Вона вм'яла три бутерброди. Мартін Бек з'їв один, повагався і взяв другий.
— Ти, бачу, можеш щось сказати про Сверда, — мовив він.
— Так, можу.
Вони розуміли одне одного з півслова. І чомусь це їх не дивувало. Здавалося, що так і має бути.
— Він мав якісь химери? — спитав Мартін Бек.
— Атож, — відповіла Рея. — Дуже чудний чоловік. Я його не розуміла і була навіть рада, коли він вибрався. А що все-таки з ним сталося?
— Його знайшли у квартирі вісімнадцятого червня. Пролежав мертвий щонайменше півтора місяця. А може, й довше. Мабуть, два…
Рея зіщулилась.
— А хай йому дідько. Краще не розповідай подробиці. Я надто вразлива, щоб слухати всілякі страхи. Потім мені вони сняться.
Мартін Бек хотів сказати, що й не думав змальовувати все те. Але збагнув, що це зайве. А вона вже повела далі:
— Одне мені ясно.
— Що?
— У моєму будинку такого ніколи не сталося б.
— Чому?
— Тому, що я б цього не допустила.
Вона підперла долонею підборіддя, простягнувши вказівний і середній пальці обабіч носа. Ніс у неї був досить великий, руки дужі, нігті коротко обрізані. Так вона просиділа з хвилину, суворо дивлячись на Мартіна Бека.
Потім раптом устала й почала мацати рукою на полиці, поки знайшла сірники й сигарети. Тоді закурила й глибоко затяглася.
Погасивши недокурену сигарету, вона з'їла четвертий бутерброд, сперлась ліктями на коліна й похилила голову. Нарешті підвела очі на Мартіна Бека і сказала:
— Може б, я й не вберегла його від смерті. Але він не пролежав би два місяці. Навіть двох днів.
«Напевне ні», — подумки погодився з нею Мартін Бек.
— Власники квартир на винайм у нас — остання сволота, — повела вона далі. — Що вдієш, наш лад сприяє визискувачам.
Мартін Бек прикусив спідню губу. Він не любив ділитися своїми політичними поглядами і взагалі уникав розмов з політичним ухилом.