— Що, не треба політики? — спитала вона. — Гаразд, не будемо зачіпати її. Але так вийшло, що я стала власницею квартир на винайм. Чисто випадково — спадок. Зрештою, будинок непоганий, але що тут було, коли я сюди перебралася! Щуряча нора. Мій батечко, мабуть, за останніх десять років не поміняв жодної перегорілої лампочки і не вставив жодної розбитої шибки. Сам він мешкав далеко звідси і дбав тільки про одне: збирав квартплатню і викидав на вулицю квартирантів, що не могли вчасно заплатити. Потім він зробив із будинку гуртожиток і почав винаймати ліжка чужоземним робітникам і тим, що не мали де дітися. І дер з них шкуру. Що вдієш, треба ж їм було десь мешкати. Майже в усіх будинках такі здирники.
Мартін Бек почув, що хтось зайшов до квартири, проте Рея навіть не обернулася.
У дверях кухні з'явилася дівчина в робочому халаті і з вузликом у руці.
— Добрий вечір, — привіталась вона. — Можна мені скористатися пральною машиною?
— Звичайно, можна.
Дівчина не звертала уваги на Мартіна Бека, але Рея сказала:
— Ви ж не знайомі? Це… нагадай, як тебе звати.
Мартін Бек підвівся і потис дівчині руку.
— Мартін, — сказав він.
— Інгела, — відрекомендувалась дівчина;
— Вона тільки-но переїхала сюди, — пояснила Рея. — В ту саму квартиру, де мешкав Сверд. — Вона обернулась до дівчини: — Як тобі квартира, подобається?
— На всі сто. Тільки туалет сьогодні знов коверзує.
— А хай, йому грець. Завтра ж уранці подзвоню слюсареві.
— Решта все добре. Слухай…
— Що?
— Я не маю порошку.
— Візьми за ванною.
— І грошами й не пахне.
— Нічого. Більше як на півкрони тобі не треба буде. А тих півкрони відробиш мені. Замкнеш колись під'їзд або ще якось станеш у пригоді.
— Дякую.
Дівчина зникла у ванній. Рея запалила нову сигарету.
— От тобі й загадка. Свердова квартира добра. Я відремонтувала її два роки тому. І платив він тільки вісімдесят крон на місяць. А однаково вибрався.