома Жолі заходити заборонялося. А їжак!..
— Бене, Беневке, ти глянь, що я тобі приніс! — гукнув Шаньї і поклав долі яблуко, порізане на шматочки.
І тоді — хочете вірте, хочете ні! — з кутка викотився їжак. Кумедний-прекумедний! Невеличкий колючий клубочок з дурними, як у поросяти, очима й гарним носиком. А які вуха смішні — великі, лопухасті. Голки бурі, білі… Справжній їжак! Він підбіг до яблука і з великим натхненням став його наминати.
— Їжак—тварина корисна. Він поїдає жуків та мишей. Мій тато дозволив мені його тримати, — сказав Шаньї.
Жолі з захопленням роздивлявся Бене. Ну, звичайно, на його острові будуть і леви, і тигри, і слони. Однак — то намальовані леви, намальовані тигри, намальовані слони. А їжак Бене — справжній: і бігає, і яблуко їсть, і гратися можна з ним. Ні! Острів — лише тоді острів, якщо на ньому є справжні тварини.
— Ну, що скажеш? — озвався Шаньї.
— Коли запрошу тебе на свій острів, візьмеш з собою Бене?
— Можу взяти. Але чом би й тобі не придбати такого їжака? Бене ж не єдиний їжак на світі.
— А ти де придбав?
— Знайшов у кущах за школою. Знаєш, скільки їх там ще? Тисяча. Сто тисяч. Ходімо туди! Я візьму коробку з-під взуття, і ми зловимо тобі їжака.
— Мій буде Єроним, — сказав Жолі замріяно.
— Про мене. А потім ми їх познайомимо. Бене і Єроним заприятелюють. Ходімо, пошукаймо коробку.
Хлоп’ята замкнули дровітню. Бене, мабуть, добре почувався на самоті, бо й словом не прохопився, щоб його взяли з собою. Діти збігли нагору, і Шаньї заходився шукати коробку. Черевики, гарно почищені, шикувалися на колодках у скрині, але не в коробках! Просто жах, що батьки не бережуть коробок і не думають про те, що їхнім дітям колись вони знадобляться для того, аби впіймати їжака. Шаньї зайшов до комори й почав нишпорити. Ось борошно в банці, ось цукор у коробці, але коробка дуже маленька, не годиться. Не годиться і коробка з кавою. Ага, бідон зі смальцем! Не так уже там і багато того смальцю; треба його перекласти в дві-три каструлі, та й годі!
Шаньї і Жолі повиймали з буфета каструлі й переклали в них смалець з бідона. Часом капало і на руки, і на одяг, і на підлогу. Підлогу вони чисто витерли рушником. Працювали дуже зосереджено і не чули, коли в замку повернувся ключ. Це прийшла мама Шаньї. Здивована, стала в дверях кухні.
— А що це ви робите?
Дивно, що дорослі так погано розуміють і найясніші, і найрозумніші пояснення. Шаньї та Жолі дружно розповіли, що вони хочуть піти до гаю за школою — пошукати їжака, і що цей бідон буде замість коробки для взуття, і що коли з бідона виймуть Єронима, його знову поставлять на місце… Тьотя Єніш ніби й не чула. Вона сварила Шаньї, лаяла Жолі, нахвалялася, що дасть обом добрячої лупки, і нарешті спитала Жолі:
— А ти, мила пташко, хто ти є? І чого лихого навчаєш мого сина?
— Нічого він мене не навчав… Він Ковач…
— Я Жолі Ковач. Учусь разом з Шаньї в другому «А» класі…
— І тебе мама відпускає з дому в таку пору?