Тепер про його втрачений роман. Він каже, що після того, як дружина покинула його він повернувся до Лондона і жив самітником. Він був переконаний, що напише іще один роман. Він же добився сякого такого визнання, його роботу хвалили.
Другий роман писати було настільки ж важко, як і перший. Можливо, він просто виписався.
І, звісно, йому було соромно. Йому було соромно за те, як він повівся з дружиною. Беручись за наступний роман, він хотів втекти від важких думок. Він мені сказав, що все написане ним за наступні рік або два нікуди не годилося. Слова були наче дерев’яні, ні краплі життя.
Місяці й місяці без жодних змін. Він сторонився людей. А діти?
Він відправляв дружині гроші і одного разу навіть приїхав до неї в гості.
Вона жила у свого батька. Він приїхав туди і викликав її. Вони пішли гуляти на поле.
— Ми не могли розмовляти, — сказав він. — Вона розплакалась і назвала мене божевільним.
Я люто зиркнув на неї, так як того вечора, коли вдарив її. Моя дружина обернулася і побігла до батькового будинку. Я поїхав геть.
Написавши один чудовий роман, він, звісно, хотів писати ще. У нього в голові було безліч різноманітних характерів і ситуацій. Годинами він просиджував за столом, писав, а потім йшов гуляти вулицями, так як гуляли ми з ним того вечора.
Нічого не виходило так, як він хотів.
У нього навіть виникла певна теорія про себе. Він вважав, що другий роман всередині нього, наче ненароджена дитина. Совість мучила його, коли він згадував про дружину та дітей. Він казав, що любить їх, але не хоче бачити.
Іноді йому здавалося, що він їх ненавидить. Одного вечора, після того, як в ньому відбувалася ця душевна боротьба — це трапилося вже після того як він почав уникати людей — він написав свій другий роман. Ось, як це сталося.
Весь ранок він сидів в своїй кімнаті. Це була маленька кімнатка, яку він орендував в бідному кварталі Лондона. Він рано встав з ліжка і навіть не поснідавши, сів писати. І все, що він написав того ранку, також було жахливим.
Десь о третій по обіді він вирушив на прогулянку. З собою взяв великий запас паперу.
— Мені здавалося, що я будь-якої миті почну писати, — сказав він.
Він пішов до Гайд Парку. Був світлий, теплий день, багато людей гуляли парком. Він вмостився на лавці.
Він нічого не їв з минулого вечора. І раптом вирішив перевірити один трюк. Пізніше я чув, що деякі молоді поети в Парижі використовують подібний тип творчості і розглядають його абсолютно серйозно.
Письменник вирішив випробувати те, що називають «автоматичним письмом».
Він просто приклав олівець до аркуша і дозволив виводити які завгодно слова.
Звісно, в результаті виходила дивна мішанина абсурдних слів, і він перестав це робити.
Ось так сидів він на лавці, спостерігаючи за людьми, що проходили повз.
Він був стомлений, немов чоловік, що вже давно закоханий в недоступну для нього жінку.